Минулими вихідними, 24-25 листопада, у спортивно-більярдному клубі "Еффе" за участі 27 учасників з 6-ти регіонів України відбувся традиційний 12-й турнір з більярду пам’яті Михайла Сапеляка. Срібним призером цих престижних змагань став 17-річний львів’янин Юрій Семко. У фіналі він поступився тернополянину, який представляє Львівську Федерацію більярдного спорту, Андрію Сенику. Ми зустрілися з Юрієм Семком, який дав велике інтерв’ю для сайту "Галичина спортивна". Публікуємо першу частину цього інтерв’ю.
- Юрію, до цього турніру ти підійшов у ранзі минулорічного переможця. В планах було захистити титул?
- Так. Я спеціально десь півтора тижні ходив у клуб "Еффе" і спеціально готувався до турніру. Хотів захистити титул. А програма мінімум була – дійти до призових місць.
- До такого рівня турніру скільки часу в тебе йде спеціальна підготовка?
- Бажано тижнів два самому походити, потренуватись. Ну але треба ще знати, як. І можна підготуватись. Також треба впродовж року грати і підтримувати форму, їздити по змаганнях.
- Готувався до турніру з тренером чи без?
- Тренера як такого в мене вже немає. Той що був – Юрій Фурманчук – в принципі вже не грає. Він мені залишив план тренувань, за ним я і тренуюсь. До турніру Сапеляка тренувався не більше двох годин в день. Це трохи мало. Тренувався сам, ні з ким не грав, лише відпрацьовував удари. Але як показала практика, трохи недотренував. Бо в фіналі побачив кілька позицій, в яких зазвичай кожен має зібрати щонайменше 5-6 куль, або й всю партію. А я збирав по дві і бачив. Те, що дійсно я недотренував, на тому і попався. Ну і ще до того в перший день змагань я трішки прихворів. Чесно кажучи, навіть не дуже розраховував, що кудись дійду по турнірній сітці. Було образливо, довго тренуватись і захворіти. Але вже в перший день трохи полегшало, а на другий день нормально себе почував.
- До півфіналу в тебе були якісь проблеми з суперниками?
- Ціла купа. Першу зустріч провів з Володимиром Вівчариком. Дуже довго ми грали. Почував себе погано. Ледве-ледве я виграв – 4:2. В наступній зустрічі з суперником з Луцька взагалі дуже важко було. Я програвав 2:3 і 1:7 по кулях. І я почав дуже закрито грати. Потихеньку довів до шести куль. Потім він мені залишив кулю в лузі і я закінчив партію. А в контровій партії суперник вів 7:6. Залишив мені досить важку позицію і я ударом по виходу забив сьому кулю, перевів на іншу лузу і забив восьму. Словом, витягнув ту зустріч. А потім потрапив на Юрія Фурманчука. Він з самого початку почав дуже сильно атакувати, практично не відігруючись. Залишав мені відкриті позиції, і я просто "збирав" кулі. Виграв у нього 4:2. Після матчу спитав у нього, чому він так грав. Сказав, що я з попереднім суперником дуже погано грав і він спробував зі мною у відкриту гру зіграти. Взагалі, я з ним дуже спокійно граю, тому що ніколи не мав страху йому програти. Якщо виграю, то це для Юри добре. Тому що він навчив краще, ніж це в нього виходить. А якщо я йому програю, то мені не образливо. Бо якби він мене не навчив грати в більярд, то я ніколи б і не виграв у нього. Інших варіантів навчитись грати у мене напевно не було, крім тренуючись під Юриним керівництвом.
- Як складався для тебе другий день змагань?
- Спершу я грав з учнем Андрія Сеника - Віталієм Свистом. З ним якось з самого початку досить просто пішло. Мені багато підставляв. Я ходив і "збирав". Виграв 5:0. А в півфіналі вийшов на Стаса Тимчія. Там вже почалося! Він дуже сильний комерційний гравець. В Луцьку не дуже розвинені турніри, але розвинені ігри на гроші. І за рахунок цього дуже сильний рівень гри. Тому що коли граєш на гроші - ще й на великі - то знаєш ціну кожній кулі. І рівень його гри високий, і кий хороший. Підійшов до турніру в хорошій формі. Я в принципі боявся його. Стас із самого початку заволодів ініціативою, повів 4:0. Забивав усе підряд. Я практично не мав ніяких шансів. Потім здається він узяв перерву. Вийшов у коридор. Ну і всі там говорили, мовляв Юрі вже кінець. Якось мене це трошки розізлило. Після перерви суперник став трошки неохайно грати і я почав забивати. Забив йому один раз вісім з кия. Він так трішки притих. В наступній я йому знов зробив велику серію і виграв. Коли я довів матч до рахунку 3:4, Стас взагалі почав дуже сильно хвилюватись. Промахувався, поспішав, словом грав не у свою гру. В "контру" перевів гру дуже важкими трьома кулями останніми. А в контровій, чесно кажучи, і не сумнівався, що я виграю. Бачив, що суперник сильно хвилюється, промахується в простих ситуаціях. Я забив два з розбою, потім ще шість. Тоді ми трішки повідігрувались. Була закрита позиція. Він все розвалив, я ще дві кулі забив і вийшов у фінал.
- Хто вважався фаворитом у фіналі?
- Андрій Сеник. Він і титулованіший, і досвідченіший. До фіналу я в нього виграв двічі, а він у мене разів 7-8. До речі, за рахунок нього у нас в області і піднявся рівень. Якби він до нас не приїжджав, то всі би десь так приблизно і грали. А він приїжджав, показував, що є до чого ще йти. Той же Коля Цяска вже тричі у нього вигравав. І от фінал. Я знав, що Андрій буде дуже ретельно підходити до ударів. І якщо "ховатись" від нього, почати відігруватись, то шансів на перемогу не буде. Відповідно я обрав атакувальну тактику. Або забив і виграв, або не забив і програв. З самого початку я почав атакувати. Він мені багато підставляв. І я повів 2:0, потім 3:1. При рахунку 3:1, я обов’язково мав вигравати. Куля була дуже близько до лузи і я її не забив. Рахунок став 3:2, потім 4:2. І після цього він мені поставив кулю в лузі. За такої позиції треба щонайменше 5-6 куль забивати, або взагалі 8. Це досить просто, якщо тренувати. А от якраз цього я не тренував. Забив тільки дві кулі. І тут в мене з’явилась невпевненість. Цим скористався суперник, зробив рахунок 4:3, потім 4:4, 5:4. В наступній партії я вів 7:1. Ми відігрувались і він потрошки плюсував кулі. Зробив рахунок 7:6. Потім на сильному ударі в нього впала випадкова куля – 7:7. Після того він щонайменше двічі бив "штани" – у дві лузи одночасно на сильному ударі. Не забивав, але і мені нічого не підставляв. Я відігрувався, не хотів атакувати в такій ситуації. І ось Андрій знов пробив "штани". Дальній чужий в нього впав, свояк не впав. Напіввипадкова куля і він переміг.
Продовження інтерв’ю очікуйте згодом на нашому сайті.
У Львові відбувся 12-й турнір пам’яті Михайла Сапеляка. Фото зі змагань