Олександр Севідов: "Львівський футбол – то футбол підкатів, футбол характерів, футбол поту й крові"

08 червня 14:40
Переглядів: 196
севідов

Інтерв'ю з колишнім головним тренером львівських "Карпат" Олександром Севідовим.

- Останнім місцем вашої роботи були «Карпати». Ваше місце зайняв Іґор Йовічевіч, перед яким у сезоні-2014/2015 стояло завдання створити боєздатну команду з прицілом на наступний чемпіонат. Тобто, керівництво вимагало від нинішнього тренера того, що й від вас. Ось лишень Йовічевіч, судячи з усього, залишається, а ви торік були змушені піти…

- Навіть зрозуміти не можу, чому ситуація склалася саме так. Можу лише здогадуватися. Нинішньому тренерові «Карпат» важко тому, що він прийняв команду, з якої пішли провідні виконавці торішнього зразка. Втім, у нас ситуація взагалі була майже критичною. Адже коли я прийняв львів’ян, то команди як такої не було. На перший збір до Словенії я повіз фактично всіх гравців дублюючого складу. Формувати команду довелося вже по ходу і це позначилося на результаті. Зважаючи на всі труднощі, вважаю, що рік, відведений на підготовку команди, ми пройшли з честю. Ми виконали великий об’єм роботи, колектив у нас майже сформувався. Певен, якби той кістяк команди зберігся, то «Карпати» зараз боролися б за місце у Лізі Європи. А що мені не дали продовжити роботу… То таке, тренерська доля.

- Як керівництво клубу аргументувало своє рішення, адже після двох 14-х місць «Карпати» фінішували 11-ми, вирішивши питання збереження прописки у вищій лізі задовго до фінішу чемпіонату?

- Мабуть, все до цього йшло, чутки про мою відставку витали в повітрі. Після завершення чемпіонату у мене відбулася зустріч з президентом клубу Петром Демінським і генеральним директором Ігорем Дедишиним. Посиділи ми в заміському домі Петра Петровича душевно, в теплій атмосфері. Президент подякував за роботу, сказав, що команда перевиконала заплановане. Петра Петровича задовольняло те, що ми планомірно вводили до складу молодих футболістів, вихованців клубної школи, що не було перегину ні в бік досвідчених футболістів, ні надмірної ставки на молодь. Розставалися ми з думками про підготовку до наступного чемпіонату.

Але через деякий час телефонує генеральний директор. Коли зустрілися, Ігор Михайлович сказав, що клуб хоче бачити тренером Йовічевича. Сперечатися не став. Нехай буде як буде. Відзначу, що контракт з «Карпатами» у мене був укладений на три роки. Але ми дійшли до висновку, раз я не потрібен, то нехай працює хтось інший. Претензій до клубу в мене не було.

- По зарплаті з вами розрахувалися?

- Майже (усміхається). Це важка тема, зараз взагалі в плані розхрахунку для українського футболу важкий час . Можу сказати, що хоч у Петра Демінскього і своєрідні погляди на футбол, але у мене з ним ніколи проблем не було. Завжди висловлював йому своє бачення і Петро Петрович до неї прислухався. Власне, Демінський виявився таким, яким мені його описували ті, які працювали у Львові раніше, скажімо, Валерій Яремченко. Петро Петрович – людина своєрідна, але слово тримає. Сподіваюся, дотримає цього слова він і переді мною.

Зрештою, головне навіть не те. У Львові я провів прекрасний рік. Не лише тому що там найпалкіші, найвідданіші вболівальники, які дуже емоційно підтримують команду. То одна із складових львівського футболу. Найважливіше, що там є клуб, є люди, які роблять усе для того, щоб команда стала на ноги. Для мене рік у Львові був успішним тому, що ми з морально вбитої команди зробили доволі боєздатний колектив. Для мене як для тренера це прекрасний досвід, адже працювати у Львові завжди не просто.

- Взимку 2014-го ви в інтерв’ю  сказали, що формувати команду вам все ж довелося не з нуля…

- Так, певна база існувала, був клуб. «З нуля» у моєму випадку не означає «з попелища». У футболі є таке поняття: «тренер йде, а за ним – випалена земля». У моєму випадку було трохи інакше. Футболісти знаходилася в пригніченому морально-психологічному стані. Ви ж пам’ятаєте, що клуб тоді пішов на зменшення заробітних плат, 19-х футболістів виставили на трансфер. Я переговорив майже з кожним гравцем, з основними – так точно з усіма. Як людина, яка притримується певних життєвих принципів, сказав футболістам, що у них є право вибору. Після того хтось залишився, хтось пішов відразу, хтось йшов, а потім повертався. Мова про Олега Голодюка, Сергія Зеньова, Сашу Гладкого.

«З нуля» в нашому розумінні означало, що команда в перших турах була не готова боротися за результат у Прем’єр-лізі. Того карпатівського духу, про який усі говорять, в команді на той момент не було. Зрештою, переконаний, дух має бути присутнім не лише у «Карпат», а й у будь-якого іншого колективу. Дух футболіста-професіонала. Без нього боротися за якісь результати неможливо. Взагалі, для мене завжди на першому місці колектив, а вже потім команда. Хороші футболісти в поганому колективі не досягнуть нічого. Тому ми намагалися створити таку атмосферу, щоб футболістам було працювтаи цікаво і щоб вони прагнули залишатися на тренуваннях.

Зізнаюся, мені було приємно, коли під час одного з матчів «Іллічівця» в Дніпропетровську до мене підійшли люди, які представилися львів’янами і подякували за роботу в «Карпатах». Думаю, наша заслуга в тому, що сьогодні команда робить кроки вперед, теж є.

- У згадуваному вище попередньому інтерв’ю нашому виданню ви сказали, що Петро Димінський не влазив у тренерську концепцію і не змушував вас грати за тими схемами, які подобаються йому. Може саме схильнісить до прагматичного футболу врешті решт й не сподобалася власникові «Карпат» і це призвело до вашої відставки?

- Не думаю. Побутує дуцмка, що раз я часто змінюю команди, то є людиною конфліктною.

- То так після «Говерли» дехто говорив…

- Так, хоча конфлікту не було й там. Ви ж бачите, як в ужгородському клубі розвиваються події зараз. Мабуть, справа там не в Севідові. В мене ніколи не було конфліктів ні з Олександром, ні з Нестором Шуфричами. Не було в мене конфліктів і з Димінським. Він президент клубу, як я можу з ним конфліктувати? Нині можу вам сказати, чого хотів від мене Петро Петрович, коли запрошував очолити «Карпати» після Ніколая Костова. Він хотів, щоб команда грала в красивий футбол. До слова, зараз у «Карпатах» відгомін футболу Костова ми й бачимо. Тотальний контроль м’яча на дві третини поля без якихось загострень.

Але у тому й річ, що тоді Димінський сказав мені, що футбол Костова – то не львівський футбол. Львівський футбол – то футбол підкатів, футбол характерів, футбол поту й крові. Петро Петрович вимагав вибуху емоцій щоматчу, щоб глядачі постійно отримували видовище. Судячи з того, якою була відвідуваність домашніх матчів «Карпат» при нас у порівнянні з сезоном, який завершився, смакам львів’ян ми догоджали. Власник хотів, щоб ми, навіть у разі поразок, демонстрували такий футбол, щоб наше бажання перемогти не викликало сумнівів.

Безперечно, невдалі матчі у нашому виконанні були. Скажімо, поєдинок у Луцьку, коли ми зіграли в нічию, але гру провалили. Зустріч з «Іллічівцем». Вини з себе я не знімаю, але найчастіше матчів, у яких ми б поступалися безвольно, не було. Ми ввели велику групу молодих футболістів. Скажімо, Романа Підківку, якого вважаю дуже перспективним воротарем, майбутнім «Карпат». Не жалкую, що довіряв Романові, навіть не дивлячсь на те, що він «привіз» чимало голів. Достатньо згадати два голи в Луганську чи поєдинок проти запорізького «Металурга» коли Підківка пропустив, вибігши далеко з воріт. Але то були ті помилки, до яких ми були готовими, помилки, без яких не стають футболістами.

Вважаю, що ми демонстрували саме той футбол, який хотів бачити Петро Петрович. Щоправда, усі говорили, що цей стиль примітивний, що ми граємо надто прагматично. Казали, що в атаці у нас немає нічого, крім проходів по флангу і подач у голову Гладкому. Але при цьому Олександр, так само як Младен Бартуловіч і Зеньов, забили за підсумками сезону вдосталь голів. Крім того, не треба забувати, що Володя Костевич викликався в молодіжну збірну, а Валеру Федорчука Михайло Фоменко почав залучати до роботи з національною командою України. Ґреґора Балажіца при мені вперше викликали в збірну Словенії, після піврічної перерви повернувся в збірну Грузії Муртаз Даушвілі. Футболісти заслужили на таку честь своєю роботою. Це показник ставлення гравця і ефективності роботи команди.

- Йовічевіч, так само як і Юрій Дячук-Ставицький, впродовж кількох останніх років вважалися своєрідними «сірими кардиналами» «Карпат». До іхньої думки Петро Димінський постійно прислухався. Чи не відчували за своєю спиною діяльності, яка шкодила вашій роботі?

- Обговорювати своїх колег звички не маю. Я вам вже говорив, що тема моєї відставки в повітрі витала. Але ні на кого наговорювати чи когось засуджувати не збираюся. Впродовж кар’єри пощастило співпрацювати з багатьма прекрасними вчителями. Один з них, Віктор Носов сказав: «Якщо боїшся, що тебе підсидять, ліпше взагалі не починати роботи. Або працюй так, щоб тебе не підсиділи». Зараз мені багато чого розповідають. Довелося навіть чути, мовляв, я ввів до складу надто мало молодих футболістів. Але куди ж більше? Мені за свою роботу в «Карпатах» не соромно. Нещодавно мене питали, чи готовий я повернутися до Львова. Шляхи Господні не звідані. Ось хто у нас найвідоміший на сьогодні український тренер.

- Маркевич.

- Отож. А він повертався в «Карпати» чотири рази. Зараз я вже не зарікаюся. Таке бувало ще в молодості. Зараз розумію, що це робота. Якщо виконуєш свою роботу добросовісно, то соромитися тобі нічого. Якщо керівництво «Карпат» вирішило зі мною розстатися, то нехай той, хто став на моє місце, зробить краще. І я буду тільки радий, оскільки зберігаю зі всіми футболістами, з якими раніше працював, хороші стосунки. Підкреслюю, не дружні, а саме хороші. Дехто з хлопців вже годиться мені в діти. Втім, вони мені часто телефонують. Ми зберегли теплі стосунки. Я хвилююся, коли футболіст отримує травму чи незаслужено не грає.

- Андрій Ткачук в очолюваних вами «Карпатах» восени був капітаном, а взимку залишив команду. Це було ваше рішення?

- Ні, це було рішення клубу, але я не вважаю, що воно було неправильним. Я не влазив у ті фінансові умови, які Андрій мав і які йому пропонували разом з пропозицією продовжити контракт. У наших умовах тренер не повинен цим займатися. Я особисто участі в обговоренні контрактних умов футболістів не брав. Може тому, що я ще молодий тренер. Мені відомо, що Ткачук не прийняв тих умов, які йому пропонував клуб. Ситуація життєва. На адресу Андрія можу сказати лише добрі слова. Він був справжнім капітаном, якого призначив не я самостійно – його таємним голосування на зборах в Туреччині обрала команда. Ткачук, може, небагато розмовляє, але в нього є лідерські задатки, через які він користувався у футболістів авторитетом.

- Чужих контрактів ви не читаєте, але своїми цікавитися мусите. Ви ще вірите в те, що керівництво «Говерли» поверне вам те, що було прописано в угоді про співпрацю?

- Дилема виходить. З одного боку я змирився, що грошей вже не побачу, а з іншого – відступати не збираюся. Якщо це питання принципове для керівника «Говерли», то для мене воно принципове не менш. Ці безглузді звинувачення, які керівництво ужгородського клубу видумало для себе для виправдання власних діянь. Спершу мене злили, потім смішили, а тепер вони мені байдужі. Збираюся йти до кінця. Сміюся, коли мені кажуть, що через мене не стане команди. Але навіщо ставити питання таким чином? У цьому світі я не настільки велика людина, щоб через мене зникали футбольні клуби.

- Артема Федецького у Львові, а Олега Герасимюка в Луцьку звинувачують в тому ж…

- І Євгена Лозинського в Луганську так само. Але це ж маячня. У «Говерлі» в мене був точно такий же контракт, як потім у «Карпатах». Але я не хотів працювати з тими людьми, які знаходяться в ужгородському клубі. Хочу послухати, що скаже після того, як піде з «Говерли» В’ячеслав Грозний.. В’ячеслав Вікторович – людина досвідченіша, він працював у різних чемпіонатах, става найркащим тренером України, буде цікаво, що скаже він.

Ситуація проста до банального. 12 червня 2013 року власник клубу сказав, що не заперечує проти моєї відставки і контракт розривається за згодою сторін. Не дивлячись на те, що термін дії контракту в мене закінчувався через два роки, компенсації я не просив.

- Керівництво «Говерли» звинувачувало вас в тому, що ще тренуючи ужгородську команду, ви вели перегвори з «Карпатами»…

- З цього приводу намагаюся жартувати, але жарти чомусь постійно виходять злими. Ось чому з «Карпатами»? Тому що після того, як ми обіграли львів’ян, з’явилися чутки, що мене кличуть до Львова. А якщо б ми перемогли «Динамо»? Тоді що? У мене була розмова з Олександром Шуфричем наприкінці позаминулого чемпіонату. Відчував, що співпраці не хочу продовжувати не лише я, але й вони. Чимало речей. Які відбувалися в клубі, я не підтримував і говрив про це відкрито. Тоді спитав Олександра Несторовича: «Мені шукати нову команду?» «Я розмовляв з батьком, - відповів той. – Допрацюйте до кінця чемпіонату і робіть, що хочте». Після цих слів звинувачення в тому, що я вів з кимось переговори, мені, людині дорослій, чути смішно. Мовляв, команда в Полтаві, а мене бачили у Львові за розмовою з Дедишиним. Нісенітниця, адже я теж був у Полтаві. Можу також згадати, як приблизно в той же час розмовляв з Ігорем Цигаником. Він тоді сказав: «Залишишся без роботи – приходь до нас». Виходить, я з каналом «2+2» теж переговори вів за спиною Олександра Шуфрича. «Вам смішно – а мені женитися».

Хочу щоб мене зрозуміли. «Карпати» зараз я звинувачую в тому, що вони не заплатили мені по контракту ні копійки зверху. Тобто, все, що обіцяне на момент розторгнення угоди отримав, але компенсації дочекатися не можу. Я з цим незгоден і вважаю, що маю на це юридичні підстави. «Говерла» ж звинувачує мене в тому, що я в ході чемпіонату вів переговори з іншим клубом. Але то ж не звинувачення. Я свою правоту довів у суді.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити