Максим Павленко: "Бронзові нагороди, безперечно, є успіхом "Енергії"

01 червня 07:33
Переглядів: 150
Максим Павленко

Розмова з Максимом Павленком, тренером і гравцем львівської футзальної «Енергії»

В українському футзалі завершився сезон. Чемпіоном країни став харківський «Локомотив». У фінальній серії плей-оф за перше місце «залізничники» обіграли команду «Спортлідер» з Хмельницького.

У серії плей-оф за третє місце львівська «Енергія» тричі обіграла івано-франківський «Ураган». Львів’ян до цих нагород привів Максим Павленко, тренер і водночас гравець команди. Як гравець Максим здобув дуже багато трофеїв, а як наставник — бронзові медалі є першими в його кар’єрі.

Ми розпитали Максима Павленка про сезон, проблеми вітчизняного футзалу та його перспективу.

— Максиме, як оціните підсумковий результат «Енергії» у сезоні 2014-2015?

— Ще торік, коли «Енергія» у матчі за Суперкубок України програла «Локомотиву» 2:8, нагороди чемпіонату нам здавалися недосяжними. Але впродовж сезону ми зуміли вдосконалити склад четвірок. Бронзові нагороди, безперечно, є успіхом «Енергії». Уже кілька років поспіль львівський футзал на передових позиціях в Україні має свого представника серед призерів. Дуже не хотілося, щоб 2015 року Львів залишився без медалей. Тому ми зробили все, щоб потрапити на п’єдестал. Зважаючи на проблеми зі складом, третє місце вважаю непоганим результатом. Шкода, що не вдалося виграти Кубок України.

— Наскільки суттєво зменшилося фінансування «Енергії», порівняно з минулим сезоном?

— Як і в усіх українських клубів, наше фінансування було мінімальним. Тому дуже вдячний хлопцям за професійне ставлення до своєї роботи. Попри все, вони залишилися дисциплінованими спортсменами. Так, бракувало коштів, але члени нашої команди до цього поставилися із розумінням. Усі ж бачать, що проблеми не тільки в «Енергії», а в усієї країни. Без прибутків у бізнесі ніхто не вкладатиме грошей у спорт.

— У чемпіона України — харківського «Локомотива» — найкраще фінансування? Послідовність команд на п’єдесталі адекватно відображає величну їхніх бюджетів?

— Так, цього сезону розташування команд на п’єдесталі, вважаю, абсолютно закономірне. «Локомотив» сьогодні є найсильнішою командою України. Решта — приблизно рівні. «Спортлідер» є найбільш атакувальною, агресивною командою. Тому хмельничани заслужили на друге місце. Як і «Енергія» заслужила на третю позицію.

— Через брак фінансування, клуби почали більше довіряти молоді. Можна сказати, що проблеми з коштами в клубів допоможуть національній збірній, адже в таких умовах з’являться нові імена?

— Безперечно… Якщо молодь гратиме в міжнародних матчах, то згодом вона виросте в класних виконавців. Зараз є кістяк національної збірної, дуже потужний кістяк. Невипадково ж вони вийшли з першого місця у групі на чемпіонат Європи. Але й у молоді є шанс себе показати, пробитися в головну команду. Спершу потрібно себе показати на молодіжному рівні, а вже потім на дорослому.  

— Наскільки через кризу в Україні знизився рівень футзального чемпіонату?

— Через обмежене фінансування клуби не мають можливості комплектувати команди тільки із сильних, досвідчених виконавців. Але не можу сказати, що рівень чемпіонату через це суттєво впав. Так, у чемпіонаті України тепер менше індивідуально сильних виконавців. Але це компенсується командними діями. Деякі індивідуально потужні виконавці поїхали за кордон. Наприклад, Макаєв, Валенко, які багато забивали. Але ж є молодь. Хотів би молодим гравцям побажати більше наполегливості, не зупинятися на досягнутому і з кожним роком тільки прогресувати.

 Максиме, ким простіше бути: гравцем чи наставником?

— Звісно, що гравцем. В «Енергії» не було можливості запросити наставника, укомплектувати команду. Перед початком сезону ми думали, як зберегти команду. Тому я погодився поєднати роботу гравця і тренера. Посада наставника потребує ретельної підготовки до тренувань, ігор. Гравцеві в цьому плані простіше: потрібно лише виконувати тренерські настанови, підтримувати форму й дотримуватися дисципліни. У тренера клопотів більше.

— Вільного часу стало значно менше?

— Так… Потрібно ж переглядати ігри, аналізувати командні дії та дії окремих гравців, треба планувати тренувальний процес. Є до чого прагнути, куди рости, на тренерському поприщі це ж мої перші кроки. Перед початком наступного сезону потрібно буде визначатися. В Україні ще ніхто не перемагав в чемпіонаті та не здобував Кубок України, виконуючи одночасно роботу тренера і гравця. Потрібно займатися чимось одним, тоді буде успіх.

— Тобто, для Максима Павленка цей сезон може стати останнім у кар’єрі гравця?

— Ще не знаю. Спершу потрібно поговорити з керівництвом клубу, вислухати їхні плани на майбутнє. Тоді й вирішуватимемо, чи продовжувати нашу співпрацю.

— Максиме, це правда, що у червні плануєте поїхати на тренерський семінар в Італію?

— Так, хочу побувати на семінарі в Мілані. У січні на запрошення Асоціації міні-футболу України в Києві відбувся семінар головного тренера збірної Іспанії. Він упродовж трьох днів викладав нам інформацію. Раніше в нас таких семінарів не було: ми могли поставити будь-які запитання й отримати відповіді досвідченого наставника. У Мілані семінар буде ще розгорнутішим, буде ще більше інформації, можна поспілкуватися не тільки з іспанцями, а й з фахівцями з Італії, Португалії. Мене насамперед цікавить тренувальний процес. В Іспанії він суттєво відрізняється від українського. Маю багато питань про тактику, функціональну підготовку. Одна річ подивитися комбінації команд в інтернеті, інша — самому її реалізувати, однак не завжди вдається це зробити. А хочеться удосконалюватися, дізнаватися нове. Тому й планую поїхати на семінар у Мілан. Мені потрібно вчитися, набиратися досвіду. У нас же немає футзальних кафедр в інститутах фізкультури, немає навіть тренерських курсів. У тій же Іспанії років 30 на науковому рівні досліджують цей вид спорту.

— У великому футболі хоч і не багато, але є українські футболісти, якими цікавляться європейські гранди. А у футзалі є такі виконавці?

— Щоб виступати в топових європейських клубах, потрібно мати дуже хорошу індивідуальну майстерність. В українському футзалі більше звикли досягати свого завдяки працездатності, великої кількості передач. На жаль, рівень індивідуальної майстерності гравців з України нижчий, ніж гравців з Португалії чи Іспанії. Це не дозволяє нашим виконавцям розраховувати на перехід у топовий клуб Європи. Там потрібно вміти відати пас та відкритися. Там потрібно вміти обіграти суперника один на один, постійно створювати небезпеку, володіти високою технічною та тактичною підготовкою. Наразі в Україні я бачу лише одну таку людину — це Євген Іваняк, голкіпер «Локомотива». Він уже давно заслуговує на те, щоб спробувати себе у сильному європейському чемпіонаті.

— В Україні працюють агенти, які можуть допомогти нашим гравцям працевлаштуватися у європейських клубах?

— Так, рік-півтора тому з’явилися такі люди. Вони пропонують варіанти з різних клубів, з різними чемпіонатами. Раніше такого не було.

— Останнє питання: в якій команді Максим Павленко буде наступного сезону?

— Ще так далеко не заглядав, навіть не думав про це. Всі помисли пов’язані з чемпіонатом, прагненням здобути нагороди. Зараз, коли сезон закінчився, аналізуватиму свою роботу, буду думати, що робити далі. Не готовий відповісти на ваше питання.   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити