Фінал індивідуальної гонки на 15 кілометрів. Віта Семеренко витирає сльози щастя, головний тренер нашої збірної професор Національного університету Василь Карленко стрибає від радості й підкидає угору шапку. Є перша медаль на чемпіонаті світу!
Ця бронзова нагорода — не лише перша цьогоріч для нашої збірної. Вона прем'єрна і для самої Віти на чемпіонатах світу.
— Цієї медалі могло і не бути, адже я не повинна була брати участі в цій гонці, — каже Віта Семеренко. — У день старту тренери повідомили мені, що я не бігтиму. Та Оксана Хвостенко поскаржилась на погане самопочуття, і я її змінила. Дуже хотіла скористатися цим несподіваним шансом. І нині щаслива, що все так сталося.
— Для тебе не став несподіванкою цей результат?
— Я стартувала під пізнім 82~м номером. Це додало нервозності, бо не люблю так довго чекати на старті: Але був у цьому й плюс — під час забігу тренери постійно повідомляли мені, з якими результатами йдуть мої суперниці. Перед останньою стрільбою я знала, що претендую на медаль, і це вплинуло на влучність. Що цікаво, коли стріляла, не було вітру, зовнішні фактори мені не заважали. Я помилилась лише тому, що почала думати про гарний результат.
— З якими думками під'їхала до останнього вогневого рубежу?
— Я не могла повірити, що так наблизилась до першої своєї нагороди. Мене просто накрила хвиля хвилювання. Через це я майже нічого не бачила і стріляла ледь не навмання. Не знаю, що сталося. Перший постріл — промах. Другий — влучний та третій — знову "у молоко". Тієї миті я просила: "Боже, допоможи мені, будь ласка, сьогодні залишитись у трійці". Напевне, Всевишній почув мою молитву, і, в підсумку, мені вдалась найкраща гонка в моєму житті.
— Сезон наближається до кінця, вважаєш його успішним для себе?
— Звісно! Я стала чемпіонкою Універсіади та Європи, бронзовою призеркою світової першості.