Станіслав Завадський: "В "Політехніці" хороші гравці з якими можна досягати певних цілей"

27 вересня 15:32
Переглядів: 581
Завадський

Новачок БК «Львівська Політехніка» розповів чому переїхав до Львова, не потрапив на чемпіонат світу та бив стіну.

- Як виник варіант продовження кар’єри у Львові?

- Через хворобу я пропустив цілий сезон і команди не ризикували мене підписувати. Зі мною, через агента, зв’язався Ярослав Зубрицький і запропонував пограти за «Політехніку».

- Що за хвороба не дозволила грати цілий сезон?

‑ Пройшов збори з «Хіміком», а на передсезонному медогляді лікарі виявили, що я перехворів запаленням легень. Було ускладнення і через це я не зміг грати.

- На яких умовах Ви в «Політехніці»?

- Контракт я підписав таким чином, що до Нового року я буду точно в команді, а дальше, якщо буду мати пропозицію із Суперліги чи закордону, то зможу покинути клуб. Але загалом контракт до кінця сезону.

- Як оцінюєте свою фізичну форму?

- Я розпочав тренування в травні. Але ще далекий від оптимальних кондицій.

- Як Вам колектив?

‑ Є хлопці які молодші від мене на 14 років (усміхається). Хороша атмосфера. Є хороші гравці з якими можна досягати певних цілей, є потенціал. Мало професійних гравців, багато студентів, тому потрібно ще більше працювати.

- У Вас вказане місце народження Тирасполь (Молдова)…

- Мої батьки народились в Україні, закінчили в Одесі технікум і потрапили по розподіленню в Тирасполь. Я народився там, але коли постало питання паспорту, то отримав українське громадянство. У нас в родині всі українці.

- Але це не дозволило Вам  у 2014 році поїхати на чемпіонат світу…

- Я офіційно отримав громадянство України у 16 років разом з паспортом. До цього як і всі мав свідоцтво про народження де було вказано місце народження Молдавська РСР. І через це (місце народження – прим. ГС) по правилах мене вважають натуралізованим. Враховуючи, що був вибір я чи Юджин Джетер, то вибрали останнього.

- Де Ви розпочали займатись баскетболом?

- В Тирасполі. Ми з другом подивились фільм про баскетбол, нам сподобалось. Пішли на майданчик і почали кидати м’яч. Потім потрапив в секцію і по тихеньку все розвивалось. З початку це не було цілі стати професійним гравцем.

- Коли зрозуміли, що баскетбол це Ваше і стане професією?

- У 2003 році коли закінчив школу і вступив в університет в Одесі. Грав за студентську команду. В нашому залі займалась команда Першої ліги «Хімік». Я вже тоді мав ріст 210 см, мене побачив тренер і запросили в команду. Так у 2005 році я перейшов в команду і став професійним гравцем. До цього в мене не було планів стати професійним гравцем.

- Як оцінюєте час проведений у «Хіміку»?

-  Це був успішний етап кар’єри. Я всьому навчився за цей час. Пройшов з командою від Першої ліги до Суперліги. Від кожного тренера брав щось нове. Можливо не здобув великих перемог. Були дві бронзові нагороди, але я тоді в основному на «банці» сидів. В останній сезон став срібним призером. Хотілось виграти більше, але сталось, як сталось.

- Чому вирішили перейти в «Черкаські Мавпи»?

- Хотів реалізувати себе, відчути лідером команди. В Южному я більше виходив з лави, був запасним і на підхваті. Тому йшов свідомо у слабшу команду, для особистого розвитку. Плюс у «Мавп» тоді були амбіції.

- Вдалось реалізувати?

- Відсотків так на 80-85 вдалось. Перший сезон був більш зжатим, стати лідером не вдавалось. А ось другий сезон був успішнішим.

- Як на Вас вплинула втрата можливості поїхати на Чемпіонат світу?

- Та ніяк. Було образливо, тиждень пожалів і сумував. Але потрібно було рухатись дальше.

- В Черкасах Ви ще запам’ятались емоційним вчинком, коли розбили кулаки б’ючи стіну після заміни…

-  Всі хто мене знають, то були шоковані. Бо я ніколи не показую своїх емоції. Це було не через заміну. По грі так склалось, одне на одне наклалось, не вдавалось змінити ситуацію на майданчику і емоції взяли верх.

- Після «Мавп» Ви пару місяців грали в Тунісі. Як виник такий варіант продовження кар’єри?

- Останній сезон в «Мавпах» був хорошим для мене, були добрі статистичні показники. Я хотів попробувати пограти закордоном. Тоді я працював з агентом, хоча не знаю, як він так «працював». Всередині липня я був ще без команди, він нічого мені не знайшов. В кінці липня на початку серпня я змінив агента і він знайшов для мене варіант в Тунісі. Він сказав, що можна вже їхати туди і не втрачати час, або очікувати на щось інше. Я вирішив не втрачати час. Там пробув два місяці. У них досить специфічний баскетбