Розмова з одним з постійних виїзних фанатів ФК "Карпати"

14 січня 07:31
Переглядів: 647
фанати карпат

Анонімна розмова з ультрасом ФК Карпати з короткою передісторією фанатського руху у Львові (та Україні).

Передісторія

Кожен, хто хоч раз бував на стадіоні під час гри, обов'язково звертав увагу на активних молодиків, які, зазвичай, окуповують один із секторів за воротами. Вони ніколи не дозволять собі спокійно сидіти та споглядати гру чи прибухнути з сусідом Васею в середині першого тайму, щоб гра була цікавішою. Вони ніколи не розвернуться й не підуть зі стадіону на декілька хвилин раніше, бо наші вже й так програли.

Вони – це повноправний 12-й гравець, еліта цього стадіону, а ти – лише другосортна кузьма, яка здатна тільки на матюки й улюлюкання після пропущеного або ж на підстрибування й оплески після забитого голу. Вони – справжні митці, які якісно створюють атмосферу на матчі. Вони – це ультрас.

Серед людей побутує досить поширений стереотип, що мовляв ультраси – це вуличні розбишаки чи нове покоління гопників із 90-х, які під час першої ж зустрічі надають копняків по твоїй кістлявій сраці. Звісно, ці хлопці далеко не слухняні мамині синочки, їм подобається виплескувати свої емоції, як на стадіоні, так і поза ним.

Та в цій культурі існує чітке розмежування на ультрас, які безпосередньо займаються організацією підтримки на секторі, створенням банерів, підготовкою перфомансів тощо, і як прийнято їх називати, футбольних хуліганів, що готові постояти за честь свого клубу не тільки на словах, а й на ділі. 

Такі хлопці часто об'єднуються в певні закриті для сторонніх групи, які називають двіжами, фірмами або конторами. Вони проводять постійні тренування в спорт залах, щоб в майбутньому переважати супротивника в якості та організованості. Тобто, це є бойові групи, авангард підтримки команди, особливо на виїзді коли з будь-якої вулички на вас можуть стрибнути вороже налаштовані місцеві фанати.

Дуже гарно всю романтику цього дійства передає пісня "We Are The Firm" англійського гурту Cockney Rejects, музиканти якого були безпосередньо пов'язані з фанатським життям Англії в 70-80-х роках. Але боятись цих шибайголів не треба, здебільшого це добрі та дружелюбні хлопці, які ніколи не полізуть до вас першими без явних на то причин.

Ультрас, як культура походить із Італії 60-х, де вперше люди почали організовуватись на окремих секторах та стоячи з піснями підтримувати свою команду. У процесі еволюції руху ці сектори починали завішуватись банерами з кольорами клубу, а до пісень додавались ще й заряди, які згуртовували людей та підбадьорювали команду.

Футбольне ж хуліганство подарувала світу бабуся Англія. На початку 70-х британські скіни почали приходити на футбольні матчі й влаштовувати ефектні побоїща не тільки з фанами іншого клубу, а досить часто під їх важкі гади потрапляли й поліцейські. Далі таке явище почало набирати обертів уже безпосередньо в континентальній частині Європи.

 

Життя на секторі й політичне життя країни були пов'язані завжди. Через фанатські банери та плакати досить часто можна дізнатись проблеми певного регіону чи країни в цілому. Загалом, помірних поглядів у навколо футбольному світі не існує. Тут діє закон різкої поляризації поглядів та ідеологій. В Європі домінують клуби з представниками різко правих ідей у фанатських секторах.

Фашизм і нацизм досить вправно вміє прослизати, як у субкультури та музику, які ніколи не були причетні до такого роду речей, так і на стадіони. Засилля правих фірм зараз можна спостерігати в Східній Європі. На противагу правому вектору виступають нечисельні антирасистські\антифашистські та ліві рухи.

Такі традиції складуються впродовж багатьох років. У цьому випадку все може залежати від певного регіону, де функціонує клуб, історії країни або від волі випадку: хто історично першим прийшов на сектор, той і диктує свої правила. 

Обивателю по-перше, буде важко в цьому розібратись, а по-друге, його цікавлять зовсім інші речі. Але молодь усіх часів охоче ведеться на такі виверти. Відчуття, що вони є частиною чогось більшого, чогось, що має під собою певне підґрунтя, надає їм значної впевненості в собі. Як співається в пісні відомого гурту Sham 69: "If the kids are united then we'll never be divided".

Якщо говорити безпосередньо за Україну в роки Незалежності, то футбольне хуліганство тут прижилося відразу. Процес протікав майже як у класичному англійському варіанті. На матч здебільшого приходили скінхеди й починався розгардіяш. А от із ультрою в українських клубів було проблематично.

Десь лише після початку 00-х на фанатських секторах почали з'являтись банери, розтяжки, прапори, унікальні (не позичені в європейських товаришів) заряди. Ті клуби, яким пощастило потрапити в єврокубки починали переймати досвід зарубіжних команд і тим самим підштовхували розвиток українського фанатського руху. Також своєрідною енциклопедією стилю для недосвідчених молодиків ставали західні фільми про футбол, такі як: Ultra(1991), The Football Factory (2004), Green Street Hooligans (2005) тощо.

Із початком бойових дій на сході України усі фанатські колективи підписали між собою перемир'я. Наразі деякі фірми оголосили про вихід із нього, але лише стосовно один одного, а не всіх двіжів у цілому. То ж поки на вулицях України мир і спокій, простий вітчизняний футбольний хуліган уже знудився їздити на виїзди, що не приносять колишніх емоцій та ходити на звичні йому домашки, тому рух почав потроху занепадати. Але у Львові, як завжди весело та кипить життя. 

Хоча ФК Карпати й переживають зараз далеко не кращі часи й не хапають зірок із неба, але Львів усе ще залишається в футбольному й навколо футбольному епіцентрі. У цьому нам допомагають то донеччани, то луганчани, як приймаючи на Арені Львів світових грантів із Ліги Чемпіонів та Ліги Європи. Тут тобі і Атлетік, і Герта, погодьтесь, є де розім'ятись. Чого тільки вартує ефектна бійка дворічної давності на Кривій Липі, коли львівські хлопаки накрили паб "Дублін", де собі спокійно зібралися випити шведські фанати Мальме. Але не Карпатами єдиними.

У 2006 році на гроші бізнесмена Юрія Кіндзерського на футбольну карту України був нанесений футбольний клуб Львів. За короткий термін, їм вдалося пробратися в Прем'єр-лігу, але клуб зміг провести там лише один сезон (2008-2009). Далі вони відіграли ще два в Першій лізі, де активно боролися за своє повернення до вищого дивізіону. Але станом на 2012-й рік фінансове положення клубу було критичним і зрештою, влітку цього ж року команда припинила своє існування. Та літо 2016-го змінило все.

До цього року в Україні була лише одна команда, яка підтримувала антифашистські гасла та протиставляла себе абсолютній правій більшості фанатських складів. Це київський Арсенал. Але наразі все змінилося. Як недивно, саме у Львові, на фундаменті відновленого ФК Львів постало дотичне до Арсеналу угрупування фанів, яке називається "Citizens". 

Кістяк його складають активісти львівських організацій з антиавторитарними та лівими позиціями: Автономний Опір і Чорний Стяг. Що цікаво, колишні фанати ще старого ФК Львів не мали чітких ідей та були досить пасивними й погано організованими, чого вже не можна сказати про оновлений склад. Вони влаштовують перфоманси та акції в підтримку кримських політичних в'язнів Олега Сєнцова та Олександра Кольченка, останній із яких – анархіст. 

За короткий час свого існування хлопці вже встигли засвітитися в гучній бійціна стадіоні СКА на початку року, коли на них напали праві активісти. Також нова генерація ультрас ФК Львову встигла здружитися та стати частиною організації "Наша Справа", що є коаліцією антифашистських фанатів із Республіки Білорусь та України (уже вище згаданий Арсенал). 

Розмова

Коли і за яких обставин Ти потрапив на сектор?

Я не можу точно сказати, але це точно були шкільні роки. Мені дуже не подобалось, як пузаті дядьки сидять і п'ють пиво, хавають сємки, матюкаються через кожне слово і розказують, як і кому, треба грати. Мені подобалось, як люди з розтягнутими шарфами, із піснями, зарядами, натягнутими банерами, розтяжками та чіткою дисципліною. Мені це зацікавило і я вирішив туди піти. Це був клас дев'ятий, напевно що.  

Що для Тебе означає сектор та фанатський двіж?

Сектор – це місце, де ти можеш абстрагуватися від школи, університету, роботи, надокучливої дружини. Ти абстрагуєшся і з такими ж однодумцями, як і ти, вболіваєш за свій рідний клуб. Сектор – це майже, як церква для багатьох із нас, тобто ми фанати – своєрідні прихожани.
Двіжуха – це дещо вужче поняття. Це люди, які реально їздять на виїзда, які за свій клуб готові постояти. Це така собі сім'я, яка готова завжди один одному допомогти.

Який Твій улюблений заряд?

"Ми львів'яни з великими х*ями!" Гоню, насправді: "Мільйон сердець, одне биття. Карпати Львів на все життя!" Узагалі, є багато гарних зарядів. Якісь відходять, якісь приходять, але дещо залишається вічним. Це пісня "Хлопці з Бандерштату" Братів Гадюкіних. Вона повністю передає наші переконання та ідеї, наче на нас дивилися і писали цю її.

Чи пов'язуєш Ти сектор із політикою?

Чи можуть хлопці з сектору якось повпливати на стан речей у державі? Звісно, сектор і політика – це є невід'ємні речі. Політика на стадіонах завжди була, є і буде. Багато з нас та й узагалі з різних угрупувань в Україні долучалися до подій на майдані й саме вони стали силовою рушійною силою, що дала свої результати.

Тобто вони прямо впливали на політику. Також велика частина фанатів є депутатами міських чи обласних рад. Навіть двоє було у Верховній Раді. Тобто безпосередній вплив звідусіль, де тільки можна. Але переважно це здебільшого силові акції.

Як Ти ставишся до патріотично налаштованих лівих фанатів?

Важко відповісти на це питання. Хоча ні, насправді, легко. Патріот, він перш за все має бути націоналістом. Лівизна показала, що вона до добра не доводить. Тому я не надто прихильно до них ставлюсь.

Яка ситуація найбільше запам'яталась із фанатського життя?

Ситуацій було багато різних. І веселих, і недуже. Але є один найпам'ятніший момент. Я не пам'ятаю точно з ким ми грали, але головне було не те, що під час матчу, а те, що після. Ми дізналися, що побили нашого барабанщика і що там близько 60-ти людей чекає на нас. Ну, нас зібралося близько 100. І ми вночі собі вирішили показати цим гопникам, що вони тут не є королями вулиць і що свавілля з їх сторони буде покаране.

Повір, ці люди отримали по заслузі й навіть трохи більше. Ніхто не має права ображати членів нашої сім'ї. А взагалі таке видовище було досить незвичне, оскільки це була досить таки масова бійка, яка відбувалась на футбольному полі однієї з львівських шкіл. Такий собі символізм. Після цього нас шукали патрулі поліції і ми вже з ними грали в "котики-мишки".

Зараз в Україні між фанами укладене перемир'я. Що Ти думаєш про це? Чи на Твою думку довго воно ще протримається? І чи хочеш Ти його скорішого скасування і чому?

Перемир'я – це є дуже важлива річ. Насправді, головний наш ворог зараз на Сході й будь-які міжусобиці неприпустимі на даний момент. Уся наша злість має йти на нього. Мені не подобається, що деякі двіжі оголосили вихід із перемир'я, але це їх справа. Особисто я такого не підтримую. 

Яким Ти бачиш майбутнє ФК Карпати й українського фанатського руху з перспективою, допустимо, у найближчих 5 років?

Майбутнє клубу, думаю, буде не найкращим. Із вічною зміною тренерів та складу далеко не заїдеш. Керівництво – пі****си, якщо сказати чесно. Вони не надто переймаються долею клубу. Тому, на мою думку, у майбутні роки ми не побачимо хорошої гри.

Щодо руху, то він теж занепадає. Оскільки після подій на Майдані багато хто поїхав на схід, хтось зайнявся волонтерством, дехто сказав, що на сектор почали приходити різні школярі, що сектор вже не є тим, яким був колись і відійшов.

Важко сказати, що буде через п'ять років, але думаю, що тих вершин, які ми мали на початку десятих, дуже не скоро побачимо.

За матеріалами: varianty.lviv.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: