Наш Василь Миколайович

23 листопада 22:30
Переглядів: 674
Козар

Я часто жартував, що Василь Козар у "Галичанці" залишиться назавжди. Бо десь підсвідомо хотів у це вірити. Але час все змінює. Радикально. Ці трішки емоційні рядки хочу присвятити своєму другові, дійсно першому моєму другові зі світу спорту.

Василь Миколайович - дуже нетиповий чоловік. Він особливий. Про таких кажуть, що вони тягнуть світ на собі. Одного разу я завітав на тренування "Галичанки", щоб записати чергове інтерв'ю з Тренером. Ви не повірите, він сидів і рахував кошти своєї команди. Вочевидь, рахував саме борги, адже в той час все в клубі висіло на чесному слові. І пан Василь тягнув все на собі. Без будь-якого притомного керівництва, без будь-якої притомної підтримки. Для львівського гандболу ця людина була локомотивом, без якого потяг може лиш стояти.

Я застав ті часи, коли "Галичанка" була на останньому місці. Щогри поступалась. Але Тренер не дав дівчатам здатись перед обставинами. Він завжди усміхався, коли я заходив до залу. По-батьківськи хвалив (мені ж ще навіть не було вісімнадцяти!), ніколи не відмовляв в розмові. Так, з Василя Миколайовича, почався мій шлях у великий спорт. Якби не він, цих рядків (та й усіх моїх рядків) могло б не бути. Це людина, що дає впевненість та кураж. Як дівчатам, так і всім навколо.

...Тоді ми їхали з Ужгорода. "Галичанка" поступилась у матчі за золоті медалі. До мене підійшов Тренер, вибачився та обійняв за плече. Для мене ця історія - апогей всієї дружби з "Галичанкою". Потім обставини відкинули від команди. Але Василь Миколайович, коли бачив мене, обов'язково питався, де я подівся. Ця людяність захоплювала.

Чому у цих рядках я так багато пишу про себе? Бо не уявляю себе без Василя Миколайовича. Хочу розповісти з перших уст, що це була дуже крута людина, справжня батарейка та комп'ютер (в сенсі тактики). Справжній друг, чесний та гострий на слово. Такі Людиська - вимираючий вид. От прийде завтра політкоректний причесаний (ще й посередній) тренер... Що то буде за команда?

Та й дівчата, мабуть, не у захваті від такого повороту долі. Не здивуюсь, якщо дехто з них також покине команду. У кращому випадку, це відбудеться влітку.

Не хочу применшити заслуг дівчат у всіх перемогах, але, скажімо собі чесно, чи було б усе це без пана Василя? Чи були б, власне, ці дівчата у цій команді?

Що ж, чому він йде? Про це можна прочитати у статті "Я поступаюсь і даю дорогу всім "грамотним та розумним" (там навіть не треба читати між рядків). Львівський гандбол втрачає неймовірно багато. Втрачає, до певної міри, свою сутність. Адже "Галичанка" - тренерська команда, котра будувалась практично з нічого. Ці дівчата виростали під опікою Тренера, який вмів вести за собою. Чи прийде хтось хоч на краплину такий же? Сумніваюсь...

А наразі, переборюючи біль, дякую Вам, Василю Миколайовичу, за ці неймовірні кілька років, за всі перемоги і поразки, які вчили мене життю. Ви врятували "Галичанку" в найгірші часи, привели її власноруч до успіху. Вас тут буде бракувати. Але, дуже прошу, не зупиняйтесь, перемагайте далі, де б Вас не занесла гандбольна доля. Самі розумієте, будемо вболівати за Вас всією душею!

Фото - "Високий Замок"

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити