5 висновків виступу збірної України на Олімпійських Іграх-2018

04 березня 15:00
Переглядів: 127
Абраменко

Україна – не зимова країна©

Ці слова міністра молоді і спорту Ігоря Жданова як на проводах української команди до Пхьончхану, так і в особистому блозі, викликали неабияке обурення вболівальників.

«Мій дід навіть не знав, що починаються Олімпійські Ігри, і ми ще й туди їдемо», – перед змаганнями заявив мені товариш із Коломиї на Івано-Франківщині. А теза про те, що Україна – не зимова країна, для нього, уродженця карпатського регіону, звучало щонайменше образливо.

Тепер по порядку.

Чи мав рацію пан міністр?

Очевидно, що так. Адже на Олімпійських Іграх у Пхьончхані Україна завоювала лише одну медаль – одразу ж золоту. Певно, навіть наш чемпіон – Олександр Абраменко, сам навіть дещо здивувався своєму золоту.

«Я хотів би, щоб моя золота медаль стала поштовхом для того, щоб у нас відродили базу з фрістайлу, аби молоде покоління могло тренуватись і була гідна заміна мене на наступних Олімпійських іграх і в майбутньому, і в подальшому», – сказав Абраменко на наступний день після перемоги.

Адже ні умов для занять фристайлом, ні нормальних трас в Україні немає. Як написав уже інший знайомий після успіху Абраменка у своєму Facebook: «В України одна медаль з фристайлу. Це рівно на один більше, ніж трас для фристайлу».

Це той випадок, коли перемога не завдяки, а всупереч. Особливо всупереч знімкам миколаївського трампліну, які розлетілися мережею після перемоги Абраменка. І це заслужена #зрада незимової країни.

Саночники-скандалісти

«Є дуже багато питань у всієї команди. По приїзду будемо обговорювати», – написав мені у приватних повідомленнямх український саночник Андрій Мандзій. Так, це той, який на Олімпіаді на швидкості 101 км/год вилетів із саней, зловив їх і закінчив заїзд.

Ще під час Олімпіади Мандзій влаштував ФБ-батл із міністром спорту і розбив його слова про належне фінансування і підготовку українських спортсменів до Оліміпійських Ігор. Ось в чому справа: Мандзію не дісталося закуплене міністерством спорядження – від саней до наждачного паперу.

Чому? Бо його закупили лише чотирьом учасникам Олімпійських Ігор, а до Кореї поїхало аж шестеро.

Чому? Бо тренери збірної з санного спорту прорахувалися із ліцензіями, які здобудуть українські спортсмени на Олімпіаду. Чекали 4, а поїхало 6. Відтак двоє саночників збірної не потрапили під фінансування в межах олімпійської підготовки, яка забезпечується Урядом.

Чому? Чому на першого номера збірної України – Андрій Мандзій (а саме в нього перед Оліміпадою були найкращі швидкісні показники), не розраховували тренери як на учасника Олімпіади?

У підсумку Мандзій сани до Пхьончхану готував у своєму домашньому гаражі. Зарплата спортсмена у Міністерстві близько 7000 гривень. Як ви гадаєте – легко йому своїми силами назбирати коштів на виготовлення саней власноруч, якщо б/у обтікач (корпус саней) коштує біля 300 євро. А полози – щонайменше 2 тисячі євровалюти?

Так і живемо: український «Запорожець» не рівня німецькому «Мерседесу» на санних трасах (які в Україні, до речі, теж не в найкращому стані).

У підсумку жоден з членів української збірної з санного спорту не потрапив у фінальний заїзд – ні серед жінок, ні серед чоловіків.

Біатлонна *опа

«У нас не команда, а просто ж***», – кращого коментаря під інтерв’ю твого тренера і не придумаєш. Валентина Семеренко винесла конфлікт у біатлонній збірній назовні.

Валя Семеренко розкритикувала тренера Уроша Велепеця за своє непотрапляння у склад команди на естафету – дисципліну, в якій 2014 у Сочі українська збірна здобула золото. Навздогін Валя натякнула, що в збірній все не чесно, є улюблениці і взагалі не зрозуміло, чому Анастасія Меркушина та Ірина Варвинець потрапили на естафету.

І не дарма по прильоту в «Бориспіль» Анастасія Меркушина відмовилася спілкуватися із журналістами з тезою: «Ви у Валі запитайте. Вона ж обіцяла все розповісти…»

Одним словом – про біатлонну збірну написано чимало. І факт залишається фактом – Олімпіада у Пхьончхані стала справжньою *опою як у результаті, так і в атмосфері.

Наші медалі

Історія Альони Савченко – чергове підтвердження того, як Україна «успішно» втрачає талантів.

Майбутня оліміпйська чемпіонка покинула Україну через те, що тут всім було байдуже на неї. Ніхто не хотів мною займатися. Всім було байдуже.

«Коли ми приїхали з Олімпіади-2002, то розійшлися з Морозовим і я намагалася знайти партнера. Але ніхто нічого не хотів фінансувати. Адже новий партнер – це додаткові гроші, оскільки сильного парника треба було шукати за кордоном. Все було на фінансуванні моїх батьків. Спільно ми старалися, чесно. Але не вийшло. Ми підходили і казали: ми хочемо кататися. Всі казали: тоді плати. Тобто нікому не було цікаво. Тоді я вже вирішила, що треба щось шукати нове», – розповіла Альона у своєму інтерв’ю. 

Нове Альона знайшла в Німеччині. 31 рік роботи над собою і нарешті у Пхьончхані вона здобула золоту медаль. На цій же Олімпіаді за Ізраїль у фігурному катанні виступав срібний призер чемпіонату Європи Олексій Биченко (більше того – він навіть прапор цієї країни ніс на відкритті), за Росію раніше виступала ще одна срібна призерка континентальної першості – Юлія Обертас.

Та найбільш сумною по нашим-чужим медалям стали Сочі. У 2014 двічі олімпійською чемпіонкою за Росію стала фігуристка Тетяна Волосожар. За Білорусь же профеєрели у фристайлі наш Антон Кушнірта Алла Цупер. Два золото.

Та й таке... Такий собі душевний дисонанс. Радієш за медалі наших спортсменів і водночас розумієш, що Україна для їхніх нагород не доклалала нічого.

Висновок п’ятий

Головний висновок виступу української збірної на 23-х зимових Олімпійських Іграх у Пхьончхані є таким: в Україні ніхто ніяких висновків не робить.

За матеріалами: ua.tribuna.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: