Завершується календарний 2013-й рік, який на Львівщині було приурочено до 140-ї річниці з дня народження Івана Боберського, видатного діяча з ділянки українського спорту. Своєю честю вважаю ще раз приблизити нашим читачам цю, на жаль, ще не до кінця досліджену, особистість.
Цього разу я зосереджу свою увагу на діяльності цієї шляхетної постаті Товариство «Української громади» було засновано 1908 року. З днем його створенням членами зголосилося стати 296 осіб. Метою «Української громади» було не возвеличування заслуг членів учительської сім’ї, а відповідь на питання: «Чим спричинилися вчителі вищих і середніх шкіл до розбудови української школи, до виховання громадянства й до розвитку української культури, цінностей і спорту на галицькій землі».
Ініціатором створення товариства «Учительської громади» був Юліян Стефанович, який разом з Осипом Прислопським заснували комітет, на чолі з Іваном Боберським, вчителем гімнастики. Принагідно першим головою товариства обрали Михайла Грушевського.
1909 р. товариство влилось до «Державного Союзу вчителів середніх шкіл» (Reichsverband der ősterreichischen Mittelschulvereine). Українці двічі висилали своїх представників на з’їзди Союзу (1-2 квітня 1912 р. у Відні – Василь Білецький та Іван Боберський; на з’їзд в Кракові 1914 р. – Михайло Рибачек і др. Василь Щурат).
Друкованим органом товариства була «Наша школа», в редакції якої трудився Степан Гайдучок, не менш видатна особистість українського спорту в Галичині. Цей поважний пан, який для нас нащадків зберіг унікальні колекції фото та книжок, у 1923/25 роках редагував журнал «Молоде Життя».
З поміж учителів середніх шкіл на педагогічні й методичні теми писали статті люди, які майстерно опанували журналістське перо. Передусім, на спортивній ниві відзначився Іван Боберський, який у своїх статтях і книгах детально описував всілякі спортивні гри, забави та порушував проблеми фізичного виховання.
Багатою була ця праця, а була б ще більшою, якби на той час кращими були життєві та громадські умови українців на галицькій землі.
Додатково при організації стрілецтва з початком світової війни важливу роль відіграв невтомний професор української гімназії у Львові, організатор сокільського руху в Галичині в довоєнних часах, голова Сокола-Батька, чотар УСС, член Боєвої Управи та Загальної Української Управи і нарешті член представництва ЗУР в Канаді – Іван Боберський. Окрім того він усердно трудився і у просвітньо-організаційних закладах.
Перша світова війна, фактично заслала українську громаду неготовою боронити себе і свою землю перед ворогом. А все через те, що комусь з молодих хлопців було шкода тратити одного року на військову службу. До того ж не багатьох манило право носити на державних парадах старшинський однострій і мати вдома зброю. Військовий дух серед молодих українських інтелігентів у Галичині не був популярним. Більшою популярністю користувався абстрактний інтелектуалізм, прикрашений гуманними ідеалами та просякнутий вірою в людину, в її добрість, в «загальнолюдський поступ». Навіть козацтвофільство, що на ньому відроджувалась нація, стало на початку ХХ в. притихати. Нова література, нові ідеї витісняли боєві-лицарські чесноти народніх дум, пісень і «старих» поетів, які по собі залишили лише сентиментальні моменти, які вже не підходили до модерних кличів і змагань, - писав на сторінках «25-ліття Учительської Громади» д-р. Ілля Витанович.
Проте світові події, що назріли, прискорили гнаний парою і електрикою темп господарського і суспільного життя народів. Зросла теж національна свідомість українців. Формувалась щораз виразніше українська політична думка та ясніше вимальовувались контури всенаціональної мети. Але треба було також оглянутись за засобами і підготовитися на важкий шлях, йдучи в напрямку і за прикладом інших австрійських народів.
На кілька років перед війною пробудилась в середовищі української молоді (академічної, гімназійної, сільської і міської) зацікавлення фізичною культурою й справністю. Кличі: «В здоровому тілі – здорова душа», бадьоре «Готовсь!» лунали щораз голосніше в гуртках середньошкільної та студентської молоді тому знаходили порозуміння у старших колах.
Найбільше з усіх ідейних провідників спричинився до їх поширення в нас власне незабутній Іван Боберський, довголітній провідник «Сокола-Батька», у якому гуртувалась молодь і здобувала освіту.
Після балканської тривоги 1912 р. на площі «Сокола-Батька» щораз частіше займались не тільки руханкові, але й військова команди.
У «Пласті», що тайно повстав 1911 року почали вести вишкіл під проводом перших його організаторів: Івана Чмоли (видатного старшини УСС і СС) і Петра Франка (теж старшина). Пластова організація стала явною щойно від дня 12 квітня 1912 року. Згодом до помочі в проводі двом попереднім очільникам приєднався довголітній провідник українського «Пласту» др. Олександр Тисовський. У цей час і розпочалася організація українського стрілецького руху, в якому теж не передових ролях члени нашої громади – рухливий і все один з перших полковник Іван Чмола, доктор Степан Томашівський, професори Іван Боберський, Степан Рудницький, Степан Гайдучок та інші. Це вони впоювали в нашу українську молодь лицарські чесноти, що ними так вславились їх учні й побратими зброї УСС, СС і члени УГА.
На завершення подаю звернення Івана Боберського до українського людства:
Спомин постійного змагання
Питаєте мене про мої спомини, звязані з початком і розвоєм «Учительської Громади». Пригадую собі уривки з діяльності!: Бліді, перемучені лиця, повноволосі, буйні чуприни, сиві голови, лисі черепи похилені над столом, які від часу до часу підносилися наглим рухом вгору. Спокійні промови, що звучали сонно, однак змістом доказували впертість і завзяття до спільного думання, оклики нетерпеливости в почутті малих сил, щоби виконати все те, чого думка бажав. «Учительська Громада» виглядала для мене все як збір людей, що мріють про великанів, якими мають стати українці. Ці люди сподівалися, що їх мрії здійсняться, коли лише кожний з членів товариства причиниться хочби малою частішою праці. Пригадую собі промовців, що в гарячім бажанні, щоби товариство могло доконати великої роботи, «метали гадки» неначе вогненні стріли, що пронизували темряву часу. Ми дивилися за летючими стрілами, що перелітали й лишали тільки огненний слід в памяті. Пропали в метушні темних днів журби.
З минулого товариства лишився у мене спомин постійного бажання, щоби українські вчителі, не зважаючи на недостачу часу й вичерпання шкільною роботою, посвячували постійно часть свойого труду «громаді», що повинна мати свою власну друкарню на паях, свій гарний часопис, свої видавництва наукових і популярних книжок. Колись і ця мрія здійсниться. Товариство «Учительська Громада» могла би мати свій власний клюб для товариського життя, свій власний «учительський захист» для відпочинку підчас ферій у Карпатах. Могла би мати свій власний фонд на відбування подорожей по світі для студій. Кожний учитель — українець повинен бути членом «Учительської Громади», платити точно вкладки й брати участь у спільній праці. «Учительська Громада» має стати прикладом у роботі і в осягах для всіх інших товариств.
Пригадую собі, що ставав я нетерпеливий, коли спостерігав, що багато вчителів, не вважаючи на своє знання й очитання, не мало зрозуміння для лучности, солідарности, підприємчивости й сміливости.
Любляна, Югославія.