25 років тому футбольна команда «Нива» здобула срібні нагороди чемпіонату СРСР
22 жовтня 1987 року тернопільська «Нива», зігравши внічию (1:1) останній календарний матч чемпіонату СРСР серед команд другої ліги в Горлівці з місцевим «Шахтарем», здобула перші свої нагороди у професійному футболі, ставши срібним призером. З тих пір минуло багато років, кілька поколінь футболістів змінилося в «Ниві», у різних змаганнях брала участь тернопільська команда, але того успіху її гравцям так повторити і не вдалося. І хоча багато хто може сказати, що срібло союзної другої ліги не йде у порівняння з сьомими місцями «Ниви» у вищій лізі чемпіонату України, однак футбольні професіонали визнають, що тодішній рівень кращих команд другої ліги був вищим за середняків української вищої. А тому ту звитягу варто знати і пам’ятати як нинішньому поколінню футболістів «Ниви», так і її вболівальникам. Отож як воно було…
Невдалий фініш футбольного сезону 1986 року головний тренер "Ниви" Віталій Полянський пов'язував з тим, що по-справжньому протягом сезону колектив використовував тільки 12-13 гравців, на плечі яких ліг весь тягар турнірної боротьби і врешті-решт на їхніх діях не могла не відбитися втома. Ось чому в період міжсезоння важливо було доукомплектуватися декількома хорошими виконавцями, які б створювали конкуренцію за місце у команді. Так до "Ниви" прийшли воротар Панфілов з миколаївського "Суднобудівника", захисник Тимофєєв з рівненського "Авангарду", півзахисники Опанасенко з тюменського "Геолога" та Рудницький зі "Стахановця". Почав захищати кольори “Ниви” корінний тернополянин, півзахисник Анатолій Назаренко, який останній сезон провів у складі павлоградського "Шахтаря", а до того грав у золотому складі дніпропетровського “Дніпра-83”. Підготовку до сезону "Нива" розпочала на чудових полях сонячної Болгарії, де і розпочався закладатись фундамент команди зразка 1987 року. Наступним етапом підготовки став навчально-тренувальний збір у Ялті, де "Нива" перемогла у контрольних матчах керченський "Океан" (3:1), охтирський "Нафтовик" (3:0), зіграла внічию з павлоградським "Шахтарем" (2:2) і поступилася нікопольському "Колосу" (0:1). Після усіх зборів перед командою було поставлено завдання увійти до трійки найсильніших колективів другої ліги і, як показав подальший хід подій, з цим завданням "Нива" впоралася чудово.
Хоча старт і був невиразним – три очки з чотирьох вдома і два з восьми на полях суперників, та поступово команда знайшла свою гру, від матчу до матчу відчувалося, що "Нива" всерйоз взялася за справу і за будь-яку ціну намагається довести невипадковість своїх високих намірів. Вже наприкінці першого кола стало зрозуміло, що реально за найвищі нагороди першості будуть боротися лише колективи з Івано-Франківська, Сімферополя та Тернополя. "Нива" вписалася у компанію цих команд і у другому колі без зривів пройшла весь футбольний марафон.
Фізичні кондиції у футболістів були на високому рівні. Проблем у цьому плані не було, тому команда рівно, без зривів провела всю турнірну дистанцію в 52 матчах, окрім того, гравці команди розуміли один одного з півслова. Збалансованість кожної ланки призвела до позитивного результату. І це при тому, що ті ж “Прикарпаття” та “Буковина”, як і “Нива”, з сезону в сезон зберігали кістяк і з ними завжди було важко грати. Скажімо, з тими ж франківцями тернополяни двічі розійшлися миром – двічі по 0:0, а з чернівчанами поділили очками – 1:0 та 1:2. Що ж до зазіхань на лідерство, то “Таврія” була беззаперечним фаворитом змагань і “Ниві”, не кажучи вже про інші команди, тягатися з сімферопольцями було не реально. Це красномовно свідчать результати Тернополя з лідерами – 1:1 вдома і 0:3 на виїзді.
Таким чином, тернопільська "Нива" вперше у своїй історії посіла друге місце і здобула срібні нагороди. Як завжди, надійно зіграла захисна ланка команди, а голи-красені зі стандартних положень (плюс пенальті) лідера захисту Михайла Тимофєєва ще раз довели універсальність гравця. Впевнено відстояли у воротах голкіпери команди, які виймали із сітки своїх воріт найменше м'ячів з усіх колективів ліги. Скажімо, той же Юрій Панфілов перший з тернопільських воротарів почав застосовувати звичну на теперішній час манеру гри воротаря за штрафним майданчиком, страхуючи останнього оборонця. Не відставали від оборонців і півзахисники та нападники, чого варті 23 м'ячі у виконанні кращого бомбардира "Ниви" Ігоря Яворського. Не слід забувати і про вболівальників, які у більшості матчів вщерть заповнювали трибуни міського стадіону.
Цікавою виглядає розстановка гравців на полі. Головний тренер Віталій Полянський запропонував команді нову прогресивну тактичну схему з трьома оборонцями та п’ятьма півзахисниками. Так, більшість поєдинків команда грала з трьома оборонцями: Тимофєєв діяв на місці ліберо, а Цисельський і Мацюпа грали персонально по гравцю. Натоміть у центральній зоні півзахисту діяли одразу троє футболістів: у домашніх матчах Сухенко грав опорним, а Назаренко та Рудницький діяли під нападниками, натомість у гостях Назаренко вже опускався на місце опорного, і тоді “Нива” грала з подвоєним опорним центром півзахисту. До того ж, у тактичній схемі не було крайніх оборонців та хавів. Так званими лінійними, які закривали всю бровку, діяли Біскуп та Венгринович. Лише коли серйозну травму в домашньому поєдинку з вінницькою “Нивою” (з рахунком 3:0 на користь тернополян) отримав її капітан Ігор Біскуп, який так і більше не з’явився цього року на футбольному полі, на його місце перейшов Венгринович, а зліва лінійним став грати Мацюпа, натомість по гравцю – вихованець В. П. Полянського Ігор Покидько.
Ще слід згадати і про вдалі виступи "Ниви" у кубку СРСР того року. В кубкових змаганнях, як, до речі, і цьогоріч, ставилося завдання пройти якомога далі по сітці і по можливості потрапити в 1/16 фіналу, щоб до Тернополя приїхала котрась команда з вищої ліги. Так і сталося. Зокрема, в першому ж матчі тернополяни дали бій команді першої союзної ліги – ворошиловградській “Зорі” (3:2), за яку тоді відзначився молодий Сергій Юран. А на стадії 1/32 фіналу було подолано міцний криворізький "Кривбас" (2:1). Та в 1/16 фіналу дорогу нашим землякам перетнув донецький "Шахтар" – визнаний кубковий боєць. За сумою двох поєдинків старші за рангом пройшли далі (2:0 та 4:0). У першому донецькому матчі арбітр з Одеси був відверто на стороні вищої за рангом команди “Шахтар”, призначивши в першому таймі сумнівне пенальті, а в другому донеччанин Віктор Грачов відзначився з «чистого» офсайду. В Тернополі ж гірники показали свою справжню гру і перемогли “Ниву” за всіма футбольними канонами. Хоча, правду кажучи, гості у свою гру зіграли лише в другому таймі. Так, в першій 45-хвилинці рахунок був нічийним – 0:0, при тому тернопільський форвард Ігор Яворський двічі повинен був забивати.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
За рахунок чого «Нива» здобула срібло 1987-го року?
Анатолій Назаренко, півзахисник (тренер ФК «Тернопіль»): – Високий турнірний результат “Ниви” був досягнутий за рахунок бази та фундаменту, що у попередні роки заклав тренер Михайло Дунець. Йому вдалося зібрати колектив з доморощених вихованців із вкрапленнями гравців із сусідніх областей. До того ж всі були практично одного віку – 1959-61 рр. Команді, яка дісталася Віталію Полянському, залишалося працювати на результат та збирати плоди роботи М. М. Дунця. В сезоні-87 команда показала ту гру і той результат, який від неї чекали вболівальники та фахівці.
Володимир Венгринович, півзахисник (працівник Тернопільського міського стадіону): – Тоді в Тернополі зібрався колектив однодумців – як тренерів, так і футболістів. Сезон був виснажливим, адже доводилося грати через два дні на третій, частими були вояжі на 12 днів, але футболісти з честю все витримали. Що ж до матчів, то пригадується домашній поєдинок з «Таврією», в якому арбіт «посадив» нас на свисток, і за це вболівальники не випускали його з підтрибунних приміщень до опівночі. Тоді федерація футболу, а з нею й арбітри, працювали на сімферопольців, щоб ті здобули путівку до першої лізі, а не якийсь там провінційний Тернопіль.
Роман Мацюпа, захисник (начальник команди «Нива»): – Того року в Тернополі зібралася команда кваліфікованих виконавців, при цьому ніхто не тягнув ковдру на себе, а всі були, як одне ціле. Кожен бився на футбольному полі з першої і до 90-ї хвилини. Команді вдалося рівно, без зривів пройти весь турнірний марафон з 52 матчів і цілком справедливо здобути срібло. Чи могли скласти конкуренцію «Таврії»? Ні, бо футбольні чиновники тягнули цей колектив у першу лігу.
Cклад «Ниви» в сезоні-1987:
воротарі – Панфілов Юрій (40 матчів), Квасников Сергій (27);
захисники – Тимофеєв Микола (50 матчів, 12 забитих голів), Мацюпа Роман (50/7), Цисельський Ігор (48/1), Покидько Ігор (47/1), Галюта Леонтій (35/1), Біскуп Ігор (13/3);
півзахисники – Венгринович Володимир (52/9), Назаренко Анатолій (48/11), Сухенко Віктор (47), Рудницький Віталій (42/6), Опанасенко В'ячеслав (18), Стрельба Руслан (11), Ряшко Віктор (9);
нападники – Прядун Петро (48/8), Яворський Ігор (47/23), Козуб Ігор (42), Мовчан Михайло – 19 (2), Куриляк Михайло (8), Гордей Дмитро (5/1).
Головний тренер – Віталій Павлович Полянський (28.04.1937 – 09.09.1994)
Тренер – Тарас Олексійович Греняк (08.11.1952 – 02.06.2009)
Начальник команди – Володимир Сергійович Козаренко (5.08.1947 – 12.03.2007)