Днями у Львові на 74-му році життя після важкої хвороби помер знаменитий важкоатлет,заслужений майстер спорту України Петро Кіндратович Корол
Якби цей уславлений атлет виступав у наш час, він би озолотився. У часи Радянського Союзу непересічні успіхи Короля, за мірками сучасного життя, залишилися без належної винагороди.
«Жигуль» — за «золото» Олімпіади
«Тепер за перемогу на Олімпіаді дають 125 тисяч американських доларів, порівняно з нашими часами, це небо і земля, — розповідав в інтерв’ю Петро Король. — Тоді питанням винагороди олімпійців займався Всесоюзний спортивний комітет, у якому був відділ, які ці питання вирішував. За перемогу на Олімпіаді давали мізерні гроші. Так, мені дали суму, якої заледве вистачило на «Жигулі». І мені було навіть дуже складно забрати ті гроші, які обіцяли».
За свою 25-річну спортивну кар’єру Петро Кіндратович здобув низку видатних перемог, зокрема, став олімпійським чемпіоном Ігор ХХI Олімпіади в Монреалі (1976); триразовим чемпіоном світу (1974, 1975, 1976), чемпіоном Європи (1973); встановив 12 світових рекордів. Петро Король встановив 11 світових рекордів. У його активі є рекорди, що залишилися не побитими в Україні й дотепер.
Здавалося б, саме на життєвих прикладах таких особистостей потрібно виховувати молодь, саме таких людей треба пропагувати. Але з Петром Королем була трохи інша історія. Деякий час він був інструктором у спорткомплексі «Динамо», що у Львові, на вул. Вітовського. А в останні роки перейшов на посаду вахтера. Про свою роботу Петро Кіндратович розповідав, опускаючи очі. Про останню посаду він соромився говорити, казав, що й надалі працює інструктором. «Я — пенсіонер. Минуло багато років відтоді, як я завершив спортивну кар’єру. Але мені іноді здається, що ще недавно я встановлював світові рекорди, отримував за це нагороди. Працюю в палаці спорту «Динамо» на посаді інструктора. Хоча олімпійський чемпіон на такій посаді не має права працювати», — із сумом згадував Петро Кіндратович Король.
Рекордні стрибки Бубки
В Україні не так уже й багато спортсменів, які можуть похизуватися такими здобутками, як у Петра Короля. Згадаймо найвідоміших із них.
Найкрутішим рекордсменом є Сергій Бубка. Він 35 разів піднімав і перелітав рекордну планку в стрибках із жердиною. Такого не було ніде, ніколи, в жодному іншому виді спорту. А стрибки з жердиною — це класика, в цьому виді спорту змагаються з першої сучасної Олімпіади-1896. Останній свій рекорд Сергій Назарович установив 1994 року в Італії. Перед змаганнями у Сестрієре в послужному списку Сергія Бубки вже було шістнадцять світових рекордів на відкритих стадіонах. Перший поставлено ще 1984 року. Відтоді Бубка змагався сам із собою. З року в рік він покращував власні досягнення: останній рекорд встановив на цьому старті в Італії. Українець узяв висоту шість метрів чотирнадцять сантиметрів, порівняно з його ж дебютним рекордом десятирічної давнини, планку піднято аж на двадцять дев'ять сантиметрів. Такий результат для тогочасних атлетів був захмарним, таким він залишився і для нинішніх спортсменів. Чемпіонати світу та Олімпіади атлети виграють, не дострибуючи навіть до шести метрів.
Рекорд Бубки зі стрибків у висоту в закритому приміщенні становив 6,15 м, його було встановлено в Донецьку 1993 року. І перевершити його французу Рено Лавіллені вдалося лише в лютому 2014 року в Донецьку на турнірі «Зірки жердини». 27-річний французький спортсмен з першої спроби взяв висоту 6 м 16 см. На цьому він не зупинився і попросив встановити планку на висоті 6,21 м, але ця висота йому не підкорилася, і все закінчилося для спортсмена травмою. Сергій Бубка особисто привітав француза з перемогою і новим рекордом.
Рідко, але влучно
На відміну від Сергія Бубки, стрибунка потрійним Інеса Кравець відзначилася в списку світових рекордсменів лише раз. Рідко, але влучно. На чемпіонаті світу 1995 року в шведському Ґьотеборзі українка перемогла з результатом 15,50 м, поліпшивши колишнє досягнення росіянки Анни Бірюкової відразу на 41 см. Наблизитися до цього показника ніхто не може вже 20 років.
Одним з найдавніших у чоловічій легкій атлетиці є досягнення киянина Юрія Сєдих, який метнув молот на чемпіонаті Європи-1986 в Штутгарті на 86,74 м. Він запам'ятався любителям спорту своєю унікальною технікою кидка, відточеною до міліметра. На відміну від переважної більшості молотобійців, Сєдих робив у секторі лише три оберти замість чотирьох, але цього йому цілком вистачало, щоб передати снаряду гігантську кінетичну енергію. Українець, як правило, «вистрілював» у першій же спробі, сходу приголомшуючи суперників.
З 1991 року Юрій Сєдих разом з дружиною Наталею Лісовською, олімпійською чемпіонкою у штовханні ядра, переїхав у Францію. Останні 15 років викладає на кафедрі фізвиховання в університетському Центрі імені Леонардо да Вінчі в Парижі. Дочка Юрія та Наталії виступає за Францію. Алексія Сєдих — чемпіонка літніх юнацьких Олімпійських ігор-2010 у метанні молота.
Поновила досягнення
На чемпіонаті світу-2012 з легкої атлетики у Стамбулі Наталія Добринська встановила світовий рекорд у п'ятиборстві: біг на 60 м з бар'єрами, стрибки у висоту й довжину, штовхання ядра і біг на 800 м. Уперше в історії цього виду спорту вона перевищила рубіж в 5000 очок, переможний результат Добринської — 5013 балів. Колишній рекорд (4991) належав росіянці Ірині Бєловій і тримався 20 років, з 1992 року. Відзначимо, що п'ятиборство — скорочена програма класичного семиборства, адаптована до стартів у закритих приміщеннях: виключили метання списа і біг на 200 м, а дистанція бар'єрного бігу скорочена зі 100 до 60 м.
Вічний світовий рекорд
На Олімпіаді-2000 у Сіднеї на змаганнях зі стендової стрільби на круглому стенді українець Микола Мільчев установив вічний світовий рекорд, вибивши 150 мішеней із 150. Це досягнення можна тільки повторити, але не перевершити. «Під час змагання арбітри двічі, на мій погляд несправедливо, «нагороджували» мене попередженнями, — згадує Мільчев. — Ще одне — і про перемогу можна було забути. Перед моїм останнім і вирішальним пострілом виникла незапланована пауза, здатна вибити з ритму будь-кого. Слава Богу, я виявився сильнішим від обставин і переміг з абсолютним результатом. Одним махом установив рекорд України, Європи, світу та Олімпійських ігор. До мене такий результат в різний час вже показували вісім осіб, але на Олімпіадах це був перший і поки що єдиний випадок».
Командний успіх
Уже 27 років залишається непорушним світовий рекорд в естафетному бігу 4 х 400 м у жінок — 3 хв. 15,17 сек., з яким збірна СРСР перемогла на Олімпіаді-1988 у Сеулі. Тоді у фінальному забігу розгорнулася неабияка боротьба між командами Радянського Союзу і США. На останньому етапі за збірну «єдиного і непорушного» бігла луганчанка Ольга Бризгіна. У суперництві зі знаменитою Флоренс Гріффіт-Джойнер наша спортсменка зуміла не тільки втримати невелику перевагу, здобуту її подругами по команді на попередніх етапах, але й фінішувати з рекордним часом.
Через рік після Олімпіади-1988 в Ольги та її чоловіка Віктора Бризгіна (чемпіона Сеула в естафеті 4 х 100 м) народилася дочка Єлизавета. Дівчинка пішла услід за батьками: у складі української естафетної команди 4 х 100 м Єлизавета Бризгіна перемогла на ЧЄ-2010 і здобула «бронзу» на Олімпіаді-2012.