Ірина Кленіна: "Для виграшу бронзових медалей забракло ротації складу"

12 травня 18:44
Переглядів: 90
Кленіна

Хоч і сезон у жіночій Вищій баскетбольній лізі чемпіонату України уже завершився, однак львівські баскетболістки досі перебувають у бойовому настрої. Поговорити з головним тренером «ЛДУФК-СКІФ-Спартак», викладачем кафедри спортивних та рекреаційних ігор Львівського державного університету фізичної культури Іриною Кленіною вдалось лише після чергового тренування команди.

Нагадаємо, цього року львівські баскетболістки зупинилися за крок від бронзових медалей, посівши підсумкове четверте місце у чемпіонаті Вищої ліги. Втім, на такий результат є свої причини. Про це та інше в інтерв’ю розповіла головний тренер команди Ірина Кленіна.

– Плей-оф чемпіонату Вищої ліги уже позаду, однак команда продовжує тренуватися...
– Уже цієї суботи у Львові маємо зональні змагання зі стрітболу. Якщо вдало виступимо, тобто увійдемо до п’ятірки кращих, то будемо грати у фінальній частині. Також маємо ще ігри «Фіналу чотирьох» Студентської ліги-17/18. Попередньо їх було заплановано провести в Одесі, але гравців збірної України уже забирають зі складу команд, тому не знаємо, як усе складеться. Після цих змагань команда нарешті піде у відпустку, за винятком дівчат, які отримають виклик до збірної України.

– Чого не вистачило для того, щоб здобути бронзові медалі у Вищій лізі?
– У першу чергу – ротації складу. Увесь сезон, як і у Вищій лізі, так і в студентських змаганнях, грав основний кістяк з семи-восьми дівчат. Дехто догравав сезон на травмах, на уколах, адже тренуватись доводилось не лише в залі, а й на «резині». Важко було і з фінансуванням. Зокрема, на ігри плей-оф мали змогу поїхати фактично завдяки Дмитру Крамару, президенту Львівської міської федерації баскетболу. Кошти від ФБУ розраховані тільки на регулярний чемпіонат. Також команді допомагав і почесний президент Львівської обласної федерації баскетболу Роман Іванців. Уся команда була приємно вражена, що гроші на наші поїздки діставали практично з власної кишені. Про бронзові медалі не може йти мова, доки на ігри команда добиратиметься з пересадками, у плацкарті та добігаючи на місце гри.

– Чи є інтерес до ваших баскетболісток зі сторони інших команд? Чи готові їх відпустити?
Предметний інтерес до деяких з наших дівчат тягнеться уже два, а то й три роки. Сподіватимемось, що вдасться їх втримати. Зусиллями моїми та федерації будемо створювати боєздатний колектив.

– Звідки команда «ЛДУФК-СКІФ-Спартак» бере резерв?
– Переглядаємо матчі чемпіонату ВЮБЛ, домовляємося з тренерами, просимо їх не перешкоджати переходу їхніх вихованок на новий рівень. У Львові, на жаль, належної жіночої школи немає. Нізвідки брати людей. Хоча певний прогрес є: серед моїх підопічних – п’ятеро гравців зі Львова чи області. Вікторія Бабич – вихованка місцевої ОДЮСШ, сестри Ковтун, Юліана Щербакан та Романа Петрик з Самбора. Нехай, вони і не на провідних ролях, однак є гравцями ротації.

– Наскільки рівень Вищої ліги відрізняється від Суперліги? Чи готові переможець і призери змагань до переходу в когорту найсильніших?
– По-перше, в Україні мало людей, які справді відповідають рівню Суперліги. Якщо подивитися на склади команд, то часто результат роблять дівчата, яким уже по 30 років. На фоні цього дуже добре видно, що на усіх рівнях потрібно вводити обмеження, підпускати молодь до основного складу. Що ж до команд Вищої ліги, то тут чотири–п’ять команд боролися за вищі місця, інші – рівнем нижче. Як то кажуть: «Є гроші – є команда, нема грошей – то й команди не буде».

– Який бюджет необхідний для команди Вищої ліги?
Не берусь називати будь-які суми. Скажу, що нам було важко, адже у четвірці півфіналістів лише ми були командою, у якій гравці не заробляють. Наприклад, у тому ж «Київ-Баскеті» дублери («КСЛІ-Київ-Баскет» – примавт.), які виходили проти нс, заробляють мінімум кілька тисяч гривень, а у нас – стипендія та «мівіна».

– Скільки гравців і на які позиції потрібно, щоб у наступному сезоні покращити свої результати? 
– Нам потрібен хороший «перший» номер. З цим проблеми не лише в нас, а й по Україні загалом. Потрібен лідер, котрий би тримав команду, підказував та керував ними. Також потрібно підсилювати позицію «четвертого» номера. Потрібно створити конкуренцію, адже коли вона є, то й усі тренуються і грають краще. Важко налаштуватись на хороший тренувальний процес, а це часто вилазить боком у рівних іграх. Саме тоді, коли на перше місце виходить м’язова пам’ять, а не швидкість, є думки та світла голова в грі.

– Коли і як, на Вашу думку, повинен відбуватись перехід з команд ВЮБЛ у дорослий баскетбол, щоб це не зламало психологічно молодих спортсменок?
– Усе дуже індивідуально. Свою роботу тут повинен зробити тренер: гравцю, котрий в тебе був лідером, потрібно пояснити, що в дорослій команді він буде лише одним з команди. Важливо, щоб після невдалих спроб вони не здавалися. Завжди кажу, що в баскетболі важливо не лише багато закидати, а й відпрацьовувати з першої до останньої хвилини. Хоча, чимало баскетболісток таки ламаються психологічно, не дійшовши до дорослого рівня.

– Які баскетбольні школи є найкращими, на Вашу думку, в Україні?
З найближчих сусідів це Рівне. Також мені дуже подобається школа БК «ІнтерХім» з Одеси. Лише вдумайтесь: цей чемпіонат вони грали командою на 100% складеної з власних виконавців. Завжди хорошою були вихованки з Дніпра, однак цього року в них була не найсильніша команда («ЛДУФК-СКІФ-Спартак» обіграв команду з Дніпра в 1/4 плей-оф). Головна ознака, що об’єднує ці школи – хороша база та регулярні дворазові тренування. Нам до цього потрібно прагнути.

Не менш важливим є і виховання нових спортсменок. З нового навчального року повинні набрати спеціалізований клас, команду 2005 року народження з місцевих дівчат, аби грати на ВЮБЛ. Згодом це дозволить вирішити ще одну проблему – недостатню кількість тренерів. Раніше всі виїжджали, а тепер, будемо сподіватися, навіть ті, у кого не вийде заявити про себе як спортсменку, будуть працювати для львівського баскетболу. Думаю, що Львівська міська федерація баскетболу однозначно зацікавлена у прогресі та досягненні результатів.

– Чи є позитивні зрушення у ставленні до команди після того, як міську федерацію баскетболу очолив Дмитро Крамар? 
– Величезні. Особливо, як на мене, для жіночого баскетболу. Ми відчуваємо підтримку Дмитра Крамара і маємо надію, що він й надалі нам допомагатиме. Знаю, що Дмитро Крамар допомагає дитячим командам 2004 та 2008 років народження, фінансово допомагає шкільній баскетбольній лізі, проводить дитячі турніри, які забезпечує необхідним спортивним інвентарем, а також преміював хлопців з команди «Львівської Політехніки».

Приємно, що нарешті взялись за жіночий баскетбол. У Львові він має більшу історію, ніж чоловічий. Місцева команда неодноразово брала участь у Кубку Ронкетті (попередник Ліги Європи ФІБА). Поки що йдуть попередні переговори, але цілі дуже амбіційні, а саме – потрапляння в Суперлігу. Відповідно до цих планів потрібно хоча б троє виконавців на підсилення складу.


За матеріалами Львівської міської федерації баскетболу 

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: