Одна з найбільш дискусійних проблем українського футболу - це ліміт на легіонерів. Окремі тренери у весь голос кричать, що ліміт не потрібен, деякі відверто на нього скаржаться. З протилежного боку барикад тренер збірної пророкує її кінець разом з відміною ліміту.
Цікаво, правда, виходить. В залежності від того, очолює Олег Блохін збірну, або «Динамо» у нього кардинально протилежні погляди на ліміт. Тренеру збірної без більш суворого ліміту, мовляв, немає з кого вибирати. А вже в ролі тренера футбольного клубу, Олег Володимирович вважає, що ліміт викликав занадто високу ціну на українців і не сприяє їхньому професійному росту.
Не так вже проблематичний вибір у тренера збірної, насправді. Просто, потрібно трохи ширше подивитися на склади клубів. Сімінін, Польовий, Морозюк, Воловик, Прийма, Ковпак, Путраш, Шиндер. І ще можна знайти варіанти. І не обов'язково брати до складу тих, хто полірує лавку в клубі, нехай і з топ-4 УПЛ.
І полірують цю крамницю гравці не в останню чергу завдяки ліміту. Як правильно хтось зауважив, тут діє простий економічний принцип. Якщо штучно захистити власного виробника від зовнішніх факторів, то він буде забезпечений гарантованим ринком, але залишиться без стимулу зростання (відсутня конкуренція). Зазвичай, така ситуація викликає падіння якості продукції та ціну, вище світової ринкової. Якщо ж виробник конкурує на світовому рівні, то він повинен підтримувати рівень якості товару на світовому рівні, інакше нічого у нього не куплять.
Ось і в українському футболі ми зараз спостерігаємо таку ситуацію. Який стимул для зростання у гравця, який має гарантоване місце в складі і дорогий контракт? Надто велика спокуса, особливо в юному віці, мати все, працюючи на мінімумі можливостей. Ось і маємо ми Василя Кобіна, Олександра Романчука, Олександра Гладкого, Артема Мілевського. Не так давно їх вважали майбутніми суперзірками. А що тепер? Перші двоє можуть підсилити хіба що середняків вищої ліги, Гладкий з кращого бомбардира став неосновним у львівських «Карпатах», Мілевський виставлений на трансфер, а охочих його придбати немає.
Ще одна сторона негативного впливу ліміту. Внаслідок високої ціни, яку диктує цей самий ліміт, ряд хороших і перспективних гравців не можуть піти на підвищення. Як знову-таки справедливо було кимось відмічено, хто буде купувати Голодюка, якщо він у декілька разів дорожче Хосе Соси, гравця збірної Аргентини? У той же час, клуби із серйозними фінансовими можливостями скуповують українців пачками «про запас». Фактично, українські футболісти завдяки ліміту перетворилися на якийсь цінний метал, який скуповують для того, щоб тримати в сейфі або під матрацом. І поступово, гравці перетворюються з цінних металів в цінні породи дерева.
Той же ліміт заважає переходу українських гравців в іноземні чемпіонати. Поцікавившись вартістю гравця в українських клубах, зарубіжні команди відчувають справжній шок. Заплатити шалені гроші в свій час погодилася тільки «Барселона», однак нічим хорошим для Дмитра Чигринського ця ситуація не завершилася. Тим гравцям, які вже переросли рівень свого клубу і вимагають нового виклику, закрита дорога прогресу. Скоро по стопах Кобіна, Гладкого і Ко можуть піти Ярмоленко і Коноплянка. Обмеження вже з легкістю обходяться клубами, які починають натуралізовивать гравців. Ці ж гравці починають викликатися в збірну. А де ж ліміт, чому він не допомагає? Ліміт на легіонерів є бомбою уповільненої дії, яка вбиває збірну.
Що ж робити? Скасування ліміту зараз вже не врятує - процес набрав обертів і такі клуби, як «Шахтар» чи «Металіст» вже не відмовляться від своєї політики. На допомогу Україні поспішають не Чіп і Дейл, а міжнародні футбольні структури. Введене спочатку в єврокубках, правило футболістів, підготовлених в структурі клубу, прийшло в національні чемпіонати.
Суть даної норми полягає в тому, що заявка клубу в списку "А" тепер обмежена числом в 25 футболістів. З них четверо мають бути підготовлені в структурі клубу (бути зареєстрованими в клубі протягом 36 місяців до досягнення гравцями 21-го року). З кожним сезоном кількість таких гравців буде рости:
Сезон 2012/2013: необхідно 4 футболіста, «Підготовлених в СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2013/2014: необхідно 6 футболістів, «Підготовлених в СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2014/2015: необхідно 7 футболістів, «Підготовлених в СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2015/2016: необхідно 8 футболістів, «Підготовлених в СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Якщо клуб не заявляє власних вихованців, то розмір заявки зменшується на відповідне число. Таким чином, ігнорувати це правило просто неможливо. Грати сезон тільки з 17 футболістами - завдання нереальне. Навряд чи клуби будуть намагатися виховувати легіонерів - заманити в Україну юного гравця буде не так вже просто (академія «Металіста» чи «Шахтаря» це все ж не академія «Манчестер Юнайтед» чи «Мілан»). І акліматизуватися в складному підлітковому віці в новій країні їм буде дуже складно («Динамо» вже відчуло це на власній шкурі, придбавши Андре). Доведеться клубам попотіти над вихованням власних гравців (скуповувати їх у слабких команд вже не вийде).
Якщо процес піде так, як це повинно бути, в Україні нарешті почнеться розвиток дитячого футболу, підніметься конкуренція серед українських гравців. Одночасно зменшиться наплив легіонерів і виросте їх рівень. А разом з тим і рівень всього чемпіонату. У тренера збірної, нарешті, буде той великий вибір, про який він мріє.
Загалом, ситуація виглядає дуже привабливо, щоб бути правдою. Як воно буде насправді, ми зможемо побачити вже через 2-3 роки.