Олександр ЯКУБОВСЬКИЙ: «Павлик має великий потенціал для прогресу в результатах»

11 жовтня 17:17
Переглядів: 196
павлик

На Параолімпійських іграх в Англії українські спортсмени вибороли рекордну кількість нагород — 84, з яких 32 золотої проби. Це найкращий результат за всі роки незалежності. львівщина теж має свого героя Параолімпіади, мешканця села Сокільники Пустомитівського району Романа Павлика. На п’єдестал пошани у Лондоні він підіймався чотири рази, виборовши дві золоті медалі — у змаганнях із бігу на дистанції 200 метрів і стрибках у довжину, і стільки ж бронзових — у бігу на 100 і 400 метрів. «Ратуша» поспілкувалася з людиною, яка вже понад 15 років вкладає душу і серце у Романа Павлика і без якої годі уявити таких тріумфальних результатів. Це — Заслужений тренер України, особистий тренер Романа Павлика Олександр Степанович Якубовський (на фото), який, до речі, 10 жовтня відсвяткував свій 71-й День народження.

«У нас інвалідів немає»

— Спортом почав займатися, мабуть, з дитинства, — починає розмову Олександр Степанович. Тоді вчився в Глинянській середній школі, тоді Глинянського району (тепер Золочівський район Львівської області). На той час містечко Глиняни було дуже спортивним. У мене були чудові задатки серед своїх ровесників. Уже у 1954 році по «Колосу» я виграв перше місце у стрибках у довжину, друге місце на стометрівці. Після закінчення школи став чемпіоном області серед школярів. Тоді Спортивне товариство «Колгоспник» (тепер «Колос») їздило на чемпіонат України.

Спочатку здав документи у Львівський Політехнічний інститут на хіміко-технологічний факультет. У ті часи ця спеціальність була дуже популярною. Однак, перед самими іспитами забрав документи і здав їх у Львівський інститут фізкультури (тепер Львівський державний університет фізичної культури. — Авт.). Батькам про це навіть не сказав… Після інституту в 1963 році дістав травму, коли призвали в армію. Це трапилося якраз перед Спартакіадою Збройних сил. Травма виявилася доволі серйозною — перелом ноги. Тоді, по суті, з великим спортом, після того, як півроку пролежав у гіпсі, довелося зав’язати. Відтак пішов працювати у школу кіномеханіків.

— А хто був для Вас взірцем у спорті?

— Це – наш уславлений легкоатлет Ігор Тер-Ованесян. З ним ми були в одній команді. На Спартакіаді народів України Львівську область по стрибках у довжину представляв Ігор Тер-Ованесян, який був першим номером, а я був другим у цій дисципліні. У побуті Тер-Ованесян був надзвичайно хорошою та вихованою людиною. Наприклад, легендарний Валерій Брумель (стрибун у висоту. — Авт.) був не надто товариським, а от Ігор Тер-Ованесян — навпаки. Про нього навіть не скажеш, що він був зіркою. Завжди серед спортсменів поводився скромно.

— А з чого розпочалася тренерська дорога?

— У ній пропрацював вісім років, у мене були проблеми з житлом, і я змушений був стояти в черзі на квартиру. Саме тоді мене запросили працювати інструктором виробничої гімнастики товариства глухих (УТОХ). Там було навчально-виробниче підприємство глухих № 1 та № 2, де працював інструктором… Поставив роботу на такий щабель, що виробнича гімнастика стала однією з найкращих в Україні. У той час інваліди не виступали на Параолімпійських іграх. Відтак, коли один із радянських журналістів написав про це матеріал, то отримав прочуханки: «Мовляв, що ви висвітлюєте спорт інвалідів!». Влада тоді, у радянські часи, казала: «У нас інвалідів немає».

У тренуваннях усе роблю поступово

—Яка специфіка роботи з людьми, що мають вади зору, слуху, опорно-рухового апарату?

— Це дуже особлива та тонка робота. Адже важко спочатку порозумітися з такими людьми. Потрібно добре відчувати ці тонкощі. Однак згодом, коли вивчив їхню мову, встановив контакт, стало набагато легше. Розумієте, коли до таких людей ставишся добре, з розумінням, то завжди відчуваєш віддачу. Роль тренера полягає у тому, аби зрозуміти фізичні вади учня, якого тренуєш. Уже потім треба методами фізичних вправ старатися ці вади виправляти і розвивати. От, наприклад, Роман Павлик потрапив до мене з п’ятого класу.

Хлопчик був невисоким та худеньким на зріст. Прийшов до мене такий маленький, лише ногу мав велику, мабуть, що 42-й розмір… Тоді ми відбирали у спортивний табір «Повір у себе», і якраз я прийшов працювати директором ДЮСШ «Інваспорту». У спортсменів із вадами ДЦП є такий норматив, як стрибок у довжину з місця. Роман був дуже стрибучим, і коли стрибнув, мені здалося, що його кеди так потягнули вперед. Стрибок був прекрасний, і я зрозумів, що саме з ним треба посилено займатися. Завдяки заняттям Павлик почав розвивати свою координацію.

— А скільки ще років Роман Павлик може тішити нас своїми виступами на Параолімпіадах?

— У здоровому спорті спортсмена «витискають» відразу. Усі зусилля зразу спрямовують на результат та на досягнення поставленого завдання. У мене ж у тренуваннях із Романом Павликом усе відбувалося поступово, з нарощенням результатів. Це все не так просто робиться. Скажімо, з Романом працюю вже 15 років. Спочатку була ходьба, спеціальні вправи… У Павлика є той запас, який поступово вихлюпується у результат. Це передусім тому, що я не форсував підготовку Павлика, аби миттєво давати результат, а побудував заняття з ним таким чином, щоб здобуття результатів відбувалося у геометричній прогресії. Тобто усе робилося планомірно та розмірено. Роман спокійно може брати участь у Параолімпіаді в Ріо-де-Жанейро. Скажімо, українські легкоатлети, члени параолімпійської збірної команди України, які мали золоті медалі в Пекіні, не змогли на цих Іграх в Лондоні закріпити своє «золото». А от Роман Павлик зумів закріпити свої здобуті золоті нагороди в Пекіні «золотом» у Лондоні.

— А Ви не їздили з Романом у Лондон на Параолімпіаду?

— Ні, не їздив. Я дуже вболівав за нього тут. А настанови давав його сестрі по телефону, яка Романові їх передавала.

Результат міг бути ще кращим

-- Наскільки важливою під час змагань для спортсмена є присутність його тренера?

— На таких змаганнях, як Параолімпіада, присутність особистого тренера спортсмена — дуже важлива річ. Адже потрібно налаштувати спортсмена перед стартами. Наприклад, на чемпіонаті Європи я був поруч із Романом, налаштовував його, давав настанови та вказівки перед кожним стартом. На мій погляд, великим мінусом є те, що у нашій команді немає психолога. Знаєте, інколи спортсмен може бути фізично дуже добре підготовлений, але перед стартом потрібно, щоби психологічно його також налаштували. Скажімо, легкоатлетичний стадіон був забитий «під зав’язку» глядачами. А це ж — 80 тисяч! У таких умовах зі спортсменом може різне трапитися… Окремі спортсмени так хвилюються, що у підсумку можуть «перегоріти» і не продемонструвати той результат, який, зазвичай, показували до змагань.

— Як у тренера Романа Павлика, у Вас є відчуття, що він може ще прогресувати та покращувати результати?

— Безумовно, Роман має великий потенціал для того, щоб здобути ще не одну медаль та прогресувати у результатах. Наприклад, у стрибках в довжину на Іграх у Лондоні Роман настільки перестрахувався, що не доступив декілька сантиметрів до планки. А так його результат був би ще кращим. Навіть в останній, шостій, спробі він не стрибав, а просто пробіг, адже розумів, що вже здобув перше місце і що потрібно поберегти сили на дистанцію бігу на 200 метрів. Відтак, якщо б Роман доступив ці сантиметри на планці, то його стрибок був би в межах5 метрів 50 сантиметрів.

— А хто ще долучився до здобуття таких високих результатів Романа Павлика?

— Насамперед висловлюю подяку за те, що допомагали у підготовці Романа Павлика до Параолімпійських ігор керівникам спорттовариства СКА Володимиру Гакавшину, начальнику манежу Миколі Мандроні, керівнику СТ «Динамо» Вікторові Ясковцю, а також ректорату та кафедрі фізичної культури Львівського університету. Ці люди всіляко нам допомагали і сприяли тим результатам, які показав Роман Павлик у Лондоні.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: