Цього річ виповнюється 100 років з часу проведення у Львові другого Великого Крайового здвигу руханкових, пожарних і стрілецьких товариств, відомого під назвою Шевченківський, який проводився на честь ювілею від дня народження Великого Кобзаря.
Міжнародна обстановка в Європі в той час була дуже напружена. Росія прагнула поширити свій вплив на Балканах і над Австро-Угорщиною. Ставлячи за мету визволення українських земель від російського панування, в Галичині було утворено цілу низьку тіловиховних організацій, які стояли на спільних патріотичних засадах і мали закласти фундамент майбутніх українських збройних сил. До існуючих вже двадцять років українських соколів засновник товариства «Січ» Кирило Трильовський в 1913 створив стрілецьке товариство «Січові стрільці». Для огляду всіх патріотичних сил вирішено було провести у червні 1914 другий крайовий здвиг, приурочений до 100 річчя Тараса Григоровича Шевченка.
Напередодні здвигу в різних містах краю відбувались святкування ювілею Тараса, проводились концерти, урочисті походи, масові народні гуляння.
Підготовкою до проведення заходу займався спеціально обраний комітет, який очолювали Кирило Трильовський та Іван Боберський.
Нажаль, про цю подію нині мало хто знає, а на той час вона потрясла древній Львів. Будинки було прикрашено квітами, синьо-жовтими стрічками та портретами Тараса Шевченка. Повсюди було чути українські пісні.
Тим часом на залізничний вокзал прибували все нові поїзди, набиті соколами та січовиками, інші добирались кінно, ті, що зблизька – пішо. Настрій був святково-піднесений, колони формувались і крокували до пунктів призначення, майоріли прапори, прикрашені портретами гетьманів та видатних українських діячів минулого. Багато з тих портретів були мальовані покутським художником Ярославом Пстраком.
Український письменник Остап Грицай згадує:
«Львів дрожав від гомону і окликів. Жіноцтво сипало цвіти на дорогу січовикам, пластунам і стрільцям. Товпи народу зібралися по обох боках вулиць, куди проходили колони молоді… В поході взяло участь коло 23 тисяч осіб, між ними було 210 кінноти і 29 оркестрів».
Загальна колона формувалася в центрі Львова, на Академічній. На чолі колони була кінна чета «Сокола-Батька», за нею йшли Кирило Трильовський та Іван Боберський зі старшиною централей, за ними Січові стрільці з крісами, а вже потім соколи і січовики.
Бувший сокіл, свідок урочистостей, Е. Жарський так описує побачене:
«Грають сокільські оркестри, лопотять прапори. Радість і захоплення глядачів викликають колони гуцулів з Жаб’я та Ворохти, в яких перші чвірки йшли з довгими трембітами. Бурею оплесків і окликами «Слава» вітали глядачі відділи січей з Поділля в блискучих чорних чоботях, з Покуття в чудових вишиваних строях… Оркестра грає «Гей там на горі січ іде»… Ідуть пластуни, всі в одностроях, капелюхи з широкими крисами, в руках довгі палиці… Похід перейшов вулицями міста протягом двох годин і всі відділи вмаршерували на площу «Сокола-Батька», де почалась програма вправ. На підвищенні стояло погруддя Тараса Шевченка серед смерічок і квітів. Вправи виконували справно, рівно і весело вільноруч, топірцями, списами, а дівчата хустинами, лентами і вінками. Велике враження зробили на глядачів вправи з крісами стрільців, що розсипалися по майдані, підбігали роявими лініями і виконували напад на противника… Сет наше будуче військо».
Великий здвиг 1914 року явив львів’янам і всій Австро-Угорській імперії незнищенність українського духу, могутність національних сил, що ставили за мету визволення з-під чужинного гніту.
Здвиг був подією неординарною, він був тим животворящим гаслом національного відродження і волі народу, що кликали до свободи та власної державності.