Галамай Павло: "У футболі можна купити всіх і все, але любові та поваги – ніколи"

17 червня 09:00
Переглядів: 247
Галамай

Цікаво, що в теперішній непростий час знаходяться люди, які не залишаються байдужими до проблем держави та сприяють розвитку українського спорту. Роблять вони це не тільки у великих містах, але й у малих селах. Один із них 44-літній - Павло Галамай із чарівної місцевості Розточчя, село Середкевичі, Яворівського району, що у Львівській області. Принагідно, яворівський футбол подарував Україні знаменитого Андрія Покладка.

- Сільський футбол, після церкви являється головним мотиватором нашого життя, - розпочав нашу розмову пан Галамай. Щоправда, останньо народ все більше «замикається у собі» і стає заручником віртуального світу. Щодо села, то хороший футбол - завжди велике свято. Коли граємо із сильним суперником глядачів на стадіоні не злічити. А ще наша команда ФК «Волицок» привчила вболівальників до всіляких перемог, які відображено грамотами, вимпелами, медалями і кубками всіляких ґатунків.

- Наскільки мені відомо, що здобутки вашої команди відносяться до районних змагань...

- Як сказати? Але усі вони наші! Ось ми отримали запрошення на всеукраїнські змагання, але чи вдасться зібрати команду на той час, я сумніваюсь. Адже життя в селі далеке від того, що діється в місті. Тут одна робота жене іншу. Треба усюди поспішати і встигати. Інакше плоди роботи можна змарнувати.

- Що собою представляє ваша команда?

- Як на мене, це найкраща дружина не тільки у Яворівському районі. Це єдина команда, яка дійсно грає у футбол. Ми існуємо з 1988 року. Гравцям можливо і бракує технічних навиків, але постійно граємо в пас та стараємось демонструвати видовищну і результативну гру. Давно відійшли від тої застарілої сільської манери гри: виходьте на поле, а там якось буде. Хоча ми й далеко не професіонали, але саме наш колектив усі навкруги називають «Барселона». А це вже заслуга футболістів з наших Середкевич. За нас виступає кілька майстрів, які пройшли чудову футбольну школу. А поруч з ними зростає талановита молодь, яка також бере участь у змаганнях.

- Найвідомішим із футболістів залишається форвард Микола Баглай…

- Дійсно, що він найпопулярніший, бо грав у першостях і за кубок України. Забивав голи на високому рівні. Микола – професіонал. Поза тим за нас виступають Білець Микола (гравець з великим футбольним даром і перевершував самого Шевченка, але грав він лиш на районному рівні), Ошуст Орест, Русин Орест тато, а його син і наш вихованець 1998 року народження - Русин Назар уже грає за київське «Динамо» своєї вікової категорії, а у складі юніорів України забивав голи іспанцям і словакам. Дуркалевичі Ярослав (батько) і Микола (син) наш вихованець, що зараз виступає у чемпіонаті Польщі за команду міста Катовіце, Ключник Іван, рідні брати Малоїди - Богдан, Ігор і Тарас, Баліцький Петро, Ферцович Андрій, Ямборко Олег, Підгурський Степан тато з сином Денисом, який у складі ФК «Рава» в міжнародному турнірі став чемпіон Європи до 10 років, Павловський Микола, Мацелко Андрій - один з кращих лівих крайніх півзахисників у Львівській області. Врешті є ще Галамай Руслан – мій син і надія. Велику допомогу своєю грою надає команді чемпіон світу серед ветеранів - Нич Степан. Ось така вона наша родинна команда. Із задоволенням наголошую, що Яворівщина багата футбольними талантами.

- Керувати футбольним колективом непросто, але утримувати його ще складніше…

- Ось це в яблучко. На собі у цьому неодноразово переконуюся. Я даю можливість людям заробити собі на життя і дбаю про те аби в селі люди були зайняті грою мільйонів. Однак влада цим не надто переймається. Бо, як на мене, український малий бізнес загнаний в глухий кут. Українців змушують купляти все чуже, але вітчизняним виробником не надто переймаються.

- Як розвивається ваша команда?

- Коли ніхто не заважає, тоді нормально. Маємо команду ветеранів, а обидві наші команди (доросла і юнаки) наразі посідають четверті місця, але з великим бажанням і шансами вийти на перші. Принагідно, до завершення першості ще є кілька турів, які, хочеться вірити, принесуть нам більше радості. Після весняного успіху (втретє поспіль здобули кубок району, - ОП.), а весняний футбол зрадливий, як погода. Два матчі провалили, після чого взялися до роботи і поволі посуваємо лідерів. Принагідно, нам простіше виступати проти лідерів, які самі грають і дають іншим грати у футбол.

- Яка вона яворівська футбольна ліга?

- Вважаю, що на хорошому рівні. Та й районна Федерація нормально працює. За першість змагається 10 колективів. Щойно осінь покаже, хто і чого вартий. Біда нашого сільського футболу в тому, що футболісти часто розбігаються по роботах і не завжди знаєш на кого можеш розраховувати найближчої неділі. Яворівська ФФ делегує на матчі арбітрів, а роль бокових виконують представники обох команд. Хоча в екстра матчах усі завчасно визначені.

- А що є поганого?

- Погане те, що живемо в країні, де закон не завжди закон, а право розходиться з ділом, а корупція - невмируща. Наші правителі надто багато говорять, але, як я розумію, дуже мало роблять. Малому бізнесу викручують руки. Допомоги не діждатися, навіть захисникам Вітчизни, а що вже казати про спорт. Я ні у кого нічого не прошу, хіба що аби не заважали у роботі. Поки не почнемо чесно жити, добра не буде. А ще ніколи не треба здаватися перед труднощами. Бо перемога завжди за сильнішим.

- Скільки існує футбол, то його завжди супроводжують якісь скандали…

- і підкупність. Я у футболі не перший рік, але досі не розумію, чому так трапляється, що іноді результат матчу залежить від папірців, а не від рівня готовності команди. У футболі можна купити всіх і все, але любові та поваги – ніколи.

- Наскільки мені відомо, ваша команда не має свого стадіону. У чім справа?

- Це ще одне наболіле для нас питання. ФК «Волицок» свої домашні матчі проводить на сільському шкільному стадіону, яке не відповідає стандартним розмірам, а вільної землі немає. Хоча ми й отримали той бажаний кусок землі, завдяки якому планували розширити спортивну площу. Але зараз на цьому клаптику землі росте бульба, бо його привласнив колишній директор школи, яка має проблеми здорового образу в одному місці, а до проблем молоді та спорту вона байдужа. І це мова про педагога. Сільська рада не дає собі ради у цьому протистоянні. Наш стадіон заважає гравцям демонструвати той футбол, який подобається глядачам. Нам простіше на виїздах, де виступаємо результативніше.

- Сьогодні важко знайти місто чи село, які б не «зачепила» війна на сході. Як воно у ваших односельчан?

- Це питання надзвичайно болюче для кожного українця. До речі, наш воротар Майко Роман зараз обороняє східні рубежі української землі. Тепер наша команда грає для нього. Є вбиті і поранені. Ця війна з самого початку неправильна і невідомо за що терпить простий люд. На мою думку, винувата у цьому не тільки російська сторона, а в першу чергу - українська. В якій ще країні світу війну називають АТО, а президент залишається бізнесменом. Те, що він багатий цього йому не заздрю, але бути чесним перед народом він - зобов’язаний.

- Політика ніколи не була аргументом до поєднання. Пропоную повернутися у великий футбол…

- Він від нас так само далеко, як влада і керується своїми правами. До речі, матчі на ЄВРО-2016 одні з кращих, які я бачив на попередніх чемпіонатах Європи. Хоча й не обходиться без несподіванок. Чи хтось пам’ятає масові побоїща, які зараз трапляються у Франції. Прикро, що наші, після рівної гри, поступились німцям.

- Що, на вашу думку, необхідно зробити, аби людям жилося краще?

- Жити, як заповідає церква, кожному дотримуватись букви закону і не дурити один одного та з любов’ю до ближнього і до футболу. Ось так небагато, але це вагомо.

PS. Колектив ФК «Волицок» вітає свого керівника і людину закохану у футбол з Днем народження.

Бажаємо Вам, пане Павле, міцного здоров’я, щастя у життя та радості від футболу. Нехай Вам усе вдається і збувається. Тож з роси і води та на многії літа!

Автор: Олександр Паук
За матеріалами: Галичина спортивна
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити