Михайло Кополовець: "Хочеться десь поштовхатися, якийсь підкатик, а тут одразу фол"

01 січня 15:41
Переглядів: 197
кополовець

У минулому сезоні Михайло Кополовець став переможцем Вищої ліги Ужгородської футзальної ліги (УФЛ) у складі «УжНету», а цього сезону він виступає у Суперлізі за «Минай», у якому продовжує і футбольну кар’єру. Після 7 турів Кополовець встиг 5 разів розписатися у воротах суперників і допомагає своїй команді переслідувати лідируючий «Проспект». Тож ми вирішили розпитати екс-гравця "Карпат" про його футзальні пригоди в Ужгородській футзальній лізі.
 
–  Михайле, що скажете про перехід з футболу у футзал, адже з минулого сезону ви виступаєте в УФЛ? Чи може ви й до цього таким балувались?
– Як вам сказати, зал завжди був для мене рідний, тому що ми в ньому по дитинству багато грали. Так що він мені не чужий – то точно. Я такий невеличкий компактний футболіст, тому мені там легко грати. Наче непогано виглядаю, тому мені комфортно.
 
– Ви тільки в дитинстві у залі грали чи може ще й під час виступів у «Карпатах» щось подібне було?
– Ні, у мене не було такої можливості грати. Паркет дуже травматичний і я чисто через те не дуже любив зал. Коли виступав в «Карпатах», взагалі намагався в залі не грати. Впадеш на паркет і все. Ця зміна покриття після трави… Зараз я вже відійшов від такого серйозного футболу. Сам собі належиш і можна трохи вольностей дозволити. Я б і зараз в футзал не грав, але, знаєте, буває так скучнувато, зима та й усі збираються на цей турнір, тому приходиш грати, щоб вдома зайвий раз не сидіти. Бачимося на матчах з друзями, тому цікаво.
 
– То це ви просто граєте за компанію?
– Це для мене як маленьке хобі. Футзал трошки інше ніж футбол – тут малий м’яч, не те покриття. Все зовсім інше. У мене тут немає Бог зна якого азарту. Для мене футбол – це 100 метрів, а тут більше з друзями зустрітися, підтримувати форму. Коли ми влітку граємо футбольні чемпіонат обласний чи аматорський – там все серйозніше. А тут – зустрітися, посидіти, поговорити, після футболу можна навіть трошки пива випити.
 
– Може Ви б хотіли змінити якісь правила у футзалі, щоб вам було цікавіше грати?
– Все одно зал мені не замінить великого поля. Я такий натуральний футболіст, а тут штучне покриття і маленьке поле. Знаєте, хочеться іноді розбігтися і в підкаті. Тут все трохи по-іншому, хоча теж є своя специфіка. Переходимо на велике поле і ці всі навички міні-поля залишаються. Хоч-не-хоч, а з м’ячем більше працюєш і воно дає своє.  Там менший м’яч і з ним важче працювати, ніж з великим. Так що дуже добре, коли йде зміна пір року і приходить весна – можна грати будь-де.
 
– На Вашу думку, важче перелаштувтися з футболу на футзал чи навпаки?
– Наскільки я знаю, футболісти, які не можуть себе проявити у великому футболі йдуть у футзал, а з футзалу назад повернутися складно. Там все-таки треба мати більше здоров’я, а тут можна не так багато бігати і не на такі дистанції. Мені здається, що таки простіше піти з футболу у футзал, хоча, знову ж, це дещо інше - треба бути досить технічним футболістом. Якщо ти можеш за рахунок фізичних якостей грати у футбол, то тільки за рахунок цього у міні-футбол не зіграєш, оскільки треба мати швидке мислення, хороший прийом м’яча.  Правильно я говорю? А якщо ти маєш хороші фізичні якості, то тобі легше грати у футбол, а не на паркеті.
 
– Якісь футбольні навички допомагають вам у футзалі чи навпаки?
– Як я казав, в дитинстві відіграв багато турнірів і усе було міні – в манежах. Ми їздили на турніри і в Київ, і в Угорщину. Дитячим тренером у нас був Олександр Іванович Філіп, який нас часто кудись возив. Воно у мене відклалося, ті всі різноманітні вправи з дитинства, тому я точно не новачок у цьому футболі.
 
– Чому ви в минулому сезоні грали за «УжНет», а не «Минай»?
– Взагалі цей турнір більш дружній. Я тоді поїхав у Прагу, а команда якраз заявлялася і зробили це без мене. Заявка закінчувалася і так вийшло, що мені подзвонив ще один друг: «Міську, не маєш бажання за нас зіграти?» В цьому турнірі не вся команда бере участь. Є футболісти, які просто в ньому не грають. Не було принципової позиції, щоб я мусив за ту команду грати. Але зараз – так, ми всі граємо в одній команді, але тоді було таке, як сказати, вільне відвідування. Якщо хтось хоче грати в іншій команді – вперед. У нас в «Минаї» зараз є студенти, які грають за команду свого університету УжНУ. Вони відпросилися, щоб їм там було простіше з екзаменами. У нас немає такої дисципліни, щоб всі грали в одній команді.
 
– Може ви знаєте когось з відомих українських чи закордонних футзалістів?
– Чесно кажучи, не слідкую. Я не сильно знаю і таких футболістів усіх (посміхається). Він у нас не сильно розвинутий, не показують так ігри, як припустимо великий футбол, тому сильно не знаю. У Львові хороші команди. Пам’ятаю «Енергія» була класна команда, а як зараз – не знаю. Пам’ятаю «Шахтар» (Донецьк) теж мав хорошу команду з футзалу. Там теж наче бразильці були і знаю, що вони ставали чемпіонами, бо проскакувало десь в спортивних новинах. Я грав проти «Енергії», але трохи по-іншому. Збірна України проводила в Ужгороді збір і ми грали проти них. Мені тоді пощастило з ними зіграти і я зрозумів, що таке футзал. Тренером у них тоді був Лисенчук. Оце у них швидке мислення, різні комбінації. Пам’ятаю, що двічі проти них грав і, чесно, дуже важко. Просто у нас була зимова пауза, а вони готувалися до чемпіонату Європи в Угорщині і готувалися у нас тут. З ким було грати? Не було спаринг-партнерів. От і зібрали тих, хто тут був, і виступав в якихось міні-турнірах. Зрозуміло, що вони нас «відвозили» (посміхається). Ми їм не поступалися у фізичних даних, але грали більш жорстко. Хочеться десь поштовхатися, якийсь підкатик, а тут одразу фол. Мене завжди злило, що не можна підштовхнути. Ну ми там програли без шансів, щось наче 1:8. (є здогадка, що може матися на увазі контрольний матч збірної України проти команди «Русь», що завершився  з рахунком 23:3 – прим. авт. ) Після того казав: «Хлопці, тепер можемо зіграти на велике поле. Думаю, рахунок буде такий самий» (сміється).
 
– Що скажете про організацію Ужгородської футзальної ліги?
– Дуже класно. Дай Бог, що це буде така традиція. Ігри можна в інтернеті дивитися, команд багато, всі хочуть грати. Мені подобається. Дуже на хорошому рівні все проводиться. У нас тут є Саша Терембець, яка те все зробила, заснувала то все - вона молодець. Це її заслуга, що зуміла об’єднати ті всі команди і зробити такий турнір.
 
– Перед «Минаєм» стоїть якесь завдання в Суперлізі чи граєте в своє задоволення?
– Граємо переважно для підтримання форми, але у нас хороша команда і завжди хочеться перемагати. Проте тут є декілька команд, які теж гідно виступають. Пацани виступають десь по закордонах, а потім тут збираються і грають.  Є хороші команди, от ми вже одну гру і програли «Проспекту». Там хлопців з різних команд понабирали. Минулого року вони перемогли і зараз лідирують. Я так всіх не знаю – хтось з області, а хтось у Словаччині грає, але там молоді хлопці і всі грають у футбол. Ми їм уже другу гру підряд програємо. У цьому сезоні взагалі програли 2:5. Я так розумію, що вони до цього футболу більш серйозніше ставляться. Бо ми так на розслабусі вийшли і отримали 4:9 у фіналі. Що тут говорити? Я тоді, правда, не грав за «Минай».

Автор: Андрій Гулій
За матеріалами: futsalua.org
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: