Адріян Михальчишин про феномен львівських шахів, невсипуще око КДБ і гросмейстерські походеньки"

29 травня 08:10
Переглядів: 402
Михальчишин

Століттями не вщухають суперечки, що таке шахи. Спорт? Інтелектуальна забавка? Феномен на межі науки і мистецтва? У СРСР шахи були ще й елементом великої політики, призначеним довести інтелектуальну вищість радянської людини. З таким трактуванням можна погоджуватися, чи ні, однак навряд чи знайдеться львів’янин, котрий відмовиться від почуття гордості за своє найінтелектуальніше місто. Нині у Львові налічується 22 міжнародних гросмейстера. За цим показником місто не лише є шаховою столицею України, а й входить у число «найгросмейстерських» міст світу.  

Ми розмовляємо з людиною, яка безпосередньо спричинилася до шахового вибуху у Львові. Спершу як шахіст, потім як тренер. Гросмейстер Адріян Михальчишин із золотої плеяди учнів Віктора Карта, котра зійшла на шаховому небосхилі у 70-их роках. Уже ретроспективно покоління Михальчишина, Романишина, Бєлявського, Літинської можна розцінювати не лише як самостійне явище, але і як зв’язкову ланку між епохою легендарного Леоніда Штейна і нинішнім блискучим поколінням поколінням львівських гросмейстерів, яке асоціюється насамперед із Андрієм Волокітіним, Юрієм Криворучком, сестрами Музичук.

Оповідаючи різноманітні шахові історії, Адріяну Богдановичу вдається це робити так яскраво, що ними заслуховуються не лише серйозні шанувальники шахів, але й ті, хто «ганебно» називають слона офіцером, а ферзя дамою. І одним, і другим можна порекомендувати книги гросмейстера Михальчишина «За кулісами шахової імперії» та «Інтуіція» (у співавторстві з Олександром Бєлявським).

- Адріяне Богдановичу, давайте оберемо для початку розмови 1986 рік, коли ви ще залишалися діючим шахістом, але почали тренерську кар’єру…

- Того року нам з Йосифом Дорфманом уже за 30. Кращий час подумати про майбутнє. Врахуйте, що гонорари шахістів на той час були далеко не такими, як нині. Наш наставник Віктор Карт уже перейшов з тренерської роботи на організаційну. От ми з Дорфманом і вирішили створити свою шахову школу. Набрали талановитих дітей, почергово проводили з ними заняття. Хоч вона й проіснувала лише 5 років, поки Дорфман не виїхав до Франції, можемо похвалитися добрими результатами. Виховали п’ятьох гросмейстерів, які з часом стали блискучими тренерами. Олександр Сулипа нині є головним тренером збірної України, Віталій Голод тренує жіночу збірну Ізраїля, Андрій Максименко тренував у Польщі та Фінляндії.  

- У шаховому світі не дивувалися з вашого тандему, адже, за логікою, ви мали б бути щонайменше опонентами. Адже у вікопомному матчі Каспаров-Карпов Дорфман був секундантом першого, а ви працювали в команді другого.

- У нас не було якихось протиріч у житті, які б не дозволили нам разом працювати.

- До речі, про Дорфмана тоді ходило багато негарних чуток. Наче він зливав інформацію зі штабу Каспарова. Чи то в штаб Карпова, чи ще кудись.

- Як жартує Бєлявський, все це вигадки євреїв і комуністів. Були звинувачення від Каспарова, що, начебто, Дорфман зливав букмекерам дані, на дебюти, які Каспаров гратиме у черговій партії. Так-так, підпільні букмекери приймали і такі ставки, і крутилися там чималі гроші. Але це неправда. Не постачав Дорфман інформацією і наш штаб. Ну я б це точно знав. Навпаки, через 25 років після матчу тренер Каспарова Нікітін зізнався, що вони знали все, що відбувалося в команді Карпова. Нині вже не є секретом, що було прослуховування, що як з одним, так і з другим гросмейстером працювали люди з КДБ.

- Вони, судячи з усього, мали якусь особливу любов до шахів…

- Першим керівником радянських шахів був сталінський нарком юстиції Микола Криленко. У середині ХХ століття федерацію очолював генерал КДБ Іван Сєров, після нього – учень Криленка полковник юстиції Віктор Батуринський…

Із книги «За кулісами шахової імперії»:

«Покійний югославський гросмейстер Драгутін Шахович грав турнір у Львові у 1984 р. і в ресторані пустився в політичну дискусію з директором заводу з Харкова. В результаті Шаховича арештувало КДБ, і вартувало чимало зусиль звідтам його визволити».

- У вас особисто були проблеми. З тими ж виїздами за кордон?

