Павло Тимощенко: "За 400 метрів до фінішу уважно дивився під ноги – щоб не впасти і не втратити "золото"

31 березня 08:30
Переглядів: 1382
Павло Тимощенко

Чемпіона світу з сучасного п’ятиборства визнано Людиною року-2015

Одним із героїв церемонії «Людина року-2015» став чинний чемпіон світу з сучасного п’ятиборства Павло Тимощенко (на фото). У спортивній номінації у лицаря п’яти якостей були серйозні конкуренти – чемпіон світу та Європи з греко-римської боротьби Жан Беленюк та 15-та чемпіонка світу з шахів Марія Музичук. Та журі підтримало Тимощенка, який своїми перемогами популяризує в Україні найбільш гармонійний вид спорту, який створив наприкінці позаминулого століття батько сучасного олімпізму – П’єр де Кубертен.

Уже наступного дня, сховавши у шафі святковий смокінг, Павло продовжив жити за звичним розкладом. Дзвінок кореспондента «ВЗ» застав чемпіона під час прогулянки з півторарічною донечкою: після ранкового тренування киянин занурився у сімейні справи.

— Мабуть, кожен на церемонії “Людина року” звернув увагу на ваш смокінг і на те, як природно ви у ньому виглядаєте. Чи часто доводиться його носити?

— Насправді це мій весільний костюм, і до того моменту я вдягав його усього один чи два рази. А ось «метелика» придбав спеціально для цієї церемонії: дрес-код було обумовлено наперед, і я намагався його дотримуватися.

— Впровадили б у правила конкуру подібний дрес-код?

— У кінному спорті він уже є: вершники зобов’язані виходити на змагання у білих бриджах, білій сорочці та білій краватці. Та у п’ятиборстві дотримуються його не всі і не завжди. Хоча якби усі ми змагалися у такій формі, це виглядало би гарно.

— Хто із п’ятиборців у світі найбільший модник?

— Наш Андрій Федечко. Ви подивіться, який він на конкурі – красунчик (сміється). Зрештою, усі ми намагаємося в міру можливостей добре виглядати. У нас було багато кумедних ситуацій, пов’язаних з одягом. Ще років з десять тому усе було просто жахливо… Тепер же нам живеться не так уже й погано.

— Якщо, звісно, не згадувати, як на минулому чемпіонаті світу Федечкові парадний костюм шукали – від кожного по одежині….

— Звичайно, нас поки що не вдягають так, як багатьох наших суперників, — від А до Я. У них навіть кінна форма однакова. Але це була ще й проблема Федечка, який у спеку не захотів покласти до валізи хоч якийсь парадний костюм. Можливо, не розраховував, що стане призером чемпіонату… Нашим зарубіжним суперникам оплачують по кілька багажних місць у літаку. Для нас же це недозволена розкіш. Тож мусимо брати з собою лише найбільш необхідне. Після тієї гучної заяви Федечка Федерація п’ятиборства України пошила нам парадну форму. А цього року ми отримали екіпіровку і від Міністерства спорту. Я ще не відкривав свою, тож не знаю, наскільки вона якісна. А зовні виглядає доволі привабливо і яскраво – я бачив у фехтувальників і борців.

— Очікували почути власне прізвище серед переможців «Людини року»?

— 50 на 50. З одного боку, сподівався на це. З іншого, мені здавалося, що переможницею стане Марія Музичук. Усе-таки вона серед нас була єдиною дівчиною. До того ж шахи – особливий вид спорту, нестандартний.

— Які моменти минулорічного чемпіонату світу згадуєте з найбільшою приємністю?

— Зазвичай згадується фінішний відрізок, коли розумієш, що перемога може стати моєю. На чемпіонаті у Берліні відчуття близькості перемоги прийшло до мене метрів за 400 до фінішу. Я відірвався від суперників і став ретельно дивитися під ноги, щоб випадково не впасти (сміється) і не втратити «золото».

— На останньому етапі Кубка світу було внесено певні зміни до правил, внаслідок яких фехтування стали проводити в окремий день…

— Наш вид спорту весь час намагаються вдосконалити і зробити більш видовищним. Ці зміни торкнуться і Олімпіади: в основний день змагань проводитимуться лише бонус-раунди з фехтування, тож програма стане компактнішою. Я до змін у правилах ставлюся критично. Не думаю, що п’ятиборство з цим нововведенням стане більш видовищним і популярним. А ось спортсменів додаткові змагання напружують.

— Незадовго після перемоги на чемпіонаті світу ви на тренуванні з конкуру зламали ногу. Як проходить відновлення?

— З усіх сил надолужую згаяне під час підготовчого сезону. Пропускаю старти, щоб краще відпрацювати тренування і набрати необхідну форму. Наприкінці листопада, десь через чотири місяці після операції, почав виходити на пробіжки. Тепер уже можу непогано пробігти всю дистанцію комбайну, хоча не в такому темпі, як на чемпіонаті світу. А ось на фехтуванні, яке вимагає багато складної координаційної роботи, було важче, особливо на початках. Але тепер прогрес очевидний. Мені цього разу допомагали мої давні добрі знайомі, з якими працюємо уже багато років – тренери та лікарі, а також спортсмени, яким доводилося пройти через подібні травми. А ще допомагала дружина. За спеціальністю Марина – спортивний реабілітолог, фахівець у галузі фізичної культури.

— Ви тренуєтеся у батька. Зазвичай діти тренерів значну частину свого дитинства проводять у спортивних залах та на стадіонах і змалечку знають про свій вид спорту все. А коли ви зрозуміли, що таке п’ятиборство?

— Тоді, коли усвідомив: як же багато потрібно працювати п’ятиборцям, аби досягти результату. Мені тоді було сімнадцять. До того часу (займатися цим видом я почав у неповні дванадцять років) спорт для мене був радше розвагою, задоволенням від спілкування з друзями тощо. У дитинстві тато зі собою на збори брав мене влітку. Особливо мені подобалося на кінній базі ЦСКА. На конюшню мене тягнуло й тоді, коли уже сам почав займатися п’ятиборством. Найважче ж давався біг: доводилося переборювати себе, терпіти. У дитинстві любиш те, що вдається найкраще і з найменшими зусиллями. Фехтування – це цікава гра. Верхова їзда також приносить величезне задоволення. А ось бігати ніхто не любить… Загалом, у нас немає легких видів. Стріляти фізично легше, аніж бігти. Але щоб стати влучним стрільцем, потрібно докласти багато зусиль.

— А ваша донька уже виявляє інтерес до спорту?

— Доньці лише півтора року. Після тренувань поспішаю до неї. Для доні мої медалі, ці блискучі залізячки – наче нові іграшки. Донька любить ними побавитися. А ось на шпагу ще не заглядає. Для неї вона надто велика. Я не дуже хочу, аби доня з часом пішла моїм шляхом. Більшість професійних спортсменів кажуть в інтерв’ю, що хотіли би для своїх дітей іншої долі. І я не виняток (усміхається). Не буду радити їй, ким стати у житті. Підросте – сама у всьому розбереться.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити