Львівський державний університет фізичної культури, на жаль, не може похвалитися великою кількістю професорів. Одним з них, якого люблять, шанують і поважають на кафедрі анатомії і фізіології є Євген Омелянович ЯРЕМКО, котрий 22 травня, відзначає свій 80-літній ювілей. Завітавши напередодні ювілею до п.Яремка, зустрів усміхненого та життєрадісного чоловіка, котрий люб’язно погодився на розмову.
У боксі – кандидат у майстри спорту
– Ви відразу ж після школи поступили на навчання у Львівський медичний інститут. Чим привабила вас медицина? Можливо, ваші батьки були медиками? – запитали у Євгена Омеляновича.
– Ні. Мої батьки були нафтовиками, – зізнався п.Яремко. – Чомусь у той час багато моїх однокласників йшли в медицину. Подався і я, бо любив хімію, особливо – біологію. Математику не так. Вчився добре і в школі, і в інституті, займався спортом (бокс, гандбол) і наукою. До речі, у боксі (легка вага) досяг рівня кандидата у майстри спорту. Якщо б пішов далі, то, вочевидь, як мінімум, став би майстром спорту Радянського Союзу. У боксі мені подобалося те, що на рингу треба було мислити. Тепер бокс і футбол люблю дивитися по телевізору. Але гору взяла наука, якою почав займатися з другого курсу навчання в медінституті, коли розробив свою першу наукову роботу.
Після Запоріжжя повернувся у Львів
– Закінчивши навчання в медінституті вам, як одному з кращих студентів, запропонували залишитися працювати на кафедрі?
– Закінчив медінститут з відзнакою й мені запропонували вступити в аспірантуру. Я довго вагався і врешті-решт погодився. Так і пішло – аспірант-асистент, доцент. У 27 років захистив кандидатську дисертацію. Докторську писав довше, усі 10 років і в 1970 році успішно захистив докторську дисертацію на тему «Ультраструктурні та функціональні фактори всмоктування діяльності тонкого кишечника». Мені запропонували очолити кафедру фізіології Запорізького медуніверситету, я пройшов по конкурсу і відпрацював там 10 років. Прекрасна кафедра, умови для роботи були просто чудові. Але із здоров’ям у Запоріжжі в мене були проблеми, часто хворів запаленням легень. Тому змушений був залишити Запоріжжя й повернутися у Львів, очоливши кафедру фізіології Львівського державного університету фізичної культури. З того часу й по нині я працюю у ЛДУФК.
– Ваші наукові розробки впроваджувалися на практиці?
– Фізіологія – це пізнавальна наука, вона дає нові знання, які використовують практики чи то в медицині, чи в спорті. Нашими методиками й розробками користуються багато видів спорту. У нас на кафедрі є прекрасна лабораторія, розумно керує кафедрою молодий завідувач Вовканич Любомир Степанович. Наука йде гарно – ми різними методами вивчаємо закономірності адаптації до різних навантажень. Останніми роками я більше зайнявся дослідженнями здоров’я.
З Іванчуком працювати – одне задоволення
– Пане професор, нинішня студентська молодь цікавиться наукою?
– Нам, досвідченим фахівцям, треба зацікавити молодь й тоді буде ефект. Нині студенти не такі активні, як було раніше. Але у кожній групі завжди знайдеться одна-дві особи, хто буде займатися науковими дослідженнями.
– Якщо проаналізувати усе ваше життя, то можна сказати, що ви – щаслива людина?
– Напевно, так. Щастя – це таке широке поняття. Я щасливий, коли отримую нову інформацію. Часто спілкуюся зі своїм братом Іваном Яремком, відомим львівським журналістом. Він зараз пише книжку про історію спорту в Галичині до другої світової війни. Цікавиться в основному футболом і шахами. До речі, у нас навчався гросмейстер Василь Іванчук, з ним працювати було одне задоволення. Він часто був на змаганнях, але раз у три місяці приїздив до нас на кафедру. Спілкуватися з ним було дуже приємно – розумна й глибокомисляча людина. Загалом, на нашій кафедрі дуже гарна атмосфера, є повага одне до одного. Повірте, студенти це відчувають. Я задоволений, що тут працюю. От лише роки минають і їх не зупинити. У тренажерний зал я вже не ходжу, але зарядку зранку роблю.
– Чого прагнете ще в житті?
– Продовжити працювати. Повірте, я дуже люблю свою роботу. Це ж дисциплінує, зранку голишся, одягаєш краватку, костюм. Дружина, як і як, лікар, завжди підтримує мене. Син у нас – економіст, а донька – лікар (акушер-гінеколог). Вона вже кандидат наук, працює в Києві у науково-дослідному інституті при академії наук України.
– На завершення, розкрийте секрет молодості. Як у такі поважні літа можна так гарно виглядати?
– Треба займатися улюбленою й цікавою роботою й мати підтримку від родини.
Роман ЦЮНЯК, https://ldufk.edu.ua