- Я ніколи не забуду свого першого закордонного вояжу на юнацький турнір у Францію, в невелике містечко Сент-Жемме. Аби виїхати, потрібно було зібрати купу довідок і пройти співбесіду.Нині цього вже не зрозуміти. Так от, прийшов в університет лист із Держспорткомітету , що Михальчишина відряджають на турнір. І почалося. Спочатку співбесіди, комсомольська і партійна комісії на моєму фізичному факультеті. Там все пройшло швидко, але вдже на університетському парткомі мене почали завалювати питаннями, хто перший секретар міськкому комсомолу, акі політичні акції ви відвідували і таке інше. Одним словом, визнав мене партком не достатньо політично свідомим, аби випускати за кордон. Тут Карт зателефонував в обком партії заступнику з агітації та пропаганди В’ячеславу Михайлову, який сам непогано грав у шахи і підтримував шахістів. Розгніваний Михайлов тут таки зателефонував в університет і пригрозив усіх їх розігнати. Питання моментально вирішили і я вже пакував валізи. Турнір я, до речі, виграв, розділивши перше місце з британцем Нанном. Там же у Франції я дізнався про смерть Леоніда Штейна.

Із книги «За кулісами шахової імперії»:

«Обставини смерті Штейна залишаються незрозумілими. За чутками, це сталося липневим ранком 1973 р. перед вильотом на командний чемпіонат Європи в Англію. Він відчув себе погано, звернувся в готельний медпункт, де медсестра зробила йому укол. Через 5 хвилин настала смерть. Потім пояснювали, що було зроблено не той укол. Але нікого не покарали».

- Штейна можна вважати основоположником львівської шахової школи?

- Фактично так. Але треба згадати ще одне прізвище. Олексій Сокольський. Він приїхав у Львів з Ленінграда у 1944 році і пропрацював у нас до 1952-го, поки не поїхав на кращі умови в Білорусію. Саме він на початках учив юного Штейна. До речі, мати Леоніда, побачивши, що шахи для сина важливіші, ніж навчання, навіть просила не пускати його в клуб. Але, закінчивши навчання на факультеті журналістики, Штейн все таки обирає шахи. Хоча до того, як він тричі перемагав у союзному чемпіонаті, його доля складалася дуже нелегко. Відслужив три роки в армії. Після повернення якийсь час працював на ізоляторному заводі. А в 1958 році отримав річну дискваліфікацію за гру в карти… на півфіналі чемпіонату України.

Із книги «За кулісами шахової імперії»:

«Наприкінці 60-их у Штейна виник конфлікт з керівництвом Львова, оскільки йому не хотіли виділити простору квартиру… і Київ тут же виконав його умови. Останнє помешкання Штейна знаходилося у Львові навпроти шахового клубу. Раніше в приміщенні клубу було австрійське офіцерське казино, згодом радянський ігровий заклад, і Штейн частенько вступав сюди грати не в шахи, а в більярд».

- Про Леоніда Захаровича і його азартність взагалі ходить багато довколашахових веселих історій, декотрі з яких Ви описуєте у своїй книзі…

- Якось Штейн о 3 ночі прибіг до Карта позичити 200 карбованців, щоб викупити з більярдної своє посвідчення майстра, бо зранку вже мав летіти у Таллінн на півфінал чемпіонату СРСР. Розповідали, як він голим купався у фонтані в Кисловодську. У шаховому світі також відома його бійка з Лутіковим, яка виникла під час суперечки за грою в карти.

- Людям далеким від шахів здається, що гросмейстери дуже серйозні і навіть черстві люди. Насправді ж, як то кажуть, ніщо людське їм не чуже. Про гросмейстерські бійки, певно, можна окрему книжку писати.

- Чи не найвідомішою бійкою у світі шахів вважають «поєдинок» Решевського з Найдорфом в Амстердамі у 1950-му. А, приміром, гросмейстери Петросян і Корчной протягом усього матчу на турнірі в Одесі копали один одного ногами під столом. Після цього для шахістів запровадили столики з перегородкою. Показова історія трапилася на Олімпіаді в Бледі у 2002 році. Перед останнім туром організатори влаштували «Бермуда-паті». А наступного ранку змушені були ходити по номерах і будити розіспаних гравців. Капітан збірної Данії навіть проспав подачу заявки на матч. Це паті, певно, запам’ятає і наш Василь Іванчук, якому потім ще довго довелося лікувати пошкоджену щелепу.

 - Правда, що після Штейна із львівських гросмейстерів найемоційнішим вважався Бєлявський?

- Олександр взагалі полюбляє ризик і пригоди. Літав із військовими льотчиками на Північний полюс, де відморозив собі вухо. У Лінаресі навіть спробував себе у кориді – відбувся шрамом. Пригадую юнацьку Спартакіаду України 1969 року. Матч фаворитів, команд Львова і Києва. Бєлявський грає на дошці між мною і Романишиним. Має велику перевагу над Володею Пересипкіним. У таких випадках Бєлявський полюбляв взяти фігуру і з півхвилини вальяжно тримати її у витягнутій руці, що злило суперників. От Пересипкін, який був хлопцем нервовим (згодом його знайдуть убитим в одному з київських парків), не втримується і з усіє сили лупить Бєлявського по руці. Той на хвильку зчудувався, після чого влупив суперника у чоло так, що той повалився на підлогу разом зі стільцем. Зав’язалася серйозна бійка, яку ми ледве розтягнули зусиллями двох команд. Від дискваліфікації Бєлявського врятувало лише те, що тренер збірної Києва водночас був і тренером збірної України, тож не хотів втрачати такого гравця.

- Давайте таки повернемося від шахових бійок до шахових турнірів. На заході Радянського Союзу ви очолювали шахову збірну країни, яка вигравала чемпіонат світу та Європи. Які настрої тоді були у команді?

- Якихось протиріч чи суперечок не було, хоча всі розуміли, що Союз уже валиться. У 1989 році ми перемогли на командному чемпіонаті світу в Швейцарії, де була прекрасна атмосфера і прекрасна гра наших шахістів. А от на першості Європи в Ізраїлі було набагато складніше. Ми летіли першим в історії чартером в Ізраїль. Гравцям було дозволено взяти із собою дружин. Тут і почалися проблеми. Замість готуватися до партій хлопці під впливом дружин і разом з ними активно зайнялися шопінгом. Коли програли грекам, то зрозуміли, що ситуація критична. З іншим тренером – москвичем Макаричевим просто почали невідступно слідувати за гравцями, навіть виходячи з ними на прогулянки. На щастя, ситуацію вдалося врятувати і ми таки здобули очікуване золото.

- Сьогодні з висоти прожитих років, як можете оцінити той злет львівської школи середини минулого століття? Що це було, збіг обставин, геній Карта, фантастично обдароване покоління шахістів?

- Все пов’язано. Як я вже казав, Сокольський учив Штейна. Після його перемог у чемпіонатах СРСР у Львові почався справжній шаховий бум. Діти пішли в секції. Великим приятелем Штейна був Віктор Емануїлович Карт, над загадкою якого досі б’ються фахівців, адже сам Карт зовсім не був видатним шахістом.

Із книги «За кулісами шахової імперії»:

«Він став тренером випадково, вирішивши змінити місце праці вчителем історії в одному з сіл під Львовом, а в місті вільних місць за його спеціальністю не було. Він був звичайним кандидатом у майстри… Дивовижно, але багато видатних тренерів сучасності – Кобленц, Карт, Зак були не сильними шахістами, а двоє останніх, кандидати у майстри, народилися в містечку Бердичів на одній вулиці».

- Три потужних шахіста, це якщо не рахувати Марту Літинську, займаються в один час, в одному клубі в одного тренера. Не було ревнощів?

- Мені в меншій мірі, Романишину в більшій здавалося, що Віктор Емануїлович більше уваги приділяє Бєлявському. Може насправді, тільки здавалося. А протистояння було за шахівницею. При чому часто бувало на турнірах, що Романишин виграє в мене, але програє Бєлявському. Я ж, своєю чергою, виграю в Олександра. Єдиний більш-менш серйозний конфлікт стався на командному чемпіонаті СРСР у Ростові в 1976 році. Тоді виникла суперечка, хто в нас виступатиме на першій дошці. У Бєлявського був кращий рейтинг, але останнім часом кращі результати демонстрував Романишин. Шляхом голосування команда віддала першу дошку Олегу. Бєлявський тоді образився, спакувався і поїхав додому. На щастя, це не мало для нього поганих наслідків, адже в ті часи за такий демарш могли серйозно покарати. Якоїсь ворожнечі між нами не було. І сьогодні хто більше, хто менше, але ми всі між собою спілкуємося.

- У 2008-09 роках Вас двічі визнавали кращим юнацьким тренером світу. Та й взагалі, як тренер Ви досягли значних успіхів – Словенія, Голландія, тепер от збірна Туреччини. У футболі кажуть, щоб стати хорошим тренером треба вбити у собі гравця. Ви вбили у собі шахіста?

Зовсім вбити у собі шахіста нікому не вдасться. Але треба розуміти реальну ситуацію, розуміти, що час іде. Багато видатних шахістів не можуть стати добрими тренерами, бо ревнують до своїх учнів. Не погоджуючись сприйняти, що молодий вихованець може виявитися талановитішим в тому чи іншому аспекті гри. Потрібно розуміти, що шахи в наш час стали динамічнішими напруженішими, вимагають колосальних фізичних затрат. Шахи молодшають і тішить, що Львів у цьому процесі не відстає, про що свідчать успіхи наших молодих гросмейстерів.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: