Володимир Безуб’як старший тренер Академії футболу ФК «Карпати» розповів про роботу з Олегом Кононвим та виступ команди у Лізі Європи.
- Однозначно, робота у тренерському штабі «Карпат», коли команду очолював Олег Кононов – один з найприємніших періодів у моєму житті. Справді, є що згадати. Одні матчі проти «Галатасарая» чого варті. Майже ніхто не вірив, що ми у плей-оф Ліги Європи пройдемо одного з грандів турецького футболу. Але ми не звертали увагу на усі ці розмови, а мовчки працювали і вірили в свої сили. Тому гол Федецького, який звів з розуму усю футбольну Україну – це ніяка не випадковість і не збіг обставин. Глибоко переконаний – цей гол, як і вихід у груповий раунд ми заслужили перед Всевишнім своєю працею та своїм ставленням до професійних обов’язків.
Якийсь один чинник виділити важко – це радше була сума складників. У «Карпатах» підібралася плеяда насправді хороших, амбітних футболістів з чималим потенціалом. Велика заслуга тренерського таланту Олега Кононова, який зумів не лише поставити сучасний тренувальний процес, а й об’єднати усіх одною ідеєю, а головне, зробив так, що усі вірили в реальність досягнення поставленої мети – виходу в груповий етап. Ну й звісно не можна не сказати про Петра Петровича Димінського, який вклав у «Карпати» не лише чимало коштів, а й свої душу і серце. У «Карпатах» тоді насправді була КОМАНДА однодумців, в якій усі жили одною ціллю і заради її досягнення були готові на все.
Зізнаюся, нам – тренерам і гравцям – також оптимізму не бракувало. Але це не була самовпевненість. Ні, ми просто вірили в себе і продовжували працювати. Також давайте не забувати, які суперники нам дісталися за результатами жеребкування. Не перебільшуючи, можна сміливо казати, що грали ми в Лізі Європи, але рівень нашої групи був вищий, ніж у більшості груп Ліги чемпіонів. Коли порівняти ту нашу групу і ті команди, що минулої осені приїздили до Львова грати проти «Шахтаря», то це ж небо і земля. Але все одно ми мали виступити краще. Напевне, багато в чому визначальним став перший матч з «Боруссією». Коли ми вийшли вперед 3:2, треба було «сушити» гру. Але нам забракло досвіду, а коли німці зрівняли рахунок (3:3), то наші гравці, будучи на куражі, вирішили, що нічиєї для нас замало і всією командою побігли вперед виривати перемогу. Напевне забули проти кого ми граємо – а та «Боруссія» тоді виносила саму «Баварію». От і вийшло, побігли в атаку, а потрапили в полон. Переконаний, якби ми взяли навіть одне очко в тій грі, далі б усе було по-іншому. Але що тепер гадати – склалося так, як склалося. Та все одно шкода – з тою командою і в тому стані «Карпати» могли вийти навіть з тої топ-групи.
Коли ми перед першою грою побачили гравців «Севільї», я був у шоці. У «Боруссії» та в ПСЖ були, що не гравець – то атлет. А в іспанців якісь худющі та ще й кривоногі мужики – навіть не схожі на футболістів. Я навіть спершу не зрозумів, хто це такі – думав, якісь працівники клубу. Та коли вони вийшли на поле і почали працювати з м’ячем, я був уже не в шоці, а в ступорі – складалося враження, що відібрати у них м’яч справа взагалі нереальна. Ну ви самі бачили, як вони нас відвозили.