Бурштин завжди славився своїм футболом. В радянські часи кожне підприємство міста мало свою команду. Такі колективи, як «Домобудівник», «Енергобудівник», команда шлако-гравієвого заводу, «Автомобіліст» були представлені в найрізноманітніших змаганнях. Та найславнішою з них був безумовно «Енергетик», що в різні часи виступав під назвами «ДРЕС», «Енергомонтажник», «Енергія», «Генератор». Як все було в ті часи, розповів перший президент «Енергетика» Федір Михайлович Васьків.
- Федір Михайлович, розкажіть нам як же створювався футбольний клуб?
- На початку 1991-го року в Бурштині назріло питання створення футбольного клубу. Це робилось перш за все для того, щоб реформувати спортивне господарство міста. Найбільша заслуга в цьому не простому ділі належала відданим футболу людям - тодішньому міському голові Ігорю Анатолійовичу Меліченку і головному економісту ТЕС Миколі Петровичу Коробаню. 13 січня 1991-го року в івано-франківській обласній Федерації футболу був зареєстрований клуб, а мене запрошено стати його президентом. До речі, «Енергетик» став першим любительським клубом області, бо до цього такої практики не було в жодної з команд нашого регіону. Тоді ж було створено статут футбольного клубу, який на той час мав добровільні засади, проте це в подальшому спонукало для створення більш професійного ставлення. Управління клубу складалось з п’яти чоловік. Крім мене, Міліченка та Коробаня, до нього увійшли також Кухарський Євгеній Іванович та Якубовський Петро Михайлович. А з часом керівництво клубу було розширено до дев’яти членів правління.
- Як тоді було з фінансуванням?
- Погано було! Адже міська рада команду не фінансувала взагалі. Все що ми мали впродовж усіх років надходило виключно з Бурштинської ТЕС. Величезний вклад в команду зробили тодішні директори Бузинєнков Ігор Іванович та Бендасюк Василь Петрович, котрі були не байдужі до футболу. Але самі розумієте, що таке будувати клуб в часи розпаду Радянського Союзу. Матеріальний стан ТЕС як і інших державних підприємств був надзвичайно важкий. Люди місяцями не отримували заробітню плату. Було дуже важко й команді! Матеріальної бази практично не було. Не було нормальних м’ячів, костюмів, форми і взагалі самого необхідного. Ще й знайти це все було з тяжкою бідою. Не вистачало навіть дизпального, щоб поїхати на дальні виїзди в межах області, такі як Городенка, Снятин, Коломия. Але команда існувала. Більше того, була на провідних ролях в області і періодично виступала на республіканському рівні.
- В декількох словах про виступи «Енергетика» на республіканському рівні?
- В 1990-му році «Енергетик», під керівництвом Сергія Гаценка, вперше в своїй історії здобув право виступати у республіканській першості серед колективів фізкультури. Це стало можливим завдяки четвертій сходинці, що посіла команда в другому етапі обласних змагань. Наступного року команда здобула срібні нагороди й знову увійшла в число учасників цих змагань. Важливо те, що «Енергетик» мав змогу набиратись досвіду з добротніми командами, котрі згодом здобули професійний статус. Це передусім шепетівський «Темп», мукачівський «Приладист» та інші. Особливими здобутками похвалитись важко, але як кажуть, головне участь...
- Стосовно тодішньої команди, що можете сказати?
- Варто відмітити, що в команді в основному грали місцеві футболісти. Крім бурштинців були гравці з Галицького й Рогатинського районів та Івано-Франківська. А в 1992-му році «Енергетик» був наймолодшою командою області. В ньому грала молодь 17-18 років. Серед футболістів, що втой час виступали за «Енергетика варто відзначити Анатолія Редушка, Ігоря Кроля, Владислава Микуляка, Олександра Сопківа, котрі в подальшому успішно виступали за команди майстрів.
- А як щодо місцевих вихованців?
- Бурштин завжди «кував» гідні кадри. Такі футболісти як Михайло Савка чи Володимир Шаран є гордістю нашого міста. Та хочу сказати й про наболіле! Чому в команді за ці роки не було жодного молодого футболіста, вихованця місцевої футбольної школи? Напевно, останній з них - Володимир Рудницький, котрий дебютував у сімнадцятирічному віці й ще до недавна виступав за «Енергетик» на найвищому рівні... Тепер, коли настали важкі часи, у нас не стало ні команди, ні футболістів, котрі могли б прославляти Бурштин.
- А як в той час укомплектовувалася молодіжна команда?
- Стосовно юнацького складу, то варто сказати, що дуже багато талановитих гравців було з місцевого енерготехнікуму, директором якого був і залишається Олександр Дмитрович Джура. Він дуже багато сприяв для розвитку юнацького футболу. Але з незрозумілих мені причин, ця співпраця чомусь припинилась.
- Не варто оминати й протистояння з «Домобудівником»...
- Команду було створено в 1989 році. Вона представляла бурштинський Завод високо-панельного будування, директором якого був Євген Іванович Беліцький. За його допомогою «Домобудівник», слідом за «Енергетиком», теж став футбольним клубом. Команда, починаючи з 1991-го року, показувала досить не погані результати. А в 1993-му році, коли завод вийшов на повну потужність - здобула путівку до першої ліги. Вперше в історії обласного футболу вищий дивізіон представляло зразу два колективи з Бурштина. Та як кажуть, не було б щастя, та нещастя помогло... Амбітні керівники домобудівного комбінату, скориставшись фінансовими негараздами «Енергетика», переманюють до себе майже всіх ключових гравців. Це Федорняк, Горбачевський, Гепко і багато інших. Тоді команда дійсно перебувала на грані розпаду. Лише в останній день, перед самим початком сезону вдалося заявитися на першість області. До того ж у першому турі їй випадає грати з «Домобудівником»! Якщо чесно, то на той день не було кого навіть виставити на гру, адже в обоймі команди залишились в основному молоді гравці. Хочу зауважити, що єдиним хто не зрадив команду в такий важкий для неї час - був Василь Несп’як. А Володимир Федорняк, хоч і був заявлений за команду домобудівного управління, та все ж на гру не вийшов. Ми тоді програли з рахунком 0:2, але гіркоти додає не це, а ставлення окремих гравців до своєї колишньої команди. Декого я після цього перестав поважати як гравця...
Додам лише одне. Пригадую вислів Кухарського Євгенія, який казав: «Федір Михайлович, не переживай! «Енергетик» був є і буде, а «Домобудівник» - це тимчасове явище...» Воно так і сталося. Команда пограла два сезони на республіканському рівні і зникла.
- Що ж змінилося після розпаду основного конкурента?
- «Енергетик» надалі виступав в першій лізі області. Після першого кола посідав п’яту сходинку в турнірній таблиці. А ось «Домобудівник», виступаючи в турнірі колективів фізкультури, так і не зумів дограти сезон до кінця й припинив існування. В команду повернулись окремі досвідчені гравці, котрі й допомогли у здобутті срібних нагород першості.
- А коли ви склали свої повноваження?
- В червні 1996-го року президентом клубу було призначено Мирослава Ільковича Лотоцького. Головним тренером став Володимир Федорняк. Така зміна відбулася якраз по завершенню першого кола. За цей період, при значній підтримці адміністрації ТЕС та «Західенерго», значно виросла матеріальна база клубу. Розбудувався спортивний комплекс, стадіон став справжньою «перлиною». Та ситуація пішла на краще саме тоді, коли директором ТЕС став Мирон Степанович Романів. Справжній меценат та відданий прихильник бурштинського футболу, котрий ще за юнацьких років виступав за молодіжний склад нашої команди. Спільними зусиллями їм вдалось вивести команду на надзвичайно високий рівень.