Джерело мудрості. Мирон Маркевич - плеймейкер, картяр і тренер

27 травня 10:50
Переглядів: 348
маркевич

Він створив сенсацію європейського масштабу. Наразі тим, що вивів клуб без жодного гравця топового рівня у складі до фіналу Ліги Європи. Маркевич вже увійшов до історії вітчизняного футболу як другий після Валерія Лобановського тренер, котрому вдалося довести команду до вирішальної стадії євротурніру. Завтра на стадіоні "Народови" у Варшаві наставник "Дніпра" може своє досягнення увічнити.

Втім, що буде, то буде. В цьому матеріалі спробуємо знайти відповідь на запитання: чого все ж в успіхові Маркевича більше – таланту чи важкої праці? Розмовляючи з тими, хто працював з Мироном Богдановичем в різні роки його ігрової і тренерської кар’єри, доходимо до висновку, що даром згори Бог Маркевича наділив, але перед тим, як розкрити свої задатки сповна, культовому нині наставникові довелося проявити неабияке терпіння, а з ним – бажання вчитися і вдосконалюватися. Впродовж цих 37-ми років тренерського шляху було все – стрімкі злети і болючі падіння, нестандартні ходи і темні сторінки. Важливо, що Маркевич усе це пройшов і не зламався. Пройшов, щоб перетворити в діамант команду, яка є одним з символів новітньої України.

"Під вишнею, під черешнею"

На його батьківщині, у Винниках, у таких випадках прийнято говорити: "Вдався в батька". Люди, які знали тата нинішнього тренера "Дніпра" особисто, запевняють, що Мирон з ним схожий надзвичайно. Не лише зовнішньо, а й характером, звичками. І професією, звісно. Богдан Маркевич у роки Другої світової війни 16-річним хлопцем потрапив до німецького концтабору, працював на заводі BMW, а коли повернувся додому, став "зрадником совєцької родіни" і був засланий до Сибіру.

Тренерською діяльністю Маркевич-старший почав займатися на громадських засадах. Штатного окладу для футбольного тренера на винниківському шкірзаводі, де працював пан Богдан, не існувало, дітей і юнаків він почав готувати з власної волі. Просто тому, що відчував до тренерства тягу. Більше того, в 1959-му Богдан Маркевич цілком міг вивести дорослу винниківську команду до класу Б чемпіонату СССР. Не вивів лише тому, що в ті роки існувала чітка градація, згідно якої передмістя Львова Винники не могло висунутися "поперед батька", тобто, здобути майстрівський статус замість Дрогобича.

"Саме тоді, в 1959-му, я з Мироном й познайомився, - згадує легендарний оборонець "Карпат" і "Металіста" 1960-1980-х Ростислав Поточняк. – Тренувався у Богдана Маркевича, а восьмирічний Мирончик постійно був поряд з татом. Так ми з того часу й трималися купи. Іду якось повз цвинтар. Поруч – хата Маркевичів. Зустрічаю Мирона. "Пішли, - каже, - на черешні". Я чомусь подумав, що на їхні черешні. Повилазили на дерево, смакуємо. Аж тут вибігає дід із косою. Мирон з переляку зістрибнув з самої верхівки і роздер собі всі груди".

Карпати, в Карпати, в зелені Карпати"

Богдан Маркевич виховав немало знаних футболістів. Достатньо згадати, що у 1969-му Кубок СССР у складі львівських "Карпат" вигравали той же Поточняк та Роман Покора. А через рік до складу "зелено-білих" був зарахований вже й Маркевич-молодший. Пробув там два роки, постійно грав за дублюючий склад, однак за першу команду так жодного разу й не вийшов.

"Мирончик з того часу запам’ятався мені скромним хлопцем, - ділиться враженнями інший легендарний оборонець "Карпат" Валерій Сиров. – Він був хорошим півоборонцем, з хорошим пасом, розсудливий. Але йому не вистачало вибухової швидкості та злості. Через те й не зміг пробитися до основи".

"На мій погляд, вдумливий тренер в Маркевичі почав формуватися вже тоді, на зорі футбольної кар’єри, - вважає Ростислав Поточняк. – Коли ми жили в циганському районі, на одну зупинку трамваю нижче тодішньої Кутузова, а нині Тарнавського, по дорозі до стадіону "Україна", то постійно грали в карти. В інтелектуальну гру – преферанс. У нас тоді була постійна четвірка – я, Мирон і наші друзі Юрко і Славко. То ці троє постійно жартували: "З кого ми ще, Ростику, вицибанимо гроші, як не в тебе? Часто я їм програвав, лише потім, виступаючи у Харкові, відігрався. Особливо гарно грав Маркевич. Власне, гадаю, преферанс вплинув на Миронове вміння прораховувати наперед ходи і в футболі".

"Зрештою, тоді ми не були такими далекоглядними, жили в своє задоволення, - продовжує пан Ростислав. – Якось Миронові мама з татом кудись поїхали й ми зібралися у нього. То прокурили квартиру так, що батьки рік не могли вивітрити запаху. Або сусідів затопили. Не було води, хтось відкрив кран, щоб попити і залишив. Стік був закритий брудною посудою, то поки грали в карти й не почули, як вода перетекла через верх. А сусіди якраз ремонт зробили. Правда, старший Маркевич сприйняв усе на диво спокійно. Лише похитав головою і промовив: "Ой, що ви наробили".

У 1973-му Маркевича забрали служити у львівському СКА. Звідти він переїздив до "Спартака" з Орджонікідзе (нині – Владикавказ), а повернувшись додому, якийсь час грав за любительскі команди Львівщини.

"Що мене в цьому хлопчині завжди приваблювало, так це вміння відстоювати власну думку, - каже Валерій Сиров. – Бувало, сперечаємося якось своєю компанією стариків, а Мирон влазить, доводить власну правоту. Так само було і в 1976-му, коли я вже закінчив грати. Щонеділі ми, колишні гравці і ще діючі, збиралися о дев’ятій ранку в Стрийському парку, щоб пограти міні-футбол. То Мирон вже тоді збирав тих, з ким грає і говорив: Давайте грати так і так". Маркевич ніколи не був "рубахою-парнєм". Радше б назвав його замкнутим. Але при цьому, коли доходило до діла, на своєму стояв завжди".

"Поліський краю дорогий, мені ти був колискою"

В 1977-му Маркевич опинився в друголіговому прародичі нинішньої "Волині" - луцькому "Торпедо". Рік пограв у статусі гравця, а в 78-му став граючим тренером.

"Добре запам’ятав Мирона, коли приїхав до Луцька на матч у складі "Металіста", - розповідає Ростислав Поточняк. – Маркевич вів гру "Торпедо". Не ломовий, технічний плеймейкер, який розкидав витончені передачі, ніколи не бив м’яча аби-куди. У другій лізі Мирон виділявся як інтелектом, так й індивідуальною майстерністю. Трохи б "фізики" і нахабства – пішов би вище. Але на той час Маркевич про гравецьку кар’єру вже сильно не думав. Він розпочинав тренерську кар’єру".

"Мене, на той час 19-річного студента Львівського інституту фізкультури, до Луцька запросив саме Маркевич, - згадує найкращий в історії "Волині" бомбардир Андрій Федецький. – Не лише мене. Юра Самошкін з Дрогобича, Сергій Міхін з Миколаєва на Львівщині, Орест Козар, Ігор Артимович, Роман Оліяр – з рідних для Мирона Богдановича Винників. Маркевич у перші роки опирався на тих, кого знав, до кого йому радили придивитися викладачі з Львівського інфізу, з якими він постійно контактував".

За словами пана Андрія, граючий тренер вирізнявся лідерськими якостями й на футбольному полі, а тренувальним процес будував комбіновано, без перегину в сторону фізичних навантажень чи вправ з м’ячем. "Зрештою, тоді специфіка футболу була такою, що на зимових зборах тренери мусили навантажувати гравців, - каже Федецький-старший. – Майже півроку без гри! Йшли у відпустку в листопаді, два-три місяці відпочивали, а потім мали набирати форму і компенсовувати ту бездіяльність впродовж двомісячних зборів. Зрештою, на зборах в Іршаві, Мукачево чи Береговому, куди ми зазвичай їздили, тренерам навіть ганяти команду особливо не доводилося. Достатньо було того, що ноги стрегнули у багнюці, яка називалася футбольним полем, так, що важко було переставляти ноги. Та Маркевич завжди примудрявся видумувати такі вправи, що ноги самі бігли, навіть якщо організм був зовсім виснажений. Нині спілкуюся з сином і він каже, що у них зараз відбувається те саме".

Роботу в луцькому "Торпедо" Маркевич призупиняв через те, що навчався у Вищій школі тренерів у Москві. Здобувши освіту, Мирон Богданович з 1984-го і впродовж п’яти років працював безперервно, в тандемі з Віталієм Кварцяним. "Вони добре розуміли одне одного, - розповідає Андрій Федецький. – Вдвох Мирон Богданович і Віталій Володимирович складали тандем, наче з того анекдоту про хорошого і поганого слідчого. Але конфліктів між ними не пригадую".

З іншого боку, історія, яку розповів Андрій Федецький, демонструє, що Маркевич і сам здатен бути мотиватором не гіршим за Кварцяного: "У 1985-му поїхали ми на виїзд до Чернігова, грали проти місцевої "Десни". У нас в тому сезоні гарна команда зібралася – зі Львова прийшов Василь Щербей, з Житомира – зі своїми травмами, перебуваючи на апараті Лазарєва, Ярослав Яцишин. У першому таймі маємо величезну перевагу, створюємо моменти, але забити не можемо. А "Десна" на контратаці свій шанс знайшла – 1:0. Вривається Маркевич під час перерви в роздягальню і каже: "Спробуйте мені не виграти – закрию двері і підете додому пішки, в брудній формі". І що ви думаєте? Виходимо на другий тайм. Подає Яцишин кутовий. Хтось із суперників став на дев’яти метрах і не відступає. А Славко приговорює: "Чоловіче, відійди, він нас у роздягальню не пустить, а в мене нові кросівки, новий костюм "адідас". Заговорив Яцишин суперникові голову і, щойно той відвів голову, навісив. Щербей вдарив головою – 1:1. Трохи пізніше головою забив вже Володя Мозолюк і ми виграли 2:1".

Саме при Маркевичі, виступаючи за луцьке "Торпедо" з 1985 року по 1988-й, розкрився і перейшов у команду київського "Динамо" Олег Лужний. А сам Мирон Богданович з сезону-1989 нетривалий час працював вже в іншому колективі другої ліги – хмельницькому "Поділлі".

"Саме завдячуючи співпраці з Маркевичем у той період я й отримав дорогу у великий футбол, - каже півоборонець "Поділля" зразка 1989 року Сергій Ковалець. – Мирон Богданович відразу вразив цілеспрямованістю, знаннями, а з ними й бажанням вчитися. Працювати було надзвичайно цікаво. Зазначу, що тоді Маркевич практикував кроси, вправи на загальну витривалість. Найліпшою оцінкою діяльності Мирона Богдановича в "Поділлі" став мій перехід у київське "Динамо", а Ігоря Ніченка – в харківський "Металіст".

"Львів то є Львів"

Після Хмельницького доля занесла Маркевича у "Кривбас", а звідти – знову до Луцька. Й лише на 15-му році повноцінної тренерської діяльності в тренерській кар’єрі Мирона Богдановича вперше з’явилася одна з найзнаковіших для нього команд – "Карпати". Судячи з результату, від цього переходу виграла і команда, і сам тренер. У сезоні-1992/1993 львів’яни вийшли до фіналу Кубка України і лише там поступилися безперечному гегемону тих років – "Динамо". Маркевич відкрив цілу когорту талановитих футболістів, серед яких варто виділити Андрія Гусіна, Василя Кардаша, Андрія Покладка, Олександра Євтушка.

Втім, треба знати Львів, людей, які там ходять на футбол і створюють осередок, який іменується футбольним середовищем. Задовольнити місцеву публіку настільки важко, що матчі ділилися трьома критеріями: виграли – "купили", програли – "здали", зіграли внічию – "скатали договірняк". І хоч ти лусни. Звісно, щось у тому було, адже від тогочасних реалій українського футболу відійти було складно. Навіть якщо сильно намагатися. Втім, найчастіше від схожих оцінок віяло однобокістю, а іноді – упередженістю.

З огляду на це не варто дивуватися, що в сезоні-1995/1996 Маркевич з "Карпатами" не працював, а, прийнявши взимку "Кривбас", врятував команду від вильоту. Показово, що криворіжці змогли відібрати очки в "Динамо". Власне, відтоді і на тривалий час Маркевич стане для киян незручним суперником на довгі роки, кого б він не очолював.

Між тим, повернення у Львів відбулося влітку 1996-го. Саме з цієї миті тренер розпочав будівництво тих "Карпат", які здобули єдину в клубній історії бронзу за підсумками сезону-1997/1998. Вже тоді, у 1996-му, Маркевич запросив у команду Юрія Дудника, Олександра Євтушка і ще далеко не збірника України Володимира Микитина. Крім того, проявляти себе почали, відчувши тренерську довіру, молоді оборонці Юрій Беньо та Володимир Єзерський. Хоча медалей без Івана Гецка, Олександра Паляниці, Євгена Назарова, Сергія Ковальця, Андрія Полуніна, Володимира Шарана, Сергія Мізіна, звичайно, не було б.

"Маркевич створив симбіоз з досвідчених і молодих виконавців, - коментує Сергій Ковалець. – Відчувалося, що для Мирона Богдановича робота в "Карпатах" - щось особливе. Він сприймав цю команду як рідну і хотів з нею виграти щось суттєве. Тренерові вдалося створити в середині колективу прекрасну атмосферу і це вилилося в у зайняте нами третє місце".

Та час показав, що витрати на команду виявилися для тодішнього керівнитцва клубу надто важкою ношею. Фінансові труднощі, які спіткали "Карпати" в наступному сезоні, змусили Маркевича піти зі Львова вдруге. Опинився Мирон Богданович у Запоріжжі, де впродовж двох років очолював запорізький "Металург". Через роки тренер зізнається, що зробив велику помилку, подавши навесні 2001-го у відставку.

Маркевича знову покликали у "Карпати", додому. І він знову не встояв, бо надто любив цей клуб. Новий власник Петро Димінський вимальовував райдужні перспективи, але минуло трохи більше як півсезону і співпраця припинилася. За нашою інформацією, пан Димінський мав до Маркевича і його тренерського штабу претензії через трансферні оборудки. Чи так то насправді? Свого часу UA-Футбол задавав це питання одному з тодішніх помічників Маркевича Ігореві Яворському.

"Сергія Ковальчука знайшли ми з Ігорем Бабінчуком і нашим молдовським другом Олександром Гузуном, - розповідав тоді Ігор Петрович. – Купили Сергія за 300 тисяч, а продали за два мільйони в московський "Спартак". Андрія Чернова взяли за 90 тисяч, а в "Арсенал" продали, якщо мені не зраджує пам’ять, за 400 тисяч. Знайшли Олексія Іванова і теж дорожче продали його в "Арсенал". Вважаю, що добрим було й придбання словака Франтішека Ґанца, який теж пізніше за більші гроші перейшов до "Арсеналу". Так, не заграв ще один словак, оборонець Петр Суковскі, який виступав за збірну Словаччини й за "Кошице" в Лізі чемпіонів. Але як не заграв? В Маріуполі Суковскі зламали ногу. Це була наша помилка. Але як можна назвати помилкою перелом ноги?"

"На березі життя"

Так чи інакше, Маркевич пішов, прийнявши привабливу з фінансової точки зору пропозицію від махачкалинського "Анжи". Втім, будучи впевненим у власному тренерському хисті, Мирон Богданович не врахував іншого аспекту – ментальності того народу, з яким він збирався працювати. Дуже швидко тренер зрозумів, що впоратися з колективом, розділеним на два дагестанських вороже налаштованих одне до одного табори він не зможе. Залишаючись реалістом, Мирон Богданович вирішив піти.

А коли повернувся додому, то спершу пережив життєву трагедію – смерть батька. Після того постала проблема з працевлаштуванням. Роботи Маркевич не міг знайти цілий рік. Пізніше Мирон Богданович зізнається, що пропозицію Петра Димінського очолити "Карпати" вчетверте прийняв від безвиході і переступаючи через власне "я". Але ні до чого доброго це не призвело.

Для Маркевича то були страшні часи, страшний в усіх розуміннях період, може, навіть творча криза. Сезону-2003/2004 він не завершив. Команду, яка вперше в історії вибувала з елітного дивізіону українського футболу, вперше в статусі виконувача обов’язки прийняв Юрій Дячук-Ставицький. А Маркевича біди на цьому не облишили. В батьківському домі на Мирона Богдановича напали невідомі. 53-річний чоловік витримав п’ять годин тортур.

Виконавців пізніше впіймали і засудили. Замовників Маркевич начебто теж знає, але не називає їхніх імен. У будь-якому разі, тренер зізнався, що пережите стало для нього свого роду Рубіконом, змінило його назавжди. Але найголовніше, що у миті, коли життєві труднощі наклалися на професійні, Мирон Богданович не опустив рук, а всівся за книжки. Він вирішив потратити раніше зароблене на тренерські курси під керівництвом Фабіо Капелло.

"Колиска вітру"

Рішення власника "Металіста" Олександра Ярославського влітку 2005-го для харківського футбольного естеблішменту виглядало дивиною. Новим тренером слобожанців несподівано став вже рік як безробітний Маркевич. "Ліпше б вже когось свого" - чулися невдоволені закиди. Втім, з кожним туром скептиків у нового тренера меншало. Команда, яка у минулому сезоні боролася за виживання, почала поступово вибиратися у верхню частину таблиці. І то за умови, що до гучних придбань було ще дуже далеко. Лідерами того "Металіста" стали оборонець Олександр Кучер, хавбеки Валентин Слюсар, Лаша Джакобія і Руслан Ярош, маловідомий балканський нападник Мілян Мрдаковіч.

"25 червня 2005-го я проводив у Красилові свій прощальний матч, - згадує Сергій Ковалець. – Тренером однієї з команд запросив Маркевича. Ось саме тоді Мирон Богданович запропонував мені бути в "Металісті" своїм помічником. З радістю погодився, а коли почав працювати, то відразу зауважив, що в порівнянні з Хмельницьким і Львовом то був зовсім інший Маркевич. В тому плані, що тренувальний процес Мирон Богданович змінив кардинально, побудувавши його через роботу з м’ячем. Тест Купера, 5 по 300 м, вправи на швидкість і витривалість зникли. Маркевич піклувався, щоб робота з м’ячем приносила футболістам задоволення. Пульсова активність при різних швидкісних навантаженнях теж перевірялася через роботу з м’ячем. Маркевич ще тоді, в середині першого десятиліття 2000-х, коли в "Металісті" не було латиноамериканців, продемонстрував, що українські футболісти теж здатні демонструвати красивий, видовищний футбол".

Дуже яскравою характеристикою для іншого Маркевича слугує той факт, що він прислухався до початкуючого тренера Ковальця і погодився, щоб до футболістів спершу на базу, а потім і на збори приїздили дружини з дітьми. Мирон Богданович довірив контроль за цим експериментом самому Ковальцеві. Час показав, що ці зміни позитивно позначилися на мікрокліматі в середині колективу. Тож не варто дивуватися, що нині рідні вирушають з гравцями "Дніпра" в одному літаку навіть на матчі.

"Ще тоді, у "Металісті" Маркевич дбав про те, щоб футболісти не зациклювалися на футболі, - розповідає Сергій Ковалець. – Під час збору в Італії він міг відмінити тренування і влаштувати хлопцям екскурсію до галереї "Уффіці" в Флоренції. Мирон Богданович справедливо вважає, що споглядання за картинами Мікельанджело, Рафаеля розширює світогляд гравців. Ще одним тренуванням Маркевич якось пожертвував, щоб команда подивилася вживу поєдинок "Фіорентина" - "Мілан".

Завершивши сезон-2005/2006 на п’ятому місці, в міжсезоння "Металіст" підсилився гравцями, ліпші роки яких, здавалося б, вже позаду. Мова про Сергія Валяєва, але найперше – про Олександра Рикуна, котрого з відомих причин вважали для футболу втраченим. Та у Маркевича заграв і один, й інший. Причому заграли так, наче в молоді роки. Підсилили "Металіст" леґіонери – Папа Ґуйє та Мілан Обрадович. "Металіст" зміцнів на очах і перша в історії клубу бронза з величезною перевагою над четвертим місцем не дивувала вже нікого.

Власне, з рівнем гри команди зростали й апетити власника. Сезон-2007/2008 – прихід Марко Девіча, Едмара і Жажі Коельо, трьох знакових леґіонерів. Третє місце сприймалося як закономірність, а в Україні всерйоз заговорили про близьку перспективу народження третьої сили. Сезон-2008/2009 – "Металіст" знову з бронзою і в 1/8 фіналу Кубка УЄФА. Харків’яни на шляху до цієї стадії з легкістю пройшли турецькі "Бешикташ" та "Ґалатасарай", німецьку "Герту", грецький "Олімпіакос", португальську "Бенфіку" та італійську "Сампдорію". Лише потім була поразка в рівній боротьбі від київського "Динамо".

Певний дисонанс у порівнянні з п’яти роками прогресу спостерігався лише в сезоні-2009/2010. Ранній виліт з Кубка УЄФА від австрійського "Штурма" і знову – третє місце. Настав час вносити зміни і вони вже близилися.

"Чи винен той голу, що сокіл убив?"

Та на початку 2010 року в кар’єрі Маркевича трапився несподіваний злет. Президент ФФУ Григорій Суркіс після другого поспіль провального відбору за участю національної збірної змушений був під тиском громадськості нарешті прийняти кандидатуру нединамівського наставника. Більше того, Мирон Маркевич, отримавши підтримку виконкому Федерації, міг суміщувати роботу в клубі зі збірною.

Ось лишень Григорій Суркіс, коментуючи це призначення, відразу розставив акценти, мовляв, Маркевич – не та кандидатура, яку він бачив у збірній. Та Мирон Богданович взявся за роботу, сподіваючись довести національну команду до домашнього чемпіонату Європи. Три стартових товариських матчі під керівництвом нового тренера явили світу нову збірну України – свіжу, легку, агресивну, здатну не лише перепуджено відбиватися, а й диктувати умови. Що й казати, якщо навіть Олександр Алієв, який у клубі тим лише й займався, що виконував штрафні удари, у збірній виглядав справжнім диспетчером, який працює в інтересах команди, здатен вести гру і роздавати гострі передачі.

Та міна сповільненої дії під Маркевичем була закладена майже в акурат після його призначення. Саме тоді свідомо чи не дуже власник "Карпат" Петро Димінський оприлюднив сумнозвісні записи з зізнаннями оборонця "Карпат" Сергія Лащенкова, котрий розповідав про те, як львів’яни здавали гру "Металістові" в сезоні-2007/2008. КДК ФФУ з вердиктом зволікав до осені, а потім постановив: відібрати у харків’ян бронзу й покарати обидва клуби зняттям дев’яти очків.

Маркевич увідповідь подав у відставку з посади тренера збірної, натякнувши на те, що національна команда мала проблеми з фінансуванням і організацією робочого процесу. "Це наша біда, що важливі рішення приймаються на догоду якимось людям, без ґрунтовної доказової бази, - сказав тоді тренер. – У Федерації теж повинні були розуміти, яка мета тих, хто затіяв цей скандал. Але прогнила совкова система в нашому суспільстві живе і понині. Якщо людину або неугодних людей хочуть потопити, то для цього будуть використані будь-які засоби. Я все життя мріяв про те, щоб тренувати збірну, тому розлучаюся з цією роботою з болем на серці. Але зрозумійте мене: я людина, у якої є власна гідність. Я достатньо терплячий, але в даному випадку мене вистачило лише на півроку з невеликим".

Мирон Богданович знову поринув у клубну роботу, почавши конструювати команду, яка, мабуть, співпадає з його розумінням футбольного еталону. Новий, латиноамериканський "Металіст" чарував око незвичною для українських теренів мереживною грою. Хтозна, які плоди ця робота могла дати в майбутньому… Зупинився процес на другому місці і дискваліфікації з Ліги чемпіонів через той самий матч проти "Карпат" у 2008-му.

"Воїни світла"

Спільної мови з нинішнім керівником "Металіста" Маркевич не знайшов, але й без роботи залишався недовго. Влітку 2014-го Мирон Богданович очолив "Дніпро". Сезон-2014/2015 не віщував дніпрянам нічого хорошого. Виборовши навесні минулого року друге місце у боротьбі з "Металістом" і "Динамо" у внутрішньому чемпіонаті і вперше пробившись до кваліфікації Ліги чемпіонів, команда в міжсезоння втратила відразу двох знакових для себе персон – іспанського тренера Хуанде Рамоса і бразильського півоборонця Джуліано. Обидва не приховували: в Дніпропетровську їх влаштовувало майже все, однак лякала загроза війни в Україні.

Рамос до цього другого місця йшов впродовж чотирьох років. "Якщо не з цим красенем, то, мабуть, більше ні з ким", - прокоментував свого часу запрошення знаного фахівця, який двічі вигравав Кубок УЄФА з іспанською "Севільєю", власник клубу Ігор Коломойський. Рамос отримав повний карт-бланш на комплектацію команди, але навіть не дивлячись на те впродовж трьох років дніпряни не могли піднятися вище четвертого місця, а максимальним досягненням у Лізі Європи був вихід до 1/16 фіналу.

Запрошеного влітку минулого року замість Рамоса Маркевича після восьми років праці в стані заклятого ворога дніпровська публіка сприйняла неоднозначно. Непросто було й самому тренерові. Маркевич сповідує абсолютно відмінний від прагматичного рамосівського стиль гри. Мирон Богданович звик будувати гру команди, опираючись на контролі м’яча, від атаки. Фактично, з приходом до Дніпропетровська новий наставник постав перед дилемою: ламати все і будувати гру команди наново чи підлаштовуватися під можливості тих гравців, які є під рукою і будувати тактичну модель, відштовхуючись від їхніх вмінь і навиків.

Впродовж короткого, тривалістю в місяць міжсезоння змінити щось було майже неможливо. До того ж Маркевич, на відміну від свого попередника, не мав змоги запрошувати новочків. Крім того, в матчах кваліфікації Ліги чемпіонів проти данського "Копенґаґена" тренер не зміг розраховувати на Руслана Ротаня, котрий збирався піти з команди на знак протесту через невиплачені за частину минулого сезону преміальні. Ротань – то душа і серце колективу, його стрижневий виконавець і лідер роздягальні. Без нього команда була не схожою сама на себе.

Також варто додати, що травма завадила зіграти в матчах проти "Копенґаґена" основному лівому оборонцеві Іванові Стрінічу. Маркевич мусив закривати діру, виставляючи на цьому місці Артема Федецького, для якого рідним є правий фланг. Нічого доброго з цього не вийшло. Артем не мав достатнього порозуміння з лідером команди Євгеном Коноплянкою. Як наслідок, зігравши 0:0 у Києві і поступившись 0:2 в столиці Данії, "Дніпро" вибув з Ліги чемпіонів і продовжив виступи у єврокубках в Лізі Європи.

Неможливість грати на рідному стадіоні – для дніпрян то була ще одна вада, на якій Маркевич наголошуватиме під час матчів групового турніру і поєдинках плей-оф, починаючи від 1/16 фіналу. Тренера зрозуміти можна: його команда проходила сильних суперників, а трибуни залишалися порожніми. Навіть на матчі проти італійського "Інтера" восени київський "Олімпійський" був заповнений менш, ніж наполовину. Маркевич жадав, аби команда проводила єврокубкові матчі в нерозбещеному футбольними видовищами Львові. Втім, не вдавалося отримати дозволу від УЄФА. Мовляв, на "Арені Львів" і без того проводять свої поєдинки донецький "Шахтар" та "Металіст".

"Тернова нам стелилася дорога"

Хорватський "Гайдук" у кваліфікації Ліги Європи вже з Ротанем, але без травмованого Коноплянки у складі "Дніпру" вдалося пройти з великими потугами. Дебют у матчах групи був ще складнішим: домашня поразка від "Інтера", виїзна нічия з французьким "Сент-Етьєном" і сенсаційні 0:1 від азербайджанського "Карабаху" в Києві. У цих трьох матчах "Дніпро" не забив жодного голу. Складно давалися перемоги у внутрішньому чемпіонаті. Стало зрозумілим, що бажання Маркевича переінакшити гру команди під свій стиль гри загрожують тотальним провалом.

До завершення осінньої частини від обраного напряму тренер не відійшов. Після розгромної домашньої поразки 0:3 від "Динамо" в українській Прем’єр-лізі скептики почали обговорювати можливість близької відставки Маркевича.

Ситуацію в Лізі Європи трохи виправила трудова перемога завдяки двом голам Ніколи Калініча в Баку над "Карабахом". Втім, потім був виїзд до Мілана. Обнадійлива, навіть дуже пристойна гра, відкритий Ротанем рахунок, але нереалізований Коноплянкою на 28-й хвилині пенальті. Поведи дніпряни 0:2, таку потрібну перемогу здобути було б набагато легше. Коноплянці в тому матчі заважала сконцентруватися надмірна увага до власної персони. Євген їхав до Мілана, знаючи, що за ним стежать скаути багатьох провідних європейських клубів і намагався надати своїй грі яскраву обгортку. Натомість вийшло пересмикування ковдри на себе.

"Дніпро" програв "Інтерові" 1:2. Щоб вийти до плей-офф, в заключному турі команді Маркевича було недостатньо просто виграти в "Сент-Етьєна". Залишалося також очікувати, що в паралельному матчі "Інтер" не програє в Баку "Карабаху". Зі своїм завданням дніпряни впоралися – перемогу 1:0 їм приніс гол Федецького. А ось потрібний результат в Азербайджані дозволило зберегти диво у вигляді помилки арбітра, який на п’ятій компенсованій до основного часу гри хвилині не зарахував чистого взяття воріт італійців. Матч завершився 0:0, далі пішов "Дніпро".

Після завершення осінньої частини Маркевич мав зустріч з Ігорем Коломойським. Власник запевнив тренера, що задовольнить усі його нагальні трансферні апетити. Складно сказати, чи так це було насправді, адже навесні новачків у "Дніпрі" було небагато. Замість Стрініча, який перейшов у "Наполі", дніпряни придбали іншого лівого оборонця Ежідіо. Романа Безуса, Павла Ксьонза, Дмитра Чигринського, Папу Ґуйє і поверненого з оренди Валерія Федорчука вдалося запросити буквально в останню мить, напередодні поновлення сезону. При цьому в єврокубках Маркевич міг використовувати лише Федорчука і Безуса. Через дефіцит виконавців тренерові довелося залишити в команді бразильця Лео Матоса, від послуг якого він збирався відмовитися.

"Білу зніму вуаль"

Між тим, навесні перед глядачами з’явився інший "Дніпро". Зважений, прагматичний – тепер то команда, яка ставить результат понад усе. Така стратегія Маркевичу раніше була не надто притаманна. Точніше, результату з тим же "Металістом", а раніше й "Карпатами" він досягав, але поряд з тим команди грали надзвичайно красиво. Натомість нинішній "Дніпро" став взірцем команди італійського стилю. Команди, яку після одного забитого голу важко перемогти через непрохідну оборону.

Розуміючи, що великого простору для маневру він не має, Маркевич вирішив "танцювати від пічки", тобто, попіклувався під час зимових зборів найперше про надійність тилів, відпрацював до автоматизму систему підстраховки.

Власне, таке "Дніпро" стало одкровенням як для грецького "Олімпіакоса", з яким українцям довелося грати в 1/16 фіналу Ліги Європи, так і для нідерландського "Аяксу" в 1/8-й. В обох випадках дніпряни розпочинали з "сухих" перемог вдома. На виїзді підопічні Маркевича грали, відштовхуючись від здобутого вдома і впоралися з завданням прекрасно. Труднощі виникли в Амстердамі, коли після грубої помилки Ежідіо "Аякс" повів 1:0 і перевів гру в овертайм. Але там своє вагоме слово сказав Коноплянка. Його дальній постріл дозволив гостям вирівняти становище і врешті попри поразку 1:2 вийти до чвертьфіналу.

А в 1/4-й у зустрічах проти бельгійського "Брюґґе" Ежідіо в "Дніпрі" вже не було. Аґенти бразильця, зачепившись за пункт у контракті, зуміли розторгнути угоду з "Дніпром" через затримку з виплати заробітньої плати. Ежідіо повернувся додому, а Маркевич знову змушений був шукати кандидатуру на проблемне місце лівого оборонця. Знадобився Матос, який під час зимового антракту не залишив команду якимось дивом. Не можна сказати, що Лео, який досі грав виключно на правому фланзі, робить щось надзвичайне, але в обороні він виглядає цілком надійно.

Надійно настільки, що в двох зустрічах проти "Брюґґе" дніпряни не пропустили жодного м’яча. В обох цих матчах знову дивовижно зіграли воротар Денис Бойко та центральний оборонець Дуґлас. А переможний гол у домашньому матчі на 82-й хвилині забив "джокер" Маркевича Євген Шахов. До того гол Шахова незадовго до фінального свистка приніс дніпрянам перемогу над "Гайдуком" у матчі кваліфікаційного раунду плей-оф.

До слова, у Дніпропетровську Маркевич окрім вміння підлаштовуватися під команду розкрився й в іншій, забутій з часів роботи у Львові в 90-ті іпостасі. Тренер продемонстрував вміння розкривати таланти. Шахов при Рамосі був безнадійним запасним. При Маркевичі у свої 24 Євген розкрив непомітні досі диспетчерські задатки, а також вміння забивати важливі голи після виходів на заміни. Крім того, гравцем основного складу "Дніпра" став 19-річний правий вінґер Валерій Лучкевич. На підході до основи ще один атакувальний півоборонець Андрій Близниченко, котрий часто і доволі ефективно грає в матчах української Прем’єр-ліги. Добре проявив себе у матчі з "Динамо" стоппер Олександр Сваток, дуже сильну гру проти "Шахтаря" провів Сергій Горбунов.

"Не здамся без бою"

Півфінал з "Наполі". Після жеребкування дніпрянам у цьому протистоянні не давали навіть мінімальних шансів. Що й казати, якщо навіть Маркевич після перемоги над "Брюґґе" на запитання, кого б він хотів побачити наступним суперником, відповів: "Фіорентина"? "Севілья"? "Наполі"? Мабуть, вони всі хочуть, щоб їм попалися ми".

Гравці і тренери "Дніпра" не приховували, що вийшовши до півфіналу, вони й без того перевершили себе. Може й так, адже до того "Дніпро" у своїй історії двічі доходив до чвертьфіналів Кубка чемпіонів, де поступався французькому "Бордо" у 1985-му і португальській "Бенфіці" у 1989-му. Півфіналів у історіїх команди не було ніколи. В часи тренерства Євгена Кучеревського у середині першого десятиліття 2000-х успіхом вважалися виходи до 1/16 фіналу Кубка УЄФА. Рамос цих досягнень перевершити теж не зумів.

Маркевич не приховував, що збирався зіграти в Неаполі від оборони. Але вочевидь дніпряни перенервували ще до гри і після доволі пристойного першого тайму в другому притиснулися до власних воріт надто щільно. Достатньо сказати, що тричі на побачення з Бойком виходив найзірковіший гравець "Наполі" Ґонсало Іґуаїн. Ці три дуелі воротар виграв, врятувавши команду ще в кількох складних ситуаціях. Безсилим Бойко був лише після удару Давіда Лопеса, який замкнув передачу з кутового.

Контргри як такої у виконанні "Дніпра" на виїзді не було майже зовсім. Але максимум з мінімуму команда витиснути все ж змогла. Євген Селезньов, ледь вийшовши на заміну, першим дотиком до м’яча замкнув передачу Федецького справа і зрівняв рахунок. Відеоповтор продемонструє, що нападник дніпрян забіг у положення "поза грою", але лайнсмен цього не помітив. Суддівська помилка стала предметом для випадів італійської преси на адресу Маркевича. Мирон Богданович удар тримав достойно: "Таке враження, що то я стояв з прапорцем. Можна подумати, що ми теж ніколи не страждали від таких помилок. То футбол, тут буває всяке".

Тренер дніпрян напередодні повторного матчу вражав рішучістю висловлювань. Віддаючи належне суперникові, він казав, що шанси перемогти є. Власне, відтоді Маркевич вирішив ставити на Лігу Європи все і жертвувати чемпіонатом. То за умови, що шанси здобути чемпоінство у дніпрян ще залишалися. Інша річ, що прагматик Маркевич у чудеса не вірить.

Реалії ж такі, що "Дніпро" при нарешті заповнених трибунах "Олімпійського" розпочав матч надзвичайно рішуче. Високий пресинг, боротьба за кожен м’яч на половині суперника. Від тої свободи, яку італійці мали в першому матчі, не залишилося й сліду. І знову Бойко, який забрав усе, що забрати міг і не міг. І знову Дуґлас, який разом із Євгеном Чеберячком зіграв у центрі оборони майже бездоганно. І знову Коноплянка, котрий у середині поля дістав м’яч, який, здавалося, виходив в аут, промчав флангом і, накрутивши Крістіана Маджо, виконав навіс на Селезньова, а Євген, знаходячись в оточенні трьох оборонців, зумів карколомно вивернутися і завдати зрячого удару головою в протихід воротареві суперників Маріано Андухару.

Знову Селезньов – "Дніпро" у фіналі. Маркевич присвятив цю перемогу воїнам АТО. Ні тренер, ні гравці тоді, після матчу про фінал проти іспанської "Севільї" намагалися не думати. Вони впивалися миттю тріумфу. Але при цьому вже ніхто не сказав: "Ми й без того зайшли далеко". У фінал потрапляють, щоб там перемагати. Залишився лише крок.

Замість епілогу

"Навесні, якраз напередодні першого матчу проти "Аяксу" "Дніпро" грав у Львові проти "Карпат", - ділиться емоціями Андрій Федецький. – Як зазвичай, ми приїхали підтримати сина і команду всією родиною. Після матчу, Маркевич, помітивши моє давно не брите обличчя, усміхнувся: "Діду старий, поголися". "Пройдете "Аякс" - обов’язково поголюся" - відповів. І що ви думаєте, я брився опівнапершу ночі, коли дніпряни в додатковий час відстояли здобуту в першому матчі перевагу? Ще води гарячої не було, то довго і ретельно шкрьобався, аж леце почервоніло від подразнення. На ранок телефоную Маркевичу і розповідаю. "Зовсім зварював. То що вже до раня не міг зачекати?" - віджартувався Мирон Богданович. Розумієте, емоції зараз такі, що я з 80-ї хвилини починаю дивитися матч з цигаркою, на балконі. На "Наполі" навіть їхати не хотів – на фарт. Думав: не був на попередніх іграх – не треба й на цю їхати. Та, на щастя, все склалося добре. Сподіваюся, у Варшаві буде так само".

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити