Сімон Вукчевіч: "Батько порадив обрати "Карпати"

01 березня 14:29
Переглядів: 564
Вукчевяіч

28 лютого 2013 року львівські «карпати» стали, мабуть, унікальним клубом. «Зелено-білим» вдалося зібрати у своєрідну «колекцію» представника з кожної держави колишньої Югославії. Сербію представляє Іван Мілошевіч, Македонію – Мартін Богатінов, Словенію – Ґреґор Балажіц, Боснію і Герцеговину – Семір Штіліч, Хорватію – тренер молодіжки Ігор Йовічевіч. Бракувало лише представника Чорногорії. У четвер пізно ввечері львівські «Карпати» підписали контракт з гравцем збірної Чорногорії, відомим у недалекому минулому футболістом португальського «Спортінга» та англійського «Блекберна» Сімоном Вукчевічем.

– Сімоне, в кінці січня ти розірвав контракт з англійським «Блекберном». Мабуть, пропозицій від інших клубів не бракувало?
 – Справді, не бракувало. Але я поїхав на Кіпр, в один з тамтешніх клубів. Було багато розмов, а ще більше гравців в їхній заявці. По суті їхня команда вже була сформована. До того ж вони хотіли підписати зі мною контракт на 2-3 роки, я наполягав лише на 4-місячній угоді. Словом, ми не домовилися. Не вдалося порозумітися і з іншими клубами. І тут з’явився варіант з «Карпатами». Так сталося, що мій батько добре знає керівників «Карпат», запропонував мені пограти в Україні. І я погодився. Мені треба зараз грати. А якщо все буде добре, то будемо думати далі.

– Твій батько був спортивним директором чорногорського клуба «Зета»...
 – Власне, що був. Зараз він працює як агент.

– Чотиримісячний контракт – це твоя умова для всіх клубів, які хотіли бачити тебе у своєму складі?
 – Саме так. Зараз мені треба просто грати. А вже в червні можна буде спокійно сісти, подивитися що до чого і вирішувати подальші питання. Я вірю, що з Божою допомогою у нас все вийде.

– Тобі про «Карпати» було щось відомо?
 – Небагато. Я не буду брехати і розпинатися тут, що все життя мріяв виступати за львівську команду. Так, знаю кількох гравців, інформацію довідався з мережі. Знаю, що фанатів в команди багато.

– Тебе не знітило те, що «Карпати» зараз знаходяться внизу турнірної таблиці?
 – Абсолютно. Якщо ти граєш, то все має бути добре. Навіть коли ти грієш лаву запасних в найкращій команді у світі, то це важко психологічно. Я хочу грати і в клубі, і в збірній.

– Останній місяць ти не мав ігрової практики. У якій ти формі? Коли зможеш грати?
 – Я думаю, що в неділю, проти «Таврії» вже зможу грати. В Англії ж не було такої перерви, як у вас. Востаннє на поле я виходив півтора місяці тому. Після цього лише тренувався. Думаю, що мені кілька днів треба, але сподіваюся на те, що в неділю вже зможу дебютувати за «Карпати». Якщо, звісно, Тренер дасть мені шанс.

– Чи ти вже говорив з Тренером?
 – Трішки. Кілька хвилин буквально. Думаю, ще матиму таку нагоду, в п’ятницю познайомлюся зі всією командою.

– Ти вже грав на сході, в Росії. Тобто знаєш чим живе наш футбол, який не дуже відрізняється від сусіднього...
 – За «Сатурн» я грав 6 років тому. За той час багато змінилося на краще. В Росії грають хороші виконавці, команди успішно виступають в Європі.

– Коли ти виступав за «Спортінг», судячи з даних на transfermarkt.de, твоя трансферна вартість складала більше семи мільйонів доларів. Що завадило тобі триматися на такому ж рівні?
 – В Португалії була низка неприємних моментів, були різного роду непорозуміння. Я не міг усвідомити, чому у двох матчах я граю, кращий на полі, забиваю голи, а в двох наступних матчах не граю. Словом, це все дуже втомлювало. Але давайте про це забудемо, я про ці речі вже і не згадую. По-перше, був молодий, а по-друге, це було дуже давно.

– Не шкодуєш, що перейшов у «Блекберн»?
 – Я хотів піти. Мені пропонували новий контракт в «Спортінгу», але я втомився. І ні про що не шкодую. Мені зараз 27 років. А це час розквіту для гравця.

– Для тебе що зараз важливіше: закріпитися в клубі чи поїхати на чемпіонат світу у складі зірної Чорногорії?
 – Все разом. Якщо я не гратиму в клубі, то і за збірну теж не виступатиму. Це ж логічно. Але я хочу подякувати тренеру збірної Чорногорії, який постійно мене викликав і вірив в мене.

– Де тобі зручно грати?
 – Я багато пограв на різних позиціях. Найкомфортніше мені попереду. Я можу грати чистого форварда, можу глибше. Але є ще думка Тренера, яка важливіша за мою. Він каже – я виконую. Загалом нема проблеми – треба на фланзі грати, то піду на фланг. Головне, щоб ворота були поруч.

– Ти не проходив зборів з «Карпатами». Чи вплине це на твою адаптацію?
 – Треба швидко вникати, бо часу багато не буде. У мене 12 матчів, перший з яких почнеться в неділю. Ще є гра на Кубок, яка, сподіваюся, перетвориться на ще дві гри. Тому на адаптацію у мене часу нема. Треба грати, як вмію. Бог допоможе мені.

– Скажи відверто, після перемоги збірної Чорногорії в Києві над Україною, у тебе змінилася думка про український футбол?
 – Це лише одна гра. Важко про щось говорити. Футболісти у нашій збірній виступають разом вже 6 років. За цей час змінилося буквально кілька виконавців. Інші збірні не так працюють. Ми – команда! В Україні тренери змінюються, відбувається зміна поколінь. І це не дивно, адже у вашій країні є хороший вибір. А Чорногорії пощастило одразу, ми добре почали. Але рано якісь висновки робити, ще треба багато грати. Звісно, я хочу, щоб Чорногорія поїхала на чемпіонат світу, а Україна залишилася. Хоча, можемо і вдвох поїхати (сміється).

– Ти обрав собі доволі нетрадиційний номер як для гравця групи атаки – 3. Але тобі, мабуть, не звикати, адже в «Партизані» ти грав під 1-им номером...
 – В «Карпатах» я гратиму під третім номером, бо для мене він символізує Святу Трійцю (встає і хреститься – Авт.) А номер 1... Я ніколи про це не розповідав журналістам. Всі думали, що я вибрав собі такий номер, бо вважаю, що є найкращим гравцем команди. Це неправда. Просто коли мені було 7-8 років, я думав, який би номер собі обрати в майбутньому? Є 7, 8, 10... а тоді подумав, що 1-ий номер ніхто, окрім воротарів, не бере. Тож я зупинив свій вибір на ньому.

– Воротарі не просили з ними помінятися?
 – Ні, не було проблем. Це лише номер. Зараз для мене 3-ий номер дуже символічний. Адже я віруюча людина. У мене є жінка, є піст, є молитва. Я Бога боюся, гріха боюся. У моєму житті багато змінилося. Я ходжу до православної церкви. Вже бачив що у Львові багато церков. Це для мене важливо.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: