Іван Александров: "Львівщина сприятлий регіон для розвитку хокею"

17 квітня 16:15
Переглядів: 124
леви

Після інтерв’ю з Миколою Гончаровим, наш сайт вирішив продовжити серію матеріалів про хокеїстів які мають відношення до хокею Львівщини. На цей раз ми поспілкувалися з вихованцем львівського хокею Іваном Александровим. Іван нещодавно приєднався до ХК «Галицькі Леви», і ми поспілкувалися з ним на різні теми. В тому числі поговорили і про кар’єру воротаря, і про тренерську роботу у нашому клубі.

- Іван, розкажи, як ти почав займатися хокеєм, і що спонукало тебе стати воротарем?

- З дитинства батьки поставили завдання, окрім школи зайняти себе ще чимось. Два рази на тиждень ходив на курси англійської мови, мав трохи вільного часу. Тому почав ходити на плавання, на карате. Але не дуже сподобалося. Тобто шукав свій спорт. Але не міг визначитися. Мені однокласник порекомендував хокей, він якраз ходив на «Медик». Пригадую, як вперше прийшли туди. Стояли з батьком біля стенду, де було розміщено оголошення про набір в школу хокею, і відразу до нас підійшов Михайло Валерійович, так і познайомились з ним.  Тренування були три рази на тиждень. Відзначу, що все було на голому ентузіазмі. Ось так все і зав’язалось, а воротарем став трохи пізніше. У нас були американці-місіонери, і один з них воротар Білл. Вони повинні були від’їжджати зі Львова. Влітку ми каталися на роликах, оскільки льоду не було. І Михайло Валерійович в той час шукав воротаря. Я вирішив спробувати. Ось так і почався хокей для мене.

А як ти опинився у «Білому Барсі» Костянтина Буценка?

- Мене і Карена Арустамова, Михайло Чіканцев відправив спочатку у Брест-1997». Сезон я відіграв і влітку у Києві проводився «Кубок губернатора Київської області». Турнір по 1994 р.н., Костянтин Буценко збирав хлопців, які в Америці були, з «Сокола». Віталій Лялька був, Льоша Костюк. Михайло Валерійович домовився про перегляд. Я зіграв 43 хвилини на турнірі і не пропустив жодної шайби. Поки був турнір пожив в інтернаті. По приїзду до Львова, зібралися на ковзанці в «Ашані» з Михайлом Валерійовичем, і він сказав, що якщо я хочу грати далі, мені краще їхати в Бровари. Якраз закінчив 8-й клас і поїхав. Умови там були хороші, була створена команда ПХЛ. Два сезони відіграв у «Білому Барсі» і нашу команду розформували. На той момент в Україні була ПХЛ. Відзначу високий рівень ліги. В Новояворівську хлопці теж говорили, що це була одна з найкращих команд де їм доводилось грати. Всі просували Лігу і думали в перспективі грати в ПХЛ.

- Наскільки  пригадую після цього був ХК«Кременчук»?

- Так, влітку 2013 року Михайло Валерійович зателефонував Олександру Савицькому. У ХК «Кременчук» була команда по 1996-1997 р.н, яка виступала у Чемпіонаті Білорусі. Поїхав на перегляд туди у серпні і сподобався тренерському штабу Савицького. А потім Майдан і нас зняли з чемпіонату . У федерації хокею Білорусі побоялися їздити в Україну на матчі. Тоді якраз ситуація в державі погіршилася, та і в хокеї також. На наступний сезон вже грав у «Бресті» за юніорську команду. Були певні проблеми з документами і вирішив поїхати в «Дженералс», де були Вадим Селіверстов та Едуард Захарченко. Головне що подивився на таких гравців як Олександр Побєдоносцев та Артем Гніденко, які є гравцями збірної. Попрацював під керівництвом Вадима Шахрайчука та Костянтина Сімчука, які бачили хокей дуже високого рівня. Чого тільки вартує побути у роздягальні під час матчів плей-офф. Коли хлопці налаштовуються на матчі. Пригадую як в дитинстві дивився на них по телевізору, а тут пощастило бути з ними в одній команді. Після сезону в Києві  вирішив завершити ігрову кар’єру. Гроші не виплатили. Я передбачав що з «Генералами» буде те, що з ними сталося.

- Ти вірив, що можеш повернутися в хокей, і як так сталося, що ти опинився в ХК «Галицькі Леви»?

- Спочатку вирішив зібратися з думками, побачити іншу культуру і вирішив поїхати в Ізраїль. Там отримав дуже хороший досвід, який мені знадобиться у майбутньому. З Михайлом Чіканцевим постійно спілкувався. Він завжди мені допомагав, до всіх моїх клубних переїздів долучився саме Михайло Валерійович. Однак, у всіх колективах я підтверджував свою майстерність на льоду. Я знав, що повернусь в хокей. Та і  наш клуб розвивається. Микола Степанович та Михайло Валерійович  вкладають в хокей свій час та гроші.

- «Галицькі Леви» сильно змінилися з моменту твого від’їзду в Iзраїль?

- Хлопці сильно виросли, за той час що мене не було. Відсіялись деякі гравці, і залишились ті які хочуть і можуть грати. Відзначу, що цей одне з небагатьох місць в Україні де не хочуть результату вже і зараз і не йде велика трата грошей. Тут йде планомірна підготовка. Є хороша інфраструктура, зроблений спортклас і подивіться сюди їдуть діти зі всієї України. У команди зараз з’явилася можливість грати в Карпатській молодіжній хокейній лізі. Та і регіон сприятливий для розвитку хокею. Люди своїм прикладом показують, що можна зробити все з нічого. І побачите наші хлопці пройдуть шлях до дорослої команди, яка буде грати з командами зі всієї України.

- Як ви розподіляєте обов’язки між тренерами?

- Чіканцев та Мадера ведуть роботу по плануванню тренувань і по вправах. Вони це краще знають. Я в принципі ніколи не зациклювався на підготовці польових гравців. Особливо дітей. Те що чув від Шахрайчука, Аліпова, Сімчука та Буценка я старався запам’ятовувати і це буду старатися впроваджувати. Ці моменти вже ближчі до професійного хокею. Тому включаюся. Крім того працюватиму з воротарями, бо в Україні мало хто ними займається.

За матеріалами: galhockey.com.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: