Олімпійський чемпіон Олександр ПЕТРІВ: "На Іграх в Пекіні бойовий дух піднімав піснями УПА"

23 листопада 15:49
Переглядів: 755
Default Image

- Ми, українці, напевне, себе трішки недооцінюємо, можливо, в нас є якийсь комплекс меншовартості. Насправді ми є дуже сильна нація, яка здатна на багато, яка може стати першою у світі.

16 серпня 2008 року Олександр Петрів став першим за 28 років львів’янином, що зумів вибороти олімпійське «золото». У Пекіні йому не було рівних у швидкісній кульовій стрільбі з 25 метрів. Від того дня минуло вже більше 2 років, і наступний шлях олімпійського чемпіона встилали далеко не лише трояндові пелюстки…Про життя після підкорення олімпійської вершини Олександр Петрів погодився розповісти в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.

- Ви справляєте враження спокійної людини, хоча самі не раз казали, що це – лише зовнішня оболонка, під якою на фіналах змагань вирують емоції та хвилювання. Від вашої перемоги на Олімпіаді у Пекіні минуло вже більше 2 років - чи помітили ви, що в цьому плані олімпійське «золото» додало вам упевненості?

- Чесно кажучи, особливо на моїх почуттях під час фіналів змагань це не відобразилося.  Можливо, хіба трішки стало легше, але не суттєво. По суті, результати мої не покращилися після Олімпіади, як були такими посередніми, так і залишилися. На Олімпіаді просто був такий сплеск, все зібралося, зірки, як дехто каже, стали в ряд, і мені там все вдалося.

Можливо, мені тоді просто набридло погано виступати у фіналах. Це дуже неприємно, коли всі нормально стріляють у фіналах, а ти у фіналі опиняєшся останнім. Так ганьбитися перед всім світом мені не захотілося якраз на Олімпіаді, я зібрався – і добре виступив у фіналі.

- Тобто немає такого, щоб ви виходили на змагання з думкою: «Я – олімпійський чемпіон, мені вже немає чого доводити, я вже все, що хотів, показав», і почували себе через це впевненіше?

- Думка, що я – олімпійський чемпіон, присутня постійно. Мені це не дуже подобається, але це – як нав’язлива муха, це відчуття завжди біля мене. Однак я не сказав би, що воно допомагає мені впевненіше почуватися. Можливо, відсотків на 15 впевненості додалося, не більше.

- Коли ви пояснювали, за рахунок чого вам вдалося обійти на Олімпіаді спортсменів, що мають набагато краще фінансування, вказали на бійцівські якості, та й взагалі наголошували на важливості саме психологічної готовності у кульовій стрільбі. Якось окремо працюєте над своїм характером, психологією?

- Перш за все, на Олімпіаді так, як на жодному іншому змаганні, піднімається національне питання. Ти представляєш Україну, захищаєш її честь, і на цьому концентрується вся увага. Декого це збиває, мені ж це, навпаки, додало сили.

Зокрема, щоби налаштуватись на Олімпіаду, я слухав диск з піснями Української повстанської армії, який мені купила мама  – здається, з 1917 по 1947 роки ці пісні. Вони допомагали мені підняти бойовий дух. Я собі так навіював, що раз люди свідомо йшли на смерть, то нехай на Олімпіаді теж дуже страшно, але на смерть я не йду – бо коли недобре виступити, це ж не смерть – і це не такий вже героїзм, як тоді, коли люди йшли на смерть, захищаючи самостійну Україну.

Крім того, я займався аутогенним тренуванням: уявляв собі змагання і себе на змаганнях, уявляв техніку стрільби, намагався уявити це все якомога реальніше, разом зі змагальним хвилюванням. Кожного вечора займався цим по півгодини протягом десь шести-семи місяців перед Олімпіадою. Раніше я цим не займався, але Олімпіада – то така справа, що раз уже на неї потрапив, раз вже доля дала мені такий шанс – а відібратися на неї дуже важко, можливо, я вже більше ніколи на Олімпіаду і не потраплю – то я доклав усіх зусиль для того, щоби виступити на ній якомога краще.

- І Ви цю вершину підкорили. Для спортсмена це взагалі, мабуть, найвище можливе досягнення, і після таких успіхів часто трапляється, що він не може сконцентруватися на наступних змаганнях, втрачає мотивацію. За собою щось схоже помічали за останні два роки?

- Ні, знаєте, такого немає. Щось схоже у мене було у 2006 році, після того, як я виграв етап Кубка світу. Після цього десь протягом півроку мені якось нецікаво було виходити на змагання, я почував себе на вершині світу – мовляв, я всіх переміг, я – найсильніший. Це поступово минуло, мені стало цікаво змагатися.

А після Олімпіади такого відчуття не було. Не знаю, може я цим вже «перехворів» у 2006 році.

- Як же тоді пояснити ваш невдалий виступ на чемпіонаті світу у липні цього року, де ви вибороли лише 49-е місце? Це – довготривалий спад, чи мали місце якісь окремі причини, чому ви не змогли виступити краще?

- Перш за все, нас обмежили у виїздах на міжнародні змагання. Зокрема, було чотири етапи Кубка світу, а нас повезли тільки на два, що проходили в Європі. На два інших етапи Кубка світу, що проходили в Австралії і в США, нас не повезли, сказавши, що немає грошей. Замість цих змагань нас повезли на турніри у Німеччину, але якщо порівняти змагальне напруження на цих турнірах і на етапі Кубка світу, то це зовсім різні речі. Людина не зможе підготуватися на невеличких турнірах так добре, як би вона підготувалася на всесвітніх змаганнях.

Друга причина в тому, що я вирішив поекспериментувати з технікою стрільби, пішов у такий ва-банк, бо мої результати були недостатньо хорошими. За місяць до чемпіонату світу я трохи поміняв техніку. То було «пан або пропав», і вийшло, що «пропав».

Ну і ще можу сказати, що з початку цього року я взяв новий пістолет – напевне, іще минуло недостатньо часу для того, щоб я його освоїв.

- Я пам’ятаю, не в одному інтерв’ю Ви казали, що ніколи не поміняєте той пістолет, з яким виграли Олімпіаду. Якщо не помиляюсь, йому було вже тридцять років, і він був зібраний із двох радянських моделей вашим зброярем. Чому ж так сталося, що Ви змінили зброю?

- Декілька років тому нам армія купила чотири пістолети для військових змагань. Там іде два стволи в комплекті – 7,62 і 5,6. Нам їх купили, щоб ми стріляли з великого калібру, але раз вже у комплекті був малий калібр, я спробував стріляти швидкісну стрільбу – олімпійську вправу – з цього пістолета. Це – доволі непоганий пістолет, віддача на ньому менша, ніж на тому, з яким я переміг на Олімпіаді. Наш зброяр Ібрагімов також його трошки переробив.

Єдиний там недолік – це те, що спуск трошки інший. Спусковий гачок, на який натискаєш, щоб пістолет вистрелив, вимагає зовсім інших зусиль. Тобто спуск гірший, ніж на тому радянському пістолеті. До цього треба звикати.

- Як ви оцінюєте свої шанси вибороти олімпійську ліцензію?

- Було би добре, щоб знайшли гроші на етапи Кубка світу, бо вони наступного року теж будуть по світу розкидані – проходитимуть в Австралії, США, Кореї та в Сербії, у Белграді. Це – дорогі поїздки.

Крім того, через невдалий виступ на чемпіонаті світу тренер поставив групі швидкісної стрільби умову, що буде їхати тільки чемпіон – і то лише тоді, якщо він попаде в 580 очок на чемпіонаті України. За таких умов стало важче відібратися. Не знаю, може, буду просити грошей у Вищої школи спортивної майстерності, якщо не виконаю такий норматив для поїздки на міжнародні змагання. 

Будемо боротися.

- На Олімпіаді в Пекіні ви обійшли Ральфа Шумана, який олімпійським чемпіоном з кульової стрільби був тричі. Хотілося б повторити це досягнення?

- Звичайно, що так. Шуман – дійсно дуже сильна людина, і дуже приємно було стояти на п’єдесталі на Олімпіаді якраз у компанії такої людини. На третьому місці, до речі, тоді був рекордсмен світу Крістіан Райц – він зараз дуже сильний. Обійти двох найсильніших – це було дуже приємно.

Шуман продовжує серйозно готуватися, хоча йому зараз 48 років. Крім того, китайці дуже піднялися, їх теж буде важко обстріляти.

До того ж, у нас зараз змінюються правила ведення фінальної стрільби. Ходять чутки, що швидкісну стрільбу можуть взагалі виключити з програми Олімпіади. Там підключають різні види спорту, як от гольф – а для цього треба якісь види спорту виключити, бо олімпійська програма обмежена в кількості видів. Щоб підключити якийсь вид спорту, треба якийсь інший виключити, треба зняти якийсь комплект нагород. В цьому плані кульова стрільба – дуже приваблива для тих, хто шукає, кого б з програми Олімпіади виключити, бо тут розігрується десять комплектів нагород. Тому тут можна шукати місце для гольфу і подібних видів спорту.

- Повертаючись до Шумана: в одному із видань можна було прочитати, що він є Вашим спортивним кумиром. Це – справді так?

- Ну, людина, яка тричі виграла Олімпіаду, яка, окрім того, має ще й олімпійське срібло і олімпійську бронзу, є багаторазовим чемпіоном світу та рекордсменом – це людина, на яку справді можна рівнятися. Він – надзвичайно сильний спортсмен.

- Ви спілкувалися з ним? Яке він справив на вас враження?

- Особливо я з ним не спілкувався – так, «привіт», «до побачення», «як справи». Він справляє враження дуже приємної і привітної людини. Простий, добрий – хороша людина.

- Давайте від спортивних тем перейдемо до більш загальних. Після Олімпіади в Пекіні ви казали, що для вас настав час задуматись про особисте життя. За останні два роки ви вже його якось влаштували?

- Поки ще ні, але дівчина в мене є.

- Як вам взагалі живеться у Львові? Відчуваєте якусь особливу увагу з боку людей?

- Та добре живеться. Мені дали нагороди різні, земельну ділянку, квартиру – за це я дуже вдячний. Ще грошова винагорода була від облдержадміністрації. Та й у побутових питаннях люди йдуть мені назустріч, і якщо такі питання виникають, то вони швидко вирішуються. Тобто люди поважають моє досягнення, часу минуло ще небагато. Я розумію, що це триватиме недовго, що на наступній Олімпіаді треба іще привести медаль, щоб інтерес до мене не зменшився і щоб цю повагу підтримувати. Адже людей поважають за досягнення, і якщо людина не показує свій клас, то цікавість до неї зникає.

- Квартира, яку вам подарували, Вас, до речі, влаштовує? Раніше ви жили у двокімнатній разом з мамою, сестрою і племінницею…

- Я дуже нею задоволений. Спочатку мені пропонували невеличку двокімнатну квартиру на Сихові, але там була дуже маленька площа, і я відмовився. Потім, під 31 грудня 2008 року, Андрій Садовий виділив мені трикімнатну квартиру. Ця квартира – велика, 97 кв. м. загальною площею.

- Ви також розповідали, що збираєте монети і намагаєтеся з кожної закордонної поїздки привозити книжки. Любите читати?

- Я не стільки люблю читати, скільки мені подобаються книжки з фотографіями тих країн, де я буваю – їх і купую. Це – дорогі книжки, з гарними фотографіями. Їх мені дуже подобається мати. Увечері можна якусь книжку взяти, передивитися. Зокрема, маю дуже гарну книжку з Китаю – там є що познімати, дуже гарна країна.

А щодо монет, то я їх так сильно не колекціоную, просто з кожної поїздки привожу монети, і не викидаю їх, а зберігаю. Можливо, з часом куплю собі альбом для монет, буду вже туди їх вкладати і більш професійно займатися колекціонуванням.

- Фільми ви, мабуть, дивитеся. В них – зокрема, в голлівудських – часто фігурують стрільці чи снайпери. Чи помічали Ви якісь характерні недоліки в постановці у сценах зі стрільбою?

- Загалом, нічого такого. Хіба що, коли ковбої стріляють зі стегна і дуже влучно, то це трішки смішно виглядає. Ну і потім, в них ніколи патрони не закінчуються – це теж трішки дивно. В деяких фільмах стріляють і стріляють, і всі далі живі там бігають.

- Полювання Ви, як відомо, не любите. А вам взагалі коли-небудь доводилося використовувати вогнепальну зброю за межами стрільбищ і спортивних змагань?

Ні, крім стрільбища я зброю ніде не використовував. Полювання я не люблю, бо люблю тварин. Я – вегетаріанець уже 8 років і вважаю, що це – наші брати, ставлюсь до них з повагою. Я думаю, що ми не маємо права забирати в когось життя без крайньої потреби. Чукчів я, скажімо, розумію – вони просто інакше не проживуть. А у нас такий клімат, що можна без цього обходитися.

- З політиків ніколи нікого не мали бажання пристрелити?

- Звичайно, виникають різні запитання. Скажімо, якби свого часу Гітлера вбили, то наскільки проблем менше було б у світі… Але я розумію, що сісти в тюрму – це не дуже приємно. І взагалі політичні питання краще вирішувати не кров’ю, а якось домовлятися. Або тими ж демонстраціями – от подивіться, коли була «Помаранчева революція», то всі зібралися і вирішили питання правильно.

До речі, я думаю, що при цій владі треба знову нам всім збиратися, щоби припинити знищення України. Бо проросійська влада семимильними кроками знищує Україну, і всі це бачать, а ніхто нічого не робить. Тому я думаю, що треба знову збиратися, як у 2004 році, і знову сказати «Ні» цій владі.

- Досить частими є випадки, коли спортсмени ідуть в політику – можна назвати Блохіна, Тадеєва, Кличка. Як ви до цього ставитеся?

- Не знаю… Я не хочу в політику. Політика – це бруд, та й я сам – недостатньо освічена людина, щоб іти у політику. Крім того, я планую ще довго залишатися в спорті, якщо здоров’я і результати дозволять, а потім, можливо, пішов би в тренери. Політика мене не дуже цікавить, це – брудна справа.

- Під час останніх місцевих виборів у вас не було таких випадків, щоб вас запрошували агітувати за ту чи іншу політичну силу?

- Ні, ні, на цих виборах не було.

- Отже, було на попередніх?

- Перед виборами Президента до мене підходили друзі і казали: «Давай до нас». Я одразу сказав, що я симпатизую Юлії Тимошенко, і вони якось так відчепилися – видно, їхня партія не була до неї прихильною. А більше таких пропозицій не було.

- Зараз влада доволі активно говорить про проект «Олімпійська надія-2022» і намір провести на Львівщині зимову Олімпіаду. На вашу суб’єктивну думку, це реально?

- Зараз 2010 рік, тож, може, за 12 років можна щось зробити. Взагалі, якщо дуже захотіти, то, як кажуть, можна в космос полетіти. Я от дуже захотів – і став олімпійським чемпіоном. Євро-2012 ми ж добилися права проводити, то чому б нам не провести зимову Олімпіаду? Тим більше, що вона – не настільки помпезна, як літня Олімпіада, і там значно менше видів спорту.

Тому я думаю, що це – цілком реально.

- Хоч ви й сказали, що Зимові Олімпійські Ігри не настільки грандіозні, як Літні, чи можете ви уявити собі, щоб у Львові виникло щось схоже до того, що ви бачили у Пекіні в 2008 році, нехай і в меншому масштабі?

- Звичайно, можу. Ми, українці, напевне, себе трішки недооцінюємо, можливо, в нас є якийсь комплекс меншовартості. Насправді ми є дуже сильна нація, яка здатна на багато, яка може стати першою у світі. Просто нам треба згуртуватися, якось спекатися імперських зазіхань Росії, яка не дає нам процвітати окремо від неї, і тоді наша країна буде на багато здатна. Олімпіада – це цілком доступна річ для України.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: