17-річний талант весною покине Львів

11 лютого 08:15
Переглядів: 1612
semko

Кращий на сьогодні львівський більярдист, дворазовий чемпіон Львівщини, 17-річний Юрій Семко у розмові з кореспондентом "Галичини спортивної" зізнався, що вирішив …кинути більярд. У Львові він не бачить для себе перспектив для розвитку кар’єри. Тому весною спробує зачепитись за свій останній шанс – поїде шукати кращої долі в Київську область.

- Юро, чому вирішив кинути більрд?

- Насамперед тому, що у Львові немає ніякого розвитку для спортсменів. Якщо не маєш коштів, спонсорів, то в тебе практично ніяких шансів. Найперше треба мати більярдний клуб, у якому тобі б дали безкоштовні години. Мені клуб "101" дав дві години. А друге – потрібен спонсор, який би відправляв на змагання. Такого за сім років, які граю, я ні разу так і не знайшов. Ще один варіант – якби спонсорувала наша Федерація. Але тут така ситуація, що я можу їхати на турніри, які проводить тільки наша українська Федерація. А якщо проводить якийсь комерційний клуб чи національна Федерація, то туди мене не відправлять - туди можу їхати лише за свій рахунок. А наша Федерація зараз нічого не проводить. Лише одні змагання – Кубок виробника. Тому їжджу я один раз в рік.

- Знаю, ти не дограв останній Кубок виробника…

- Саме так. Розкажу все за порядком. В Дніпропетровську відбувся фінал Кубка України, куди Федерація відправила мене і ще трьох наших ветеранів – одного з Червонограда і одного з Трускавця. Там були одночасно фінальні Кубки юніорів, юнаків, дорослих і дві групи ветеранів. Серед юніорів я зайняв 5-те місце. І мав шанси пройти кваліфікацію до дорослого турніру. Пройшов два дні кваліфікації до дорослого турніру. І так я перейшов на третій день змагань. А мені гроші Федерація дала лише на два дні. Тобто третій день пішов уже за мій рахунок. Харчування дороге, готель так само дорогий. Я пройшов весь третій день – це вже був основний турнір - і потрапив в "олімпійку", де гарантував собі місце з 9-го до 16-го. Відтак треба було залишатись на четвертий день. Зателефонував до Львова, в Федерацію. Мені сказали, що грошей нема. А самому дуже важко було оплачувати перебування в Дніпропетровську. Один день обходився приблизно в 600 грн. І я знявся зі змагань, мені записали технічну поразку. Після цих змагань вирішив кидати більярд. Неможливо їздити, якщо не маєш грошей. Від Федерації також невелика допомога. І я зробив висновок, що не варті ті тренування, ті гроші, які я вкладаю, щоб один раз в рік поїхати на турнір.

- Після приїзду спілкувався з керівниками Федерації?

- Так, вони задоволені результатом, але нічого не можуть обіцяти. Так воно далі і буде. Один турнір в рік, якщо проводить наша Федерація, то на нього я і буду їздити, як перспективний гравець. Але як я можу бути перспективним, якщо я раз в рік їжджу на турнір? Я зрозумів, що нічого не зміниться. Відповідно, як нічого не поміняється, немає бажання вже тренуватися. Пропадає бажання, коли ти знаєш, що попереду тебе вже нічого не чекає. Бо в 17 троків ще хочеться продовжувати розвиватись, підвищувати рівень гри, їздити. Амбіції ще є, але так їх взяли і прикрили.

- Тобто, ти зараз можеш зробити офіційну заяву, що кидаєш більярд?

- Поки кидаю. Якщо б знайшлась людина чи клуб, чи фірма, яка б мене спонсорувала, я б моментально повернувся. Але наразі іду з більярду. До кращих часів. Участі у турнірах не братиму. Також припиняю членство у Федерації, не буду платити внески. Поки що буду грати в своє задоволення. Хоч мені дуже важко. Просто приходити і грати я не можу. Хочеться все рівно тренуватись. Але я розумію, що це беззмістовно. Бо у Львові вже підняти свій рівень нереально. Я виграв один раз чемпіонат області, другий раз, Кубок Сапеляка виграв. Найбільші турніри я вже виграв. Хочеться чогось більшого. А повторювання тих результатів – нема такого стимулу.

- Які подальші плани?

- Я зідзвонився з одним своїм знайомим. Він живе в Ірпіні, біля Києва. В клубі, де він тренується, потрібен маркер. Більш-менш хороша зарплата. Але головне, що в них щовихідних проводяться клубні змагання. Призовий досить хороший. Тобто щотижня мінімум у двох змаганнях буду грати. В мене є там родичі – дід і бабця. І мій знайомий пропонує мені на якийсь час туди переїхати. Можливо, хтось там мене замінить і запропонує спонсорську допомогу. Планую поїхати в Ірпінь орієнтовно у травні.

Додам, що, коли тренуєшся, є таке поняття, як спаринги. Треба мати спаринг-партнерів. У Львові їх для мене взагалі немає. Я приходжу в клуб, питаю, хто буде грати. Ніхто не хоче. Вони не хочуть грати, тому що я буду в них вигравати, чи вони в мене не завжди будуть вигравати. Їм так не подобається. Всім хочеться чомусь, я не розумію чому, грати зі слабшим, щоб у нього вигравати і отримувати якісь там відчуття. А я навпаки знаю, що треба грати з сильнішими, щоб рівень гри піднімати. Отож, я приходжу, всіх запитав, ніхто не хоче грати. І іду по другому колу питати, чи будуть з форою грати. Тобто вирівнюємо шанси: мені треба більше куль забити, їм менше. А фору вони пропонують таку, на якій я у них не виграю, або мені треба буде дуже сильно старатись. А в мене особливо грошей нема. Бо я не можу грати з кимсь на той безкоштовний час, який мені дають. Тоді я вже повинен платити. Час теж коштує. Я раніше не погоджувався. Бо для чого мені грати, якщо я знаю, що програю, заплачу за час. Ніякого задоволення не буде. А буквально три тижні тому я спробував зі всіма на їхніх форах пограти. Ні в кого я не виграв. Заплатив цілу купу грошей за час. Ще в нас були комерційні розрахунки за партію. Так само все програв. Словом програв багато грошей. І зрозумів, що або буду приходити і ніхто не буде грати, або буду приходити і програвати. Тільки два варіанти і ні один мені не підходить.

І ще один важливий момент. Всі чотири клуби, які проводять у Львові клубні змагання для спортсменів, мені не дозволяють грати. "Зовекс". Я там двічі виграв турнір і мене вже не пускають. "7 футів". Один раз я там грав, друге місце зайняв. "Лас Вегас". Теж недавно був турнір. Ніяких есемес не присилали. І ще один клуб, який недавно на Замарстинівській відкрився, також не дозволяє. Відповідно, у Львові проводиться турнір, а я сиджу вдома. Організаторам не цікаво, щоб хтось один приходив і вигравав.

А Федерація проводить один рейтинговий турнір на три тижні і три чемпіонати області в рік. На рейтингові турніри приходить з десяток людей. Тобто раз на три тижні збирається десять людей, туди, де мене пускають. Ну пограємо там до шостої вечора. Хтось виграє за перше місце 350 грн., а вступ – 100 грн. Тобто якщо виграєш турнір, то ти мінімально в плюсі. Друге місце – ти в нулі. А третє – вже в мінусі. Відповідно, ніхто на них і не приходить. Ну і все. Таке спортивне життя Львова.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: