Марія Кічасова розповіла про особливості підготовки байдарочниць і про цілі, які поставлені на олімпійський сезон

25 жовтня 23:00
Переглядів: 154
Кічасова

До вашої уваги рубрика «На шляху до Ріо» і Марія КІЧАСОВА, яка у складі жіночої байдарки-четвірки завоювала у цьому році олімпійську ліцензію та срібну медаль чемпіонату Європи. У своєму інтерв’ю прес-службі ФКУ Марія розповіла про особливості підготовки байдарочниць, про цьогорічні здобутки і, звісно, про цілі, які поставлені на олімпійський сезон. Дзвінок застав веслувальницю на базі в Обухові, де група під керівництвом Олексія Семикіна вже розпочала підготовку до нового сезону. Вийшла довга та, гадаю, цікава для широкого кола вболівальників, розмова.

ПІДГОТОВКА ТА ІЇ ОСОБЛИВОСТІ

- Так, вже 5 жовтня ми вже розпочали підготовку до сезону, - підтвердила спортсменка. – Знову працюємо, знову накатуємо кілометраж. Приїхали з чемпіонату світу в Мілані, кілька тижнів відпочили, а потім вже почали втягуватися до тренувань – три-чотири зайняття на тиждень, щоб на старт основної підготовки прийти в більш-менш робочому стані. 
- Чим конкретно займаєтеся на початковому етапі підготовки?
- На воді більше працюємо над технікою, накатуємо, як я говорила, великий кілометраж. Час-півтора на воді, а потім тренажерний зал, адже треба нарощувати фізичну силу: робота зі штангою, власною вагою. Також іноді граємо в баскетбол, чи волейбол, адже навантаження серйозні, тож потрібна і зміна діяльності – і емоційна, і м’язова. 
- Як ви як жінка відноситеся до роботи зі штангою?
- Особисто для мене це дуже звична робота, адже я займаюсь веслуванням з тринадцяти років, тож тренування як такі для мене взагалі нормальний процес. Ми, тобто дівчатка, які працюють в нашій байдарочній групі, вже звикли до праці із серйозною вагою. Наприклад, максимальна робоча вага в деяких вправах, наприклад, в жимі лежачі, доходить до 100 кг. Тож для нас штанга це звична справа, і ми не думаємо, що це якось важко. В цьому є плюси не тільки для спорту. Наприклад, ми можемо допомогти вдома якось фізично – сумки потягнути та таке інше (сміється). Тож якогось дискомфорту у зв’язку з роботою зі штангою немає, навпаки – любимо навантаження. Розпочнемо з того, що веслування це, так би мовити, мокрий вид спорту, і нам не дуже подобається знаходитися зимою на воді, тому що це дуже холодно, якщо ти тренуєшся в Україні, а ми, зазвичай, нікуди взимку не виїжджаємо. Для того, щоб зберегти тепло тіла під час зимових тренувань вкутуємося в неопрен (з цього спеціального матеріалу робиться екіпіровка для водних видів спорту. – прес-служба), натягуємо купу речей на себе. Тож ми любимо зали та басейни, тому що там тепло, а робота така ж важка та корисна. 
Максимальна вага – це наш контроль, а в основному робимо об’єми за рахунок кількості повторень, в залежності від завдання це може бути – і двадцять, і п’ятдесят, і сто раз. Загальний об’єм чималий. Так за один збір, за двадцять-двадцять п’ять днів, піднята вага може сягати 100-150 тонн. 

ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО РІО
- Але напевно можна сказати, що ці навантаження виправдані результатом, який досягла жіноча байдарка в цьому році?
- Так, згодна. Ви не уявляєте, як ми працювали, щоб завоювати ліцензію. Це не тільки підготовчий збір до Мілану. Ми, можна казати, працювали із самого дитинства. Кожний амбіціозний спортсмен націлюється на максимальний результат в кар’єрі, а саме на перемогу на Олімпійських іграх. Звісно, в дитинстві про це не думала, але все рівно намагалася досягнути якомога кращого результату, чимало працювала заради цього, і ще більше, коли мета стала такою близькою. При підготовці до олімпійського року працюватимемо ще більше, ніж раніше. Зрозуміло, що ми довго знаходимося від своїх сімей, але ми до цього звикли, але таке життя спортсмена, і ми до нього звикли, але левову більшість часу життя ми проводимо саме на зборах. Ми настільки звикли до зборів, що не знаємо, що робити вдома у вільний час.
- Чи можна говорити, що цей спортивний рік був чи не визначальним в кар’єрі для байдарочниць, адже на кону стояла путівка на Олімпіаду? В разі невдачі було невідомо, як би склалася кар’єра далі, чи не так?
- Ні, не згодна. Ми ще дуже молоді, особливо для веслування, де відомі випадки, коли спортсменки успішно виступають і далеко за тридцять. Тому в разі невдачі в цій боротьбі життя би не змінилося. Ми б націлювалися на наступну Олімпіаду. Але… Ми дуже хотіли поїхати в Ріо-2016, хоча, зрозуміло, ми ще сироваті для неї. Олімпіада – це безцінний досвід, втім ми ставимо за мету потрапити в призову «трійку». Хоча ще рік тому ми могли тільки мріяти про Олімпіаду.
- Яка робота була пророблена в період підготовки до сезону-2015?
- Велика. Весь час ми готувалися в Обухові. Якщо наша річка замерзала, то ми їздили на Видубичи в Київ і тренувалися там на воді біля ТЕЦ-5. Там є канальчик приблизно два кілометри довжиною. Ми там працювали два, чи три збори. Кожного ранку ми туди їздили, потім поверталися на базу.
У нас була одна «вода» в день, два рази було б дуже дорого, адже ми їздили на своїх машинах. Справа в тому, що на зборах ми працювали за свій рахунок, а кошти нам повертають, але за кілька місяців, а буває, й пізніше.
Тож на першому плані в підготовці у нас була «вода», на другому – басейн, де ми також провели багато часу. Чимало часу проводили на ігрових майданчиках, де те ж отримували добре навантаження. Адже упродовж ігор не помічаєш, як втомлюєшся. У нас буває і баскетбол, і хокей. Тобто, як ви бачите, підготовка у нас різностороння.
- Хокей?! (здивовано)
- Так, хокей. Із ключкою, шайбою, на ковзанах, а також спеціальним захистом на деяких місцях. Це корисно і для фізичної підготовки, і в емоційному плані, адже це відволікає від монотонної фізичної роботи. Тому ми дуже любимо ігрові види спорту. Між тим навантаження, коли ми граємо, буває навіть більше, ніж при кросі. 

ВИЗНАЧАЛЬНІ ЧЕМПІОНАТИ

- Перший міжнародний старт року – чемпіонат Європи, приніс срібні медалі. Дещо несподівано, чи не так?
- Так, це було несподівано, але дуже бажано. Особливо для мене, адже я залишалася єдиним в нашій «четвірці» майстром спорту, решта дівчат - «міжнародники». Ми вже в попередньому заїзді ми відчули, що ми можемо боротися за медалі. Явним фаворитом була збірна Білорусії, і з іншими екіпажами – ми могли сперечатися. Ми їхали добро виступити, потрапити, принаймні, в «п’ятірку» кращих, як на минулому чемпіонаті Європи, та й показати більш високий час проходження. Передумов було не дуже багато – і холодна вода, і утеплена екіпіровка, а через ми становимося більш важкими. Після європейського «срібла» ми повірили, що олімпійська ліцензія – це реальність.
І це дійсно стало реальністю. Коли на чемпіонаті світі в Мілан ми вийшли у фінал, ми вже встигли порадіти ліцензії, адже нам говорили, що в десятку повинні були потрапити представники трьох континентів. Зранку виявилося – чотири. І було дуже непросто перебудуватися психологічно. І ми дуже задоволені, що у нас все вийшло. Ми розуміли, що на Олімпіаду потрапити дуже важко – жіноча «четвірка» останнього разу була на Іграх аж в 2004-му, і до кінця не вірили, що це можливо. Лише після закінчення фіналу ми зрозуміли, що справа зроблена.
- Як раз хотів запитати про те, як ви пережили цю ситуацію, коли прийшлося вдруге завойовувати ліцензію в Ріо?
- По-перше, нам в будь-якому разі треба було відганятися, показати гарний результат, бути якомога ближче до подіуму адже це все ж таки чемпіонат світу. Були впевнені, що на ліцензію ми все ж таки напрацювали.
Щодо самої ситуації. Ми пережили ніч з ліцензією, а тут, за кілька годин до фіналу нам говорять, що вона ще не завойована. Скажу по себе. Налаштувалася дуже швидко. Вирішила: «Раз вже відчула смак ліцензії, то в будь-якому разі зможу ії завоювати».

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ’ЯЗКИ

- Маріє, розкажіть про ваші функції в човні.
- Я загребна, тож повинна дати роботу третьому та четвертому номерам, так званому мотору «четвірки». Я не повинна перекрутити темп, а повинна своєчасно робити переходи, адже дистанція складається з відрізків різної швидкості. Моя роль – дати правильну роботу, таку роботу, щоб мої напарниці не втомилися до фінішу, а навпаки – максимально виклалися на дистанції. Іноді трапляється, що «четвірка» на фініші підсаджується і програє всім суперникам. Програє тому, що втомлюються останні номери. Також я відповідаю за руль, щоб човен йшов рівно по доріжці.
- Ці моменти переходів між відрізками напевно відпрацьовуються на тренуваннях?
- Звісно. Також мій темп залежить від вітру. Якщо ми їдемо за ним, то темп вище, якщо проти нього – щільніше та менше. На темп взагалі впливає чимало факторів. 
Не можу назвати свою роботу силовою. В ній приймають участь і ноги, і руки. Причому ноги працюють більше, ніж руки, хоча збоку може складатися інше враження. Насправді ж основну роботу роблять саме ноги та спина - тут м’язів набагато більше, ніж на руках. Штовхаємо ми човен саме низом. Руки ж просто тримають весло та роблять більш довгий гребок, і завдяки веслу ми, можна сказати, тримаємо рівновагу.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ СЕЗОН

- Як налаштовуєтесь на новий сезон?
- Налаштовуємося позитивно. Адже ліцензії у нас не іменні, тож за місце в олімпійській «четвірці» ще прийдеться поборотися. В фіналі чемпіонату світу ми пройшли далеко неідеально, а найкращим для нас став півфінал. У вирішальному заїзді ми неправильно попрацювали, і це теж треба врахувати при підготовці. До того ж є ще деякі проблеми з технікою, та й досвіду у нас небагато. Дуже важлива скатаність. В Ріо ми націлюємося виступити добре. Яке місце? Заздалегідь нічого не хочеться говорить, адже до Олімпіади ще чимало часу.
- Ви говорили, що є конкуренція за місце в «четвірці». А жіночий колектив, як відомо, складний механізм. Як складаються відношення в жіночій байдарці в збірній України?
- Так, у нас доволі складний жіночий колектив, ми самі по собі всі складні. Ми й запальні, й дуже емоційні. Але конкуренція не відчувається, ми просто працюємо на максимумі, доказуємо одна одній, що тренуємося не менше, щоб наші напарниці вірили в нас, щоб бачили, що я теж віддаюся роботі максимально, щоб не було в цьому відношенні ніяких сумнівів. 
Взагалі-то, конкуренція є, але своїм кістяком ми тренуємося вже три роки поспіль. Але не можу сказати, що у нас велика конкуренція. Але нам треба ще більше тренуватися, щоб покращити результат. Якщо навіть когось з нас поміняють, звісно, буде образливо, адже нікому не хочеться втрачати місце в олімпійській «четвірці», але тут не все залежить від нашого бажання. Якщо інший склад показуватиме результат набагато краще, то, зрозуміло, перевага буде віддана йому. Місце в «четвірці» ні за ким не зарезервовано. 
- У групі жіночої байдарці, наскільки мені відомо, працює і Тетяна Семикіна, яка була у складі «бронзової» олімпійської четвірки у далекому 2004-му. Чи розповідала вона про олімпійські змагання?
- Звісно. Взагалі, спочатку нас, молодих дівчаток зібрали Дмитро Радомський та Інна Осіпенко. І Інна передала нам чимало свого досвіду, навчила нас веслувати заново, перевернула наші поняття про веслування. І зараз Тетяна Георгіївна іноді виходить з нами на воду, пояснює деякі нюанси по техніці. В принципі нічого ж не помінялося, візуальна картинка одна і та ж. Просто міняються човни, міняються весла, відповідно покращується час. Допомога від тренерів дуже велика. Адже цінніше досвіду нічого немає, особливо у веслуванні. Досвід на базарі не купиш.
- Можна казати, що в Ріо казка стане реальністю?
- Десь так. Так ми і налаштовані. Я вже була на Олімпійських іграх, але лише на Юнацьких, у 2010-му. Розуміємо, що Олімпіада це зовсім інший рівень, хочеться там побувати, адже це не звичайний чемпіонат світу, а найвищі змагання, які можуть бути.
Звісно, хочеться, не просто поїхати туди, а завоювати медаль. На шляху до Олімпіади ми багато чим жертвуємо, тому хочеться отримати максимум від спорту. І здоров’я псується.
Ми спортсмени-жінки теж хочемо мати сім’ю та дітей, для цього теж потрібен час. І наші другі половинки нас чекають.
У веслуванні ж як. Ти все життя веслуєш, а потім, якщо завоював олімпійську нагороду, ти просто на ці кошти, які заробив спортом, живеш. А якщо нічого не нагріб за кар’єру, то тут вже зовсім інший випадок. 
Тож ми націлюємося і намагатимемось досягти максимум, який тільки можливий. У нас є перед очима яскраві приклади. І Юрій Чебан, який теж чимало часу тренується в Обухові, і Інна Осипенко, яка нас зібрала разом два з половиною роки тому. Вони теж нам чимало розказують, та ми потроху починаємо розуміти, що таке Олімпіада. І тому ми хочемо, щоб Ігри запам’яталися не просто участю, а хорошим виступом, якого, до речі, вже давно не було.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити