Спочатку розставимо всі акценти на потрібне місце. Герой Гете середньовічний Доктор Фауст не має жодного відношення ні до боксу, ні до нашого героя. Боксерський бум, який спостерігаємо в Україні, не міг би виникнути на порожньому місці. Він народжений незримою працею тисячі аматорів і професіоналів цього виду спорту. Ім’я В’ячеслава Фаустовича Слончинського не сходить із уст поціновувачів боксу, мужнього виду спорту, який має свій Кодекс честі.
Народився пан В’ячеслав 1937 року у Ленінграді, місті, яке завжди славилося своїм благородством і талантами. «А ти знаєш, що наше місто відоме не лише кавою та Оперою, а ще й міцними боксерськими традиціями, а оберегом їх є В’ячеслав Слончинський?», — сказав мені мій приятель кілька років тому. Я, звичайно, мав твердий намір познайомитися із такою людиною, проте завжди щось ставало на заваді. Хресним батьком нашої зустрічі став його величність випадок. Минулого року у наше місто завітав славетний Дон Кінг, який приїхав до міста Кам’яних левів на запрошення легендарного львівського боксера Андрія Котельника. Саме під час цього візиту доля звела з Фаустовичем. Однак тоді завітати до нього у гості не судилося — робота засмоктала з головою. Та фатум був усе-таки на моєму боці. Перед Новим роком на традиційному турнірі на призи Котельника доля вдруге дала мені шанс. Нам все-таки судилося було поговорити та опісля заїхати до пана В’ячеслава додому, аби забрати фотографії для фоторепортажу. Поки знимки перекидалися на мою флешку В’ячеслав Фаустович розповідав про свою колекцію. Я ж із захопленням слухав широко відкривши рот. Та час невблаганно тікав, і я дав собі слово, що обов’язково завітаю до пана В’ячеслава після різдвяно-новорічних свят, аби більш детальніше ознайомитися з його колекцією і ґрунтовніше поспілкуватися.
У своєму помешканні В’ячеслав Фаустович утримує справжній музей. Та ще й який! За 50 років самовідданої пошукової праці тут назбиралося понад 30 тисяч експонатів. І всі вони віддзеркалюють історію вітчизняного та світового боксу. Колекціонером пана В’ячеслава зробив випадок. У юнацькі роки львів’янин почав займатися боксом під орудою Антона Білого — справжньої легенди галицького боксу. Саме пан Антон подарував своєму улюбленому учневі нагороди, здобуті в часи польської окупації Галичини. Вони й стали фундаментом знаменитої колекції, рівнозначної якій немає на теренах колишнього СРСР.
Пан В’ячеслав згадує, що Білий полюбив його як старосту своєї боксерської групи і розкрив чимало таємниць про зародження українського боксу, а також про заснування та діяльність Спортивного товариства «Україна», ровесником якого пан Антон і був (1911 р). Активістами «України» були також: Юрій Левкович, Володимир Шолдра, Петро Рудницький, Михайло Помірко, Іван Ощудляк, Євген Пащин, Михайло Тизьо та, звісно, Антон Білий. Відтак, цього року славетному товариству, яке виховало цілу плеяду справжніх синів українського народу буде ювілей – 100 років. Та перейдімо до колекції, від якої аж дух захоплює.
У самій колекції є багато експонатів, які ілюструють бокс у Львові, починаючи з 1924 року, тобто від року заснування Львівської Федерації боксу. В’ячеслав Фаустович дає коротеньке пояснення: «З часів Другої світової війни в мене зберігається одна з найбільших реліквій — пам’ятний знак про чемпіонат Німеччини, який у 1941 році відбувся у Бреслау (сьогодні — Вроцлав). Мій герой не приховує, що окремі експонати йому довелося буквально вимолювати в їхніх власників. Наприклад, триразовий олімпійський чемпіон, угорець Ласло Пап у 1973 році подарував львів’янину свої боксерки з автографом. А ще мій візаві дуже гордиться монетою, яку виготовили на Ямайці на честь Барселонської Олімпіади 1992 року, адже таких монет у світі лише п’ять.
Не менш цінними експонатами є офіційні знаки Атенської Олімпіади. Їх львів’янину подарував Президент Міжнародної Федерації з боксу Чаудрі. У колекції пана Слончинського є речі, за якими полюють спритники з усього світу, пропонуючи величенькі гроші… Оглядаючи значки, медалі, ручки, мимоволі запитую себе, а чи є у пана В’ячеслава відомості про боксерів минулого та сучасного? Немов спритний маг мій співрозмовник виймає із тумбочки цілі картотеки щодо тих чи інших боксерів і подій, пов’язаних із боксерським світом. «Ось це, — показує на пожовклий від часу аркуш пан В’ячеслав, — диплом. Юрій Левкович займався наколесництвом, тобто велоспортом, боксом і гімнастикою. Це його диплом… Усі боксери, про яких я згадував, грали і в футбол, і у велоспорті брали участь… От бачите, стартують вони біля церкви Юра (показує стареньку фотографію), Митрополит Шептицький їх окропив, і вони поїхали в Брюховичі, а звідти — назад до Львова. Ось Левкович (показує на світлині), а ось — Стебняк — кращий велосипедист Польщі. А ось тут Білий і Стебняк. Вони, до речі, колєґували».
Мою увагу привернули етикетки від сірникових коробок. Та тут не просто етикетки, а речі, пов’язані з розвитком боксу. Окреме місце посідають медалі, які вручали в царській Росії у 1913 році. Найбільш цінною є фігурка, зліплена з легенди польського боксу — Олександра Полюса після його перемоги на чемпіонаті Європи 1937 року. До речі, цей експонат існує в єдиному екземплярі.
А кого не зацікавить неодмінний атрибут змагань — гонг? А їх тут аж два. Пан Слончинський бере у руки дерев’яний молоточок і вдаряє ним у гонг. Кімната наповнюється такими милими кожному боксеру звуками. Цей гонг виготовлено з французької гільзи. Уперше його використали під час Берлінської Олімпіади 1936 року. А ось цей гонг лунав під час останньої Олімпіади у Пекіні 2008 року.
На одному із почесних місць — Кубок, який вручали переможцям турніру Пам’яті видатного американського бійця Рокі Марчіано. Марчіано виграв 49 поєдинків із 49, аж поки трагічно не загинув — авіакатастрофа раптово обірвала життя американської легенди.
В’ячеслав Фаустович перериває оглядини і продовжує розповідь про легендарного Антона Білого. «Спочатку, в довоєнні роки, Білий виступав не за «Україну», а за інший клуб, який був популярним у Львові — «Лехію», — каже мій співрозмовник, — проте він ніколи не приховував того, що за походженням — українець. Відтак, коли українці відновили спортивне товариство «Україна», Антон Білий без роздумів перейшов під його знамена. Таких товариств тоді у Львові було вісім. 1925 року створили Федерацію боксу Львова, в яку ввійшли боксерські клуби: «Лехія», «Погонь», «Україна», «Світязь», «Графіка», «Чарні», «Гасманея»… Між ними відбувалися змагання. Кращі боксери з них створювали боксерську дружину, яка боксувала на першості клубів Польщі. Вже тоді змагання, здебільшого, відбувалися на Яблонській (тепер — Петрушевича) в спортивному клубі, який належав військовим. Збиралися боксери також у нинішньому приміщенні театру імені Марії Заньковецької, де був кінотеатр. Вирізнялися, насамперед, такі команди, як: «Лехія», «Погонь» і єврейська «Гасманея». В 1926-му заснували секцію боксу при СТ «Україна». Білий брав участь у славнозвісній матчевій зустрічі українських боксерів проти німецьких під час окупації Львова гітлерівськими військами. Тоді львівські боксери добряче начистили гордовитим арійцям обличчя… А матчева зустріч закінчилася упевнено на користь українців — 6 перемог у 7 поєдинках. На знак такого рахунку пихаті німецькі бюргери помстилися розваленим дахом Палацу спорту на Яблонській. Під завалами знайшли зруйнований ринг. До Львова він потрапив ще 1929 року, коли на п’ятиріччя Львівській Федерації боксу його подарувала Варшава. Унікальний ринг тим, що для його складення не потрібно багато людських зусиль, достатньо лише двох. Окрім того, він виготовлений без єдиного зварювання та без єдиного гвинтика. Відкопали ринг 1946 року, він прослужив аж до 1990-го. Свого часу на ньому навіть проводили баталії чемпіонату Європи 1974 року у Києві. Нині він у відреставрованому боксерському клубі «Плай», що у Сколе».
Під час нашої розмови у двері помешкання пана В’ячеслава подзвонили, і мій співрозмовник зустрічав уже нового гостя — Президента Федерації боксу Львівщини Олександра Павельця, який щойно повернувся з Києва і заїхав до В’ячеслава Фаустовича, аби вручити йому іменний годинник і грамоту на честь 75-річчя українського боксу… Хоча В’ячеслав Фаустович більше переймається іншим: він побивається, аби після його смерті колекція потрапила у надійні руки. Шкода, коли справа всього життя буде втрачена.
Гетівський Фауст знав секрети вічної молодості. Таких секретів самовідданий львів’янин не знає, але він знає, що історію боксу треба оберігати і пропагувати…