Минулий сезон для гравців львівської «Політехніки-Галичини» видався не дуже вдалим. У турнірній таблиці «Суперліги» вони посіли 11 сходинку, не потрапивши у плей-оф. Але це спорт. Переможці отримують трофеї, а переможені продовжують наполегливо тренуватись. Зазвичай, в іншому складі, іноді – з новим наставником. Отож, наша розмова з новим головним тренером БК «Політехніка-Галичина», заслуженим майстром спорту України з баскетболу Володимиром Поляхом.
- Знаю, що «Суперліга» сьогодні завдання номер. Перемога у турнірі Кубок «Галичини-2010» – це також було важливо?
– Звичайно. Хоч ми програли першу гру, але зробити правильні висновки. До того ж цей турнір – один із етапів підготовки до чемпіонату. Навіть якби ми посіли нижчу позицію, чи взагалі програли б турнір, я б з цього великої трагедії не робив. Завжди перемагати – це важко.
– Які ще звитяги здобули ваші баскетболісти під час підготовчого періоду?
– Ми їздили в Польщу і Литву. На зборах у Литві провели п’ять переможних спарингів. Власне, це мене і насторожило – або ми такі сильні, або ж суперник слабкий…На турнірі в Польщі склалась ситуація. Яка потім повторилась на Кубку «Галичини»: після фіаско у першому матчі з варшавською «Полонією» (-2) два інші зіграли на ура – з відривом у 20 очок. Але на чемпіонаті все повинно бути інакше. Тобто, ми їдемо на гру і одразу починаємо боротися.
– Проте гостей із Польщі на Кубку все ж не було…
– Вони отримали офіційне запрошення, але в Польщі проходив інший турнір, тому ми звернулись до «Рудупіса», з яким встигли зіграти на зборах. Литовці задоволені, що приїхали. Рівень турніру був досить високий…
– Мабуть, не лише мені одній здалось, що на Кубку Нік Вільямс втратив свій лідерський потенціал…
– Вільямс – лідер минулого сезону. Команда фактично без нього виграла дві гри. І це, з одного погляду, добрий знак. У третьому матчі Вільямс зіграв всього десять секунд і отримав травму. Довелось накласти шви, але нині з ним все гаразд, і він продовжує тренуватись. Після гри я та президент клубу мали з ним розмову. Він попросив вибачення, сказав, що все буде добре. Ми на нього покладаємо надії.
– Ви ризикнули залишити на лаві Вільямса, проте все ж не випустили на майданчик молодь із команди дублерів – Полюляка і Багрія…
– Я не ставив перед ними завдання вийти на майданчик. Полюляк і Багрій тренувались в дублі, до нас вони приєднались буквально перед турніром. Ні один, ні другий не знають добре наших комбінацій. Я не хотів, щоб їхня гра спантеличила інших… Фактично в мене є 10 гравців, які готувались до чемпіонату. Тому Полюляк та Багрій повинні бути на лаві запасних поки що лише для кількості. Якщож буде така можливість, то, звичайно, дозволю їм грати в основі.
– Скотт Моррісон – справжня знахідка. Та чи зможе він гідно замінити екс-центрового Шона Фіна?
– Однозначно. Таку гру, як у Моррісона, Фін не показував ніколи. Я не хочу їх порівнювати, але мені здається, що Фін не набагато сильніший, аніж канадський центровий. Інакше ми б його залишили на цей сезон.
– Після минулого чемпіонату ви планували залишити також Макентоша…
– В травні ми запропонували йому контракт, але відповіді від нього так і не дочекались…
– А як щодо кандидатури Дмитра Виноградова?
– Тепер на позицію форварда претендують 4 гравці. Тому для Дмитра просто не вистачало б ігрового часу. Я вважаю, що у такій ситуації краще посадити на лаву молодого, 20-літнього гравця, нехай набирається досвіду. А Дмитро Виноградов сьогодні грає у вищій лізі в Луцьку.
– На вашу думку, новий склад має більші перспективи?
– Я не хочу теперішніх гравців порівнювати з попередниками. Ми запросили тих людей, які в минулому сезоні показали себе саме як командні гравці. Навіть на тренуваннях вони ставляться один до одного, як члени однієї сім’ї. Мені це дуже подобається.
– Перша гра турніру Кубок «Галичини-2010» показала, що є провали у захисті…
– Якщо чесно, то я не задоволений роботою в захисті, зокрема, тому, що в тому матчі ми пропустили 91 очко. Маємо над чим попрацювати на тренуваннях. Спробуємо щось додати, вдосконалити. Адже гравці такого високого рівня не повинні допускати таких помилок, тим більше у захисті. Тут найголовніше бути максимально уважним.
– Окрім «українізації», які ще корективи плануєте внести у напрацювання попереднього наставника команди?
– Я добре розумію, що 48 ігор в чемпіонаті – це дуже багато. Це майже 7 матчів на місяць. І, можливо, десятьох гравців з основного складубуде замало. Подивимось, які позиції потрібно буде підсилити. Було б, звичайно, добре, якби до нас повернувся Лемик. Тоді він зміг би замінити Моррісона у грі. Нині Лемик грає в Білорусі. Поїхав, навіть не дочекавшись розмови зі мною…
– Мабуть, важко було покидати клуб «Миколаїв», з яким пов’язаний значний відтинок вашого життя…
– Дуже важко. 18 років я провів як гравець команди, ще три з половиною – як асистент тренера і, фактично, півтора сезону – на посаді головного наставника. Ще важче було поїхати з міста. Там моя сім’я, мій дім… Як довго затримаюсь у Львові, ще не знаю. Хочеться, щоб на довше… Все залежить від того, як зіграємо в цьому сезоні.З директором клубу Ігорем Васильовичем Савицьким у мене є усна домовленість про три роки, мінімум – надва. Але якщо цей чемпіонат буде провальним, то ніхто не стане чекати. Але тепер про це думати я не хочу… Я поставив конкретні завдання, і зроблю все, щоб їх виконати.
– У вас великий досвід у баскетболі…
Так. Я грав до 38 років. І це дуже багато. Сьогодні дивлюся на Зубрицького і уявляю, як йому важко. Це не просто в такому віці підтримувати хорошу фізичну форму, бігати, стрибати, боротись…Але, водночас, баскетбол, змагання, турніри – це також свято для кожного із гравців. Бачити, як радіють фани кожному влучному кидку, відриву, як вболівають за долю своєї команди – це дуже приємно. Поки є сили грати, треба цим користуватись…
– Ви також тренуєте молодіжну збірну України з баскетболу. Чим різниться ця робота від клубної?
– Робота в баскетбольному клубі сезонна, практично, на один рік. А молодіжна збірна збирається на один місяць. Пограли і розбіглись За гру в молодіжці грошей не платять, тому до неї потрапляють лише ті, хто зацікавлений особисто. Тренер може запросити, але змісити не може. Торік, як і в цього року, я працював з 20-літніми хлопцями. Відповідно, в Греції ми посіли 12 місце, а цьогоріч в Хорватії – 8. Це досить непоганий результат.
– Як ви оцінюєте рівень сучасного баскетболу в Україні?
– Про рівень українського баскетболу можна говорити з погляду на нашу збірну. Знову ж таки скільки українців грає закордоном? До прикладу, литовців в іноземних клубах є близько 150. А наших – 4. Ось і рівень українського баскетболу. Рівень чемпіонату дещо вирізняється. Він зростає завдяки іноземцям. Звичайно, є також клуби, які їх не запрошують. Наприклад, БК «Київ», бо у них для цього немає фінансової можливості…В Україні іноземці заробляють такі гроші, яких не заплатять у Європі. Я кажу про гравців середнього рівня. Не кожна команда може собі це дозволити. Але, на жаль, це правда…У часи, коли я грав за «Миколаїв» закордонних баскетболістів у нас не було. І рівень баскетболу тоді був високим, адже команди дуже часто грали в Євро-кубках і вигравали. Ще 20 років тому ставлення до баскетболу було зовсім іншим. Ми не грали заради грошей…
– Як Ви вважаєте, які риси характеру притаманні справжньому досвідченому тренеру?
– Характер тренера впливає на гру команди однозначно. Тренер, наче вчитель в школі. Тренування – це уроки, а чемпіонат – це вже іспит. Під час цього іспиту я можу гравцям лише допомогти словом. Тому чим більше вони будуть працювати на тренуваннях, тим кращий буде їхній результат на іспиті. Гадаю, тренер не повинен бути тираном. Коли потрібно, звичайно, треба і насварити. Іноді можна й пожартувати. Я хотів би стати для своїх гравців другом. Але так, щоб в команді розуміли, що тут – я товариш, а через хвилину – тренер, і мої настанови треба виконувати…
– Щодо майбутнього сезону. Які бачите Ви якісь нездоланні пререшкоди?
– Усі бар’єри – тільки в нас самих. Якщо ми будемо чітко виконувати те, що вміємо, що готуємо, то ніщо не стане нам на заваді. Ми досить вдало провели підготовку до чемпіонату, до того ж перемогли на турнірі. У кожній грі є свої тактичні моменти, на які варто звертати увагу. Поки що бар’єрів я не бачу. Просто треба працювати і впевнено йти до своєї мети… Не хочу сьогодні говорити про якісь медалі. На першому етапі ми поставили завдання пройти у плей-оф. Для того, щоб туди потрапити нам необхідно із 48 ігор перемогти хоча б у 22, 23 перемоги – це вже гарантія того, що команда боротиметься за титул чемпіона.
– Дякуємо за розмову.
Софія ТКАЧУК, galinfo.com.ua