Цей вихованець «Дніпра» провів у «Карпатах» дуже короткий, зате яскравий період часу. Полунін відразу після приїзду до Львова став незамінним гравцем основи «зелено-білих» і виявився тим, хто практично відібрав «бронзу» у рідної команди.
– Їхав сюди з хорошими думками, адже згадував ті часи, коли ми грали тут, у Львові. В нас була чудова команда з класними футболістами і хорошим тренерським штабом. Хотілося приїхати, побачити всіх, поспілкуватися. Адже ми зустрічалися востаннє десять років тому.
– Контракт з «Карпатами» ви підписали по ходу сезону 1997/1998.
– Так, взимку приєднався, а влітку залишив Львів. Тобто був тут тільки в другому колі. Зате спогадів залишилося чимало.
– Як вас прийняли в команді?
– Дуже добре! Я знав багатьох хлопців. Зокрема, Мізіна, Шарана, Ковальця і Паляницю я, наприклад, знав ще по «Дніпру». Чудово влився в колектив. Клуб не мав проблем з фінансуванням, Георгій Кірпа допомагав. Все було стабільно.
– Свого часу ви грали в Бундеслізі і можете порівняти вболівальників. Як фанатіли тоді у Львові?
– Дуже класно! Коли я грав за «Дніпро» у перших сезонах часів Незалежності, то ми завжди сюди приїжджали і розуміли, що такої торсиди немає ніде. Це дуже відчувалося. Підтримка була завжди. Коли ми боролися за третє місце, то трибуни «України» стабільно були заповнені.
– За «Карпати» ви забили лише один гол. Проте його складність важко переоцінити.
– Так, передостанній тур в Донецьку. Ми перемогли «Металург» з рахунком 1:0, а мені вдалося відзначитися. Забив красиво. Хтось віддав пас у середині поля і я метрів з тридцяти пробив лівою. У мене навіть відео цього голу є. Ця перемога дозволяла нам зіграти в останньому турі з «Дніпром» навіть внічию і третє місце було у кишені. Так і сталося.
– Бронзову медаль зберігаєте?
– Звичайно, вдома бережу її. Дуже приємний спогад!