Чимало історичних подій, видатних у минулому особистостей мають ніби подвійне життя: поряд із справжніми іменами свою суть вони приховують за прізвиськами, які так міцно закріпилися за ними. Так що тепер дуже важко відрізнити правду від вигадки. Утім, такі дивні речі відбуваються не лише в історії, але й у спортивному житті. Назви деяких футбольних клубів походять від району, в якому вони розташовані, від традицій, гербів і багатьох інших, на перший погляд, деталей.
“Червоні дияволи”, “каноніри” та “шпори” ...
Футбольні клуби в Англії заснували найпершими у світі. Відтак мешканців Туманного Альбіону величають родоначальниками “гри мільйонів”. 1857 року громада містечка Шеффілд, що у графстві Південний Йоркшир, сформувала ватагу чоловіків, улюбленим заняттям яких було ганяти м´яча. Таким чином, місцеве населення познайомилося з небаченою досі розвагою. Більшість із них працювали на фірмі, яка виготовляла холодну зброю. Тому досить швидко “Шеффілд” почали називати “клинками”. А частку “Юнайтед”, що в перекладі означає об´єднаний, долучили вже після того, як команда набула статусу напівпрофесійної й уже не жебрала копійки у власників мануфактур.
Англійську футбольну Прем´єр-лігу вважають найсильнішою у світі. Тому свої мандри прізвиськами футбольних клубів розпочнемо саме з неї. Найпростіше, мабуть, пояснити прізвисько лондонського “Арсенала” “каноніри”, яке походить від першої емблеми клубу, створеного працівниками збройного складу Royal Woolwich Arsenal. Майстри з виготовлення гармат і снарядів дуже швидко перейняли досвід “Шеффілда” й організували дружню спортивну команду. Команді, щоправда, завжди бракувало фінансів. Тому вона постійно шукала дешеву територію під тренувальну базу і кілька десятків років використовувала галявину неподалік основного місця роботи. Ще один англійський гранд має також не менш цікаві прізвиська. “Челсі” називають то “пенсіонерами”, то “аристократами”, то “синіми”. Щоправда, “аристократами” їх почали називати лише після того, як команду купив російський олігарх Роман Абрамович. Та й то таке прізвисько використовують, здебільшого, на території СНД. Із “синіми” все зрозуміло. “Челсі” грає у формі синього кольору. Прізвисько “пенсіонери” пов´язано з першою емблемою “Челсі”, на якій красувався ветеран Королівського госпіталю “Челсі”, а шпиталь розташовувався в тому ж районі, що і знаменитий стадіон “Стемфорд Брідж”. Варто нагадати, що клубний стадіон, на якому лондонці проводять домашні матчі, збудовано на землях роду Кандоганів. Колись, коли команда демонструвала погані результати, з трибун лунали образливі вигуки “Сrippeles!”, у перекладі з мови Байрона — “каліки”.
Ще один клуб із столиці Англії — “Тотенхем” — розташований на півночі Лондона, а тут за давніх часів проживав напівлегендарний сер Генрі Персі, якого за імпульсивну вдачу у народі прозвали “гарячою шпорою”. Саме тому, мабуть, футбольний клуб і отримав таке дивне, на перший погляд, прізвисько — “шпори” (“хотспур”). Також гравців “Тотенхема” називають “лілово-білими” за кольором футбольної форми. Проте цю назву вживають дуже рідко.
Не менш цікавою є етимологія прізвиська гравців “Ліверпуля”, їх називають “червоними”. Але на це прізвисько потрібно було добряче попрацювати. Ще б пак! Стільки різноманітних трофеїв, які зберігаються у клубному музеї “Ліверпуля”, мабуть, не має ні один інший футбольний клуб не лише Англії, а й світу. А те, з яким запалом підтримують своїх улюбленців вболівальники, не почуєш на жодному іншому стадіоні: трибуни нагадують одноголосний хор, який виспівує гімн своєї улюбленої команди! Це треба почути.
За популярністю з “Ліверпулем” може позмагатися лише “Манчестер Юнайтед”, на прізвисько “червоні дияволи”. Відносно молоде прізвисько скопіював знаменитий Метт Басбі. Якось футболісти ділили один готель із регбійною командою “Селфорд”, яка виступали у червоній формі. До слова, яскраво-червона форма, на думку психологів, деморалізує суперників. Саме тоді Басбі зметикував використати “досвід” регбістів.
Прізвисько прижилося і замінило старе “Малюки Басбі”, яке вживали лише щодо знаменитої команди 50-х років минулого століття. На жаль, та славнозвісна молода команда очолювана Меттом Басбі розбилася в авіакатастрофі.
Із 1970 року “чортеня” офіційно розмістили на емблемі МЮ. Відтоді прізвисько “червоні дияволи” нерозривною лінією крокує пліч-о-пліч із манкуніанцями.
Сусідами “Ліверпуля” за місцем проживання є “Евертон”. Клуб із міста славнозвісної ліверпульської четвірки має три прізвиська — “іриски”, “сині”, “народний клуб”. Є принаймні кілька версій щодо їх появи. “Ірисками” “Евертон” охрестили тому, що у день матчу у крамниці матінки Ноблетт продавали ментолові цукерки з назвою клубу. Окрім того, клуб розташовано біля кондитерської фабрики. Натомість прізвисько “народний клуб” вживають дуже рідко. Найбільше його використовують уболівальники на своїх банерах. А тепер саме час перейти до не менш славного Бірмінгема, сталеварної столиці Англії. Бірмінгем має також дві футбольні команди. Одна з них — “Астон Вілла” — має прізвиська “вілла” та “леви”. “Вілланами” фанатів клубу називають через те, що він розташований біля каплички Villa Cross Wesleyan. А от із “левами” все набагато простіше. Цар звірів зображений на гербі “Астон Вілли”. Інша однойменна команда із Бірмінгема має прізвисько “сині”, за кольором форми.
Крім відомих в історії англійського футболу клубів, є менш відомі, проте з не менш захопливою історією. Наприклад, лондонський “Фулхем” (прізвиська — “дачники”, “котеджери”). „Другі імена” пішли від назви місцевості, де побудований стадіон “Крейвен Котедж”. Як виявляється, ці землі з давніх-давен належали родині Кревенів, зокрема барону Вільяму Кревену, а згодом перейшли у спадок до знаменитої Анни Болейн, яка була дружиною Генріха VІІ. Окрім того, район, у якому базується “Фулхем”, із давніх-давен був дачним. І лише після того, коли Лондон став мегаполісом, ця місцевість опинилася в самому центрі англійської столиці.
Мандрівники, як відомо, обирають хороших рисаків. Обидва імені стали прізвиськом клубу “Болтон”. Одна легенда розповідає про те, що на зорі існування клубу біля футбольного поля був свинарник, куди гравці часто риссю бігали за м´ячем. Також “Болтон” часто змінював місце своєї прописки. І тому для нього вибрали прізвисько “мандрівники”.
“Кажани”, “леви”, “грифони”, “козли” – повна «дупа»...
Оберегами багатьох європейських клубів є представники фауни. Скажімо, на емблемах португальської “Бенфіки” зображено орла. Його навіть демонструють глядачам на трибунах перед важливими матчами Для клубу це — символ перемоги та безстрашності. Отож не дивно, що гравців “Бенфіки” називають “орлами”.
До слова, орли живуть не лише на Піренеях, облюбували вони і німецькі ліси. А з лісових нетрів перекочували на герб футбольного клубу “Айнтрахт”. Відтак гравців і вболівальників цього клубу називають “орлами”. Натомість гравці іспанської “Валенсії” мають прізвисько “кажани”. Річ у тому, що ця нічна крилата істота ось уже 90 років прикрашає герб команди з Левантії. За середньовічною легендою, саме кажан під час вирішальної битви під проводом короля Хайме І Арагонського проти маврів сів на його штандарт, і монарх сприйняв це, як добрий знак небес. Не поступається представникам фауни на футбольних гербах і багатющий світ європейської флори. Так, у шотландського “Селтика” талісман рослинного походження. Команду заснували ірландці, а трилисник, як відомо, є священною для них рослиною. Також клуб із Ґлазґо називають “кельтами”.
Ще одна команда з землі кельтів — “Ґлазґо Рейнджерс”. Гравців та уболівальників цієї команди, здебільшого, називають “рейнджерами”, або “воїнами”. А от на грудях італійської “Фіорентини” — фіалка. Клуб використав давній герб міста Флоренції, відтак понад 80 років футболістів “Фіорентини” називають “фіалками”, або “фіолетовими”.
На емблемі турецького “Фенербахче” можна розгледіти дубову гілку. Стамбульці асоціюють рослину зі символом влади, а зелений колір для турків означає неодмінний успіх. Найбільш оригінальне прізвище, мабуть, перепало німецькому “Кельну”.
Щоправда, жодна легенда не пояснить, звідки воно пішло, — “козли”. Хай там як, а рогатих тварин зображено і на емблемі клубу. Якщо ми вже перейшли на землі німецькі, то не можна оминути прізвиська інших футбольних клубів пихатих бюргерів: “Вольфсбург” — “вовки”; “Гамбург” — “динозаври Бундесліги”, “червоноштанники”, “ганезіати”; “Герта” — “стара дама”; “Борусія” Менхенгладбах — “жеребці”. Цікавим у новітній історії леверкузенського “Байєра” є 1861 рік. Саме цього року відомий німецький аптекар Карл Леверкуз відкрив своє знамените хімічне підприємство. На його честь і назвали містечко Леверкузеном, а місцева команда “Байєр” взяла прізвисько “аптекарі”. Адже без знаменитого аспірину не можна уявити собі сучасної фармакології. Також існує ще два прізвиська у цього німецького клубу — “фармацевти” й “одинадцять працівників”...
Найбільш титулований італійський клуб із Турина “Ювентус” має не менш інтригуюче прізвисько — “стара сеньйора”. Цю кличку пояснюють так. На початку ХХ ст. в Італії старші жінки ходили в одязі, який мав чорно-білу гаму. А це — сучасні кольори спортивної форми гравців “Ювентуса”. Римське “Лаціо” традиційно називають “орлятами”.
Мало кому відомо, що на початку ХХ століття “Лаціо” опікувалися ВПС (військово-повітряні сили) Італії.
Генуезьке “Дженоа” називають — “грифонами”. А от іспанський “Атлетико” Мадрид швидко отримав прізвисько “матрасники”. Тут теж не менш цікава історія його походження. Були сезони, коли п’ятеро із двадцяти команд іспанської ліги мали однаковий чорно-білий верх. І це не було звичайним збігом. На зорі зародження футболу треба було економити кожну копійчину. Отже, форму вибирали якнайдешевшу. А найдешевшою була саме така. Цю комбінацію кольорів використовували в іспанських мануфактурах із виробництва матраців. А от найтитулованіший клуб Іспанії мадридський “Реал” називають “вершковими” від кольору форми, або ж “галактікос”. Друге прізвисько закріпилося за “Реалом” через те, що керівництво клубу у середині 2000-х років скуповувало найбільш зіркових гравців світу: Зідан, Фіго, Роналдо...
Основний конкурент зіркового “Реалу” — всесвітньо відома каталонська “Барселона” — має майже образливу назву.
Вболівальників “Барселони” образливо називають “дупами”. Річ у тім, що старий стадіон каталонців Лес Кортс збудували таким чином, що довгий ряд лавок, на яких сиділи вболівальники, не давав можливості розгледіти облич самих уболівальників людям, які запізнилися на початок матчу.
Зате дупи фанатів не міг не помітити лише сліпий. А от за іншою з версій, каталонських футболістів і вболівальників називають “синьо-гранатовими” через колір їхньої форми.
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК (Всеукраїнська газета «Спортивка»)