Майже 10-річне лідерство на українському рингу, перемоги на чемпіонатах світу та Європи, здобуття почесного звання майстра спорту міжнародного класу з боксу. І всі ці досягнення не чоловіка, мужнього та сильного, а тендітної красуні з Борислава Вікторії Вірт. Що ж примусило дівчину надіти боксерські рукавиці, - дізнавалася журналіст «Галичини спортивної».
Віка, природно виникає перше запитання, що змусило дівчину обрати бокс?
- Один хлопець у школі часто ображав мене, одного разу навіть порвав сумку. І ось для того, щоб я зуміла постояти за себе, тато у 7 років відвів мене на кікбоксинг. Спочатку не дуже хотіла займатися, адже жодної дівчини у залі не було – одні хлопчиська. Та тато вмовив. У 9 років виграла свій перший чемпіонат України з кікбоксингу. Інколи виступала і на змаганнях з боксу. А коли у 2008 році жіночий бокс ввели у програму Олімпійських ігор і він почав активніше розвиватися на Україні, я остаточно перейшла у цей вид спорту. І ось починаючи з 2008 року, вже 7 років поспіль стаю чемпіонкою України. У 2011 році перемогла серед юніорок на чемпіонаті світу у Турції та чемпіонаті Європи в Оренбурзі (Росія).
- Як ти потрапила у бокс, ми зрозуміли. А ось, цікаво, за що ти його полюбила?
- От, власне, коли виграла свої перші змагання, зрозуміла, що бокс - це моє. І тренер помітив, що маю хороші потенційні можливості. Хоча, якщо чесно, на початках особливою працелюбністю не вирізнялася. На тренуваннях отримувала зауваження, що лінуюся. Та в міру того як дорослішала, усвідомила, що мені це потрібно, почала серйозно ставитися до занять.
- Вікторія, у боксерів у поєдинках часто страждає обличчя. Добре чоловікам, яких шрами прикрашають. Та чи варто дівчині жертвувати красою?
- Боксуємо у захисних шоломах, тож за обличчя не хвилююся. А ось важкі тренування дають про себе знати: на жаль, не лише результати приносять, а й травми. Найчастіше у боксерів страждають коліна. 4 роки тому і в мене почалися перші проблеми. З того часу зробила декілька операцій, через що пропустила ряд важливих всеукраїнських та міжнародних змагань. Останню операцію мала у листопаді 2014 року. Ще по сьогоднішній день проходжу курс реабілітації. Та тренувань ніколи не закидала. Коли важко було стояти на ногах, приходила у зал і тренувалася, сидячи на стільчику. Так вернулася до бойової форми і готуюся у листопаді увосьме захистити титул чемпіонки України! Ці змагання, до слова, будуть відбірковими на чемпіонат світу, на якому розіграють олімпійські путівки у Ріо.
- Коли було важко, що допомагало Тобі?
- Завжди кажу так: «Боже мій, коли я втрачаю надію, допоможи мені згадати, що Твоя любов більша, ніж моє розчарування,і Твої плани на моє життя кращі, ніж мої!»
- Чи ставав бокс у нагоді в повсякденному житті. Попросту говорячи, чи доводилось комусь «наминати боки» поза рингом?
- Намагаюся оминати конфліктні ситуації, тим паче, де заходиться до бійки. Адже розумію, якщо почну боксувати на вулиці, це може погано закінчитись для мого опонента. Усвідомлюю свою силу, тому усі конфлікти намагаюся вирішити мирно.
- Особисто я, коли чую про бокс, згадую Майкла Тайсона, який в одному з боїв відкусив частину вуха супернику. Чи не вважаєш ти, що бокс виховує агресивність?
- Та ні, що Ви! Якщо у когось є «мухи» в голові, не треба звинувачувати спорт. Звичайно, спортивний характер треба мати, інакше боксер «зламається» у першому ж раунді. Та не треба плутати спортивний характер з агресивністю.
- Віка, а чи багато ще у Львові дівчат-боксерок?
- З тих, які б серйозно займалися, я одна. Переважно дівчата приходять, побоксують півроку-рік та йдуть.
- Тобто, ти тренуєшся виключно з хлопцями. А чи легко знаходити спільну мову з ними? Чи не ображають вони тебе?
- Хай тільки спробують (сміється). Коли розпочала займатися кікбоксингом, змагалася з хлопцями. Бо важила тоді лише 17 кг. Дівчат і так мало було, а з такою вагою й поготів. Тому доводилося з хлопцями поєдинки проводити. Я жодного разу не програла. Узагалі поки не почала важити 30 кг змагалася з хлопцями.
Зараз на тренуваннях хлопці жаліють. Та я і тренер говоримо їм: забудь, що перед тобою дівчина, це боксер!
А хто Твій Тренер?
- Родом я з Борислава (від автора: Віка за спортивні здобутки удостоєна звання почесний громадянин Борислава), тренер також звідти – Олег Загірський. Зараз навчаюся на ІІІ курсі Львівського училища фізкультури, тож тренуюся також у Олега Леуса.
- Як реагують люди, коли, знайомлячись з тобою, дізнаються, що ти боксерка?
- Коли заходить мова за спорт, мене одразу питаються: «ти гімнастка?». Я у відповідь: «ні, боксерка!». Довго не вірять, особливо, коли ще й кажу, що я чемпіонка світу (сміється).
- Дозволь дещо особисте запитання: чи не задумувалась ти, що не кожен хлопець наважиться зустрічатися з боксеркою?
Я вирішила цю проблему просто – зустрічаюся з боксером (сміється). Мого коханого звати Ростик Гарасимович. Він часто їздить на тренувальні збори та змагання, я так само. Займаючись одним видом спорту, ми на собі відчуваємо, як важко іншому. Найголовніше - між нами є розуміння. А ще приємно, коли я готуюся до відповідальних змагань, коханий завжди підбадьорює: «Ти - найкраща, у тебе все вийде!».