Феноменальний бучацький хет-трик

07 грудня 20:12
Переглядів: 687
Default Image

40 років тому бучацький «Колос» навічно отримав кубок «Золотий колос»

Тернопільський футбол ніколи не був на лідируючих позиціях навіть у західному регіоні, однак був такий період, коли команда з Бучача гриміла на всю країну, тричі поспіль (1969-71 рр.) здобувши кубок «Золотий колос» як найсильніша сільська команда усього Радянського Союзу. Нещодавно минуло 40 років, як на полях російського міста Краснодара бучацькі футболісти втретє з кубком зробили коло пошани та навічно залишили кубок у музеї м. Бучача. Про ті славні часи читачам «Номер один» розповідає безпосередній учасник тих футбольних баталій, капітан команди «Колос» Михайло Соломчак.

– Як створювалась команда в Бучачі, яка гриміла на весь Союз?

– Все почалося з Брошнева, невеличкого містечка лісників, що на Івано-Франківщині. Місцеві «карпати» неодноразово володіли кубком своєї області, були чемпіонами. Якось влітку 1965 року сюди в гості приїхали бучачани на футбольну товариську зустріч. В успіху господарів ніхто не сумнівався – 7:1, перемогли «Карпати». Однак ця перемога виявилась для брошнівчан однією з останніх у біографії колективу. Недоброзичливці «поховали» цю самобутню команду. Натомість після гри з бучачанами тренер Петро Іванович  Савчук заявив дирекції комбінату, що його запрошують гості на посаду старшого тренера. Разом з ним дали згоду виступати за нову команду воротар Мирон Корнелейко, захисники Борис Позухін, Богдан Зозук, півзахисники Янош Гаврош та Богдан Лагойда, нападники Микола Кривенчук і Ярослав Семанів. Так почала свій шлях у великому футболі оновлена бучацька команда «Колгоспник» (згодом – «Колос»). Того ж року до команди прийшов перший успіх. У Монастириськах бучачани здобули свій перший трофей, подолавши у фіналі кубка області теребовлянський «Маяк» – 4:2.

– Пригадайте, які ще трофеї завоював «Колос» у свій «золотий вік»?

– Бучацькі футболісти виграли все, що тільки було можна на своєму рівні. Вони – 8-разові чемпіони області (1966-73 рр.), 5-разові переможці кубка ДСТ «Колос» (1966-70 рр.), чемпіони України серед команд колективів фізкультури КФК (1968 р.), та срібні призери (1966 р.), 3-разові переможці кубка «Золотий колос» (1969-71 рр.) і дворазові його срібні призери (1967-68 рр.).

– Пане Михайле, розкажіть детальніше про, мабуть, найпам’ятнішу третю перемогу «Колоса» в кубку «Золотий колос»?

– Першим етапом на шляху до третього кубка був відбірковий етап у литовському місті Кретінга.  Там «Колос» захищав честь центральної республіканської ради ДСТ «Колос». Господарі зональних змагань з повагою поставились до дворазових чемпіонів СРСР, наперед заявляючи, що будуть боротися лише за друге місце, яке також давало право на вихід у фінал. Перше заздалегідь віддавалось фахівцям – нашим спортсменам. Прогноз повністю справдився, у першому матчі земляки обіграли естонців – 1:0. Згодом з таким же рахунком – білорусів і насамкінець була розгромлена місцева литовська команда – 4:1. Відповідно «Колос», зайнявши перше місце, здобув заповітну путівку у фінал.

У Краснодар, де було заплановано провести вирішальні матчі кубка, команда прилетіла посеред ночі, а вже через день, ще трохи втомленими, хлопці вийшли на поле чудового стадіону «Кубань» на свій перший матч з командою Молдавії і здобули легку перемогу. У другому поєдинку «Колос» знову виграв. На цей раз у казахських футболістів – 2:0. Вирішальним став матч з господарями. Витримавши перші навальні атаки краснодарців, яких активно підтримувала публіка, бучачани почали й собі наступати широким фронтом – в атаку підключалися навіть крайні захисники. Одна з них і завершилась довгоочікуваним голом. Це трапилось у другому таймі. М'яч у чудовому стилі головою провів центральний нападник Юрій Науменко. 3 цього моменту гравці «Колоса» міцно тримали ініціативу у своїх руках, і під завісу поєдинку все той же Науменко подвоює рахунок. Це була перемога на турнірі, хоч після цього ще слід було подолати опір киргизької команди, але за цим справа не стала.

Відповідальний працівник центральної ради сільських ДСТ, почесний член Федерації футболу СРСР С. Зябков так згодом прокоментував гру бучачан. «Всі матчі за участю «Колоса» були цікавими і тримали глядачів у напрузі від першої до останньої хвилини. Знову продемонстрував майстерність воротар Федір Бокач: брав м'ячі, які були під силу лише воротарям команд майстрів. Третій успіх став для команди особливо знаменним: забито 23 голи, пропущено лише 4. Кращий форвард колективу Юрій Науменко в п'яти матчах вражав ворота суперників 12 разів! Цілком справедливо, що приз ЦК ВЛКСМ, який вручено команді з Бучача секретарем Краснодарського крайкому комсомолу, зберігатиметься в цій команді вічно».

– Хто саме виборював футбольний хет-трик?

– Горде третє коло пошани з кубком в руках хлопці здійснили під оплески вболівальників по біговій доріжці навколо стадіону в далекому Краснодарі. За команду того року виступали: воротарі – Федір Бокач і Анатолій Облов; захисники – Михайло Соломчак, Володимир Краснов, Сергій Сурков, Анатолій Косолапов; півхазисники – Янош Гаврош, Микола Кривенчук, Рафаїл Морочник, Володимир Васечко, Микола Василишин; нападники – Юрій Науменко, Володимир  Савич, Володимир Карюк, Юрій Пасько, Володимир Федорів. Усім футболістам було присвоєно звання «Кандидат у майстри спорту СРСР», а незмінному наставникові дружного колективу Петрові Івановичу Савчуку – «Заслужений тренер УРСР».

Загалом три золоті медалі кубка «Золотого колоса» завоювали ветерани, які вірою і правдою служили команді не один рік. Їх семеро: В. Карюк, А. Косолапов, В. Савич, Р. Морочник, М. Соломчак, Я. Гавриш та М. Кривенчук.

– За рахунок чого вдавалося так довго бути кращими в цілому Союзі?

– Аналізуючи результати виступів «Колоса» в турнірах на кубок «Золотий колос», тренер Петро Савчук тоді зазначив: «Перемога (а тим більше кілька) ніколи не приходить випадково. Їі виборюють спортсмени працею і потом. Чому вона вибрала нас? Мабуть тому, що хлопці впродовж кількох сезонів плідно трудились весь підготовчий період. Ставку робили на розвиток фізичних якостей, а особливо швидкісної витривалості. Займалися цілорічно: у спеку і навіть у снігову морозяну зиму, в дощ і холод. Бігали щоденно три години. Займалися не тільки з м'ячем, а й легкою атлетикою, бігали кроси, тупцювали біля залізної штанги, плавали в басейні. Виручала і «довга лава» запасних гравців».

– Доводилося чути, що в Бучачі ніхто не міг святкувати вікторію?

– За той час, що я виступав за «Колос», а це вісім років (1966-73 рр.), лише одного разу місцева команда поступилася. Було це в 1966 році, коли у фінальній пульці чемпіонату України серед КФК ми програли севастопольському «Металісту» (0:1), у решті поєдинків – позитивні результати. До активу команди варто віднести перемоги над львівськими «Карпатами», тернопільським «Авангардом», чернівецькою «Буковиною», ветеранами київського «Динамо».

– Чому команда, яка так успішно виступала на любительському рівні, не грала хоча б у другій лізі?

– Для цього в нас були всі передумови, адже в 1968 році, вигравши чемпіонат УРСР серед КФК, команда здобула путівку до майстрівського класу «Б», однак цим правом не скористалася. Тоді керівництво району вирішило, що не потягне клас «Б», який вже більше нагадував професійний футбол з великою платнею та розвиненою клубною інфраструктурою. І це право було передано… горлівському «Шахтареві», який ще довго захищав честь свого міста у другій лізі.

– Доволі несподівано у 1974 році «Колос» припинив існування…

– Доля «Колоса» чимось нагадувала брошнівські «Карпати». У 1973 році двоє недоброзичливців написали доповідні на Петра Савчука і на районне ДСТ «Колос» в КРУ, що футболістам команди платять великі гроші, дають квартири тощо. Петро Іванович не витримав перевірок і перейшов разом з іще кількома футболістами на тренерську роботу до Тернополя. Той рік ще «Колос» дограв, більше того, навіть став чемпіоном області, а вже на наступник рік команди в Бучачі не стало…

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: