Сьогодні, 26 червня, в актовому залі Львівського інфізу відбулася урочиста Академія з нагоди 150-ліття від народження Кирила Трильовського та 100-річчя проведення у Львові Шевченківського Здвигу. Дати гідні великої пам’яті, але дещо призабуті. Завдячуючи ініціативі наукових працівників Львівського державного університету фізичної культури Ярослава Тимчака і Андрія Сови пожовклі сторінки львівської спортивної історії повертаються із небуття і стають надбанням для сучасників.
Згадані науковці у своїх яскравих виступах приблизили аудиторії долю і життєвий шлях, людини, яка першою (!) серед українців ратувала про військову готовність української громади на Галичині. Заслугою доктора і адвоката Кирила Трильовського було закладання основ національної фізичної культури серед української спільноти. Недаремно «січовики» обрали для свого маршу пісню «Гей,там на горі «Січ» іде!»
Перша філія «Січі» створена Трильовським за чотири роки до заснування Боберським «Сокола-Батька», тобто 1900 року. Цього ж року світ побачив радикально-публіцистичний твір авторства Миколи Міхновського.
На галицькій землі до червня 1914 року діяло 916 січових гнізд, у яких вирощувалось понад 30 тисяч членів (хлопців і дівчат).
Обидві організації, хоча йшли до своєї мети окремими дорогами, але були вони наскрізь просякнуті українським духом та ідеями.
Так, сокільський рух вважався загально європейським поступом, а січовий, першочергово базувався, на етнокультурних традиціях і став прародичем повстання першої української військової формації, яка носила таку гучну назву, як Українські Січові Стрільці (УСС).
Але перед усусами українські проповідники фізичної культури в маси спільними зусиллями провели Шевченківський Здвиг, який на превеликий жаль, з відомих причин не був завершений. На грищі «Сокола Батька» виступило 12 тисяч (!) спортовців і простих руховиків, які через кілька днів змінили свої спортові спорядження на військові гвинтівки і рушили на фронт добувати для України волю.
Варто зазначити, що українським організаціям жилося у ті часи дуже непросто. Постійні контролювання, переслідування і навіть заборони діяльності були на порядку денному. Така ж доля спіткала «січовиків» 1930 року. Останнім гніздом цього товариства була місцевість Горбачі, поблизу Щирця, що на Львівщині.
У радянський час, коли усе, що мало українське національне забарвлення, отримало статус буржуазного спрямування, вмить «вимазувалось» з історії і свідомості українського населення. Під цю «статтю» потрапили і «соколи», і «січовики», і «пластуни», і всі інші організації і не обов’язково українські. Прийшла нова ера радянського спорту.
У роки незалежності, мишу визнати, українська громада, яка у широких колах була «нафарширована» радянською пропагандою не придавала і, на жаль, не надто приділяє уваги до родинних коренів. Продовжує байдуже стояти осторонь тих подій, які відбуваються у нашій країні. Байдужість - це зло, яке необхідно випалювати вогнем і вирубувати мечем!
Але тішить те, що завдяки небайдужим людям до всього українського ми спільними зусиллями відтворимо і повернемо із забуття не одну подію і особистість, а Україні наблизимо НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!
Серед виступаючих прозвучало кілька цікавих фраз:
Володимир Парубій (Подія ще не зовсім усвідомлюючи нашим товариством. Ця дата 1914 року повинна вивчатися принаймні у львівських школах і вузах. К.Трильовський був взірцем української ідеї серед галичан. До останнього дня не переставав битися за незалежність України. Українці не завершили своєї боротьби за волю у 20 столітті. Тепер на своїй землі маємо нове випробування на міцність).
Микола Литвин (У світі поважають сильного. Українці повинні такими стати. Адже нас цьому вчив Трильовський. Наші прадіди отримували освіту у «січах», «соколах» і «пластах». Це були справжні школи галицького гарту).
Володимир Тимчук (Мені військовослужбовцеві, зараз важко говорити. На східному фронті гинуть кращі сини українського народу. Не забуваймо, що українській громаді ніколи не було просто чи легко. Але Кирило Трильовський довів, що лише сила і мужність змусить нашого ворога відступити. Тож дотримуймось розумних слів і чинів наших славних попередників).
Оксана Вацеба (Сьогоднішня Академія це визначна подія. Вона повинна мати віддзеркалення по всій країні. Обидва ювілеї заслуговують на масштабне визнання. Тут зібралися небайдужі громадяни, але нас мусить бути більше).
Дагмара Бутель (Кирило Трильовський вказав українцям шлях до незалежності, яким варто нам крокувати. «Бойтєсь іванов, коториє не помнят своєго родства»).
Трильовський Кирило (1864-1941) – творець січового руху, громадсько-політичний діяч, основоположник і один з керівників Української радикальної партії, адвокат у Коломиї і Гвіздці, журналіст і видавець. Редактор часописів «Зоря», «Хлопська правда», «Січові вісти», «Громадський голос». В 1900 році – Трильовський заснував у с. Завалля Снятинського повіту перше спортивно-пожежне товариство «Січ». З 1908 року був головою Січового комітету, з 1912 – генеральний отаман об’єднання «Січей» – Українського Січового комітету, при якому 1913 року засновано парамілітарну організацію Українських Січових стрільців. Як організатор «Січей» спричинився до пробудження національної свідомості селян. Депутат парламенту Австрії та галицького сейму