Один із найгрізніших форвардів українського чемпіонату Андрій Покладок відзначив 40-річчя.
Ще ніби вчора стадіон скандував його ім'я, а вболівальники готові були носити нападника на руках. Три (!) сезони поспіль Андрій Покладок ставав найкращим бомбардиром "Карпат", а загалом в чемпіонатах України забив 62 м'ячі.
Проте нині з футболом його нічого не пов'язує. Андрій покинув спорт і сподівається, що його сини зуміють перевершити досягнення батька на футбольному полі. "Експрес" привітав екс-форварда з ювілеєм.
— Андрію, як відзначили круглу дату?
— Отримав безліч привітань від футболістів і тренерів, з якими перетинався під час кар'єри. Не обійшлося і без застілля.
— А під час кар'єри дозволяли собі в цей день накривати стіл?
— Здебільшого так, бо мій день народження припадав на літнє міжсезоння. Тоді сезон закінчувався у середині червня, і в цей час ми мали відпустку.
— Впродовж усієї кар'єри ви виступали переважно за команди Західного регіону України, лише одного разу перебралися через Дніпро і три роки грали за донецький "Металург"...
— Я ще грав за "Олександрію", а це 800 кілометрів від Львова. Що стосується Донецька, то... Я став не потрібний "Карпатам". Чому так сталося — не знаю. Вони мене просто продали в Донецьк.
— Свою трансферну ціну пам'ятаєте?
— Ні, я її не знаю. Тоді все вирішили на рівні керівників клубу. Поговорили, домовились і сказали мені пакувати валізи до "Металурга". Це тепер усі говорять про трансферну вартість, а колись її приховували навіть від футболіста.
— Ви хотіли йти в "Металург"?
— Футбольна кар'єра — така штука, що на твої бажання не надто зважаюгь. Якщо ти виявився не потрібним команді, то змушений шукати іншу. От я й поїхав. Звичайно, були образи на керівників клубу, але це вже в минулому. Якби ж то нинішню голову та на тодішні плечі, все було б по-іншому.
Найцікавіше, що від цього трансферу я нічого не виграв: у 1999 році грошей у "Металурга" не було. Ми тоді ледве дограли сезон, і нам не заплатили.
— Який сезон вважаєте найуспішнішим у кар'єрі?
— Той, коли забивали голи. 1994, 1995, 1996-й роки... Ми тоді у фіналі Кубка України грали. Щоправда, я в цьому матчі участі не брав, бо мене відрахували з команди. (Усміхається).
А ще врізався у пам'ять поєдинок з київським "Динамо". Я тоді йому забив гол головою з лінії штрафного майданчика. Добре грали! Перемогли 2:0, і "Карпати" стали першою командою в Україні, що здолала киян з різницею у два голи. А десь через місяць кияни "попалися" "шахті", здається, 0:3.
— Вас тоді уболівальники на руках не носили?
— (Усміхається). А тоді якось по-іншому вболівали. Так, мене впізнавали на вулиці, просили автограф, знимкувалися зі мною, розпитували про гру... Але щоб створювати фан-клуби чи робити подарунки — такого не було.
— Тоді, на піку кар'єри, до вас надходили пропозиції від інших команд?
— Може, вони й були, але мене про це не повідомляли. Все вирішували на рівні президента і тренера. Двічі міг опинитися за кордоном. Навіть їздив на перегляд у Грецію, але не підійшов їм. Потім — у пітерський "Зеніт". Його тоді Анатолій Бишовець тренував. Та з цією командою теж не склалися стосунки.
— Чи були у вашій кар'єрі скрутні фінансові часи?
— Звичайно, куди ж без них. Навіть гравці київського "Динамо" не оминули кризи на початку 90-х, що вже говорити про футболістів з інших команд. Нам у "Карпатах" по три місяці не платили зарплату, преміальні. Взагалі нічого!
— Футболісти тоді отримували зароблене в доларах чи в купонах?
— (Усміхається). Та ми ж жили в одній країні! Переважно платили купонами. Бувало, що й доларами. А коли не було грошей, то розраховувались чоботами, мештами, пуховиками... Одне слово, товаром.
— Чому ви покинули футбол?
— Знаєте, як кажуть, футболістів багато, а команд мало. Маю на увазі, що кар'єру гравця закінчують багато людей, і для кожного з них не знайдеш клубу, в якому можна було б влаштуватись у тренерський штаб. Якийсь час тренував напівпрофесійні команди, але покинув це заняття.
— І чим займаєтесь нині?
— У мене троє синів — 18, 17 і 2 роки. Меншого виховую, старших на ноги ставлю. Тож маю чим зайнятися. Старший, Юрій, тренується в структурі "Карпат". Має бажання грати на високому рівні — побачимо. Зіграв за збірну України майже 20 матчів, але згодом зламав ключицю, багато пропустив, тому до збірної не потрапляє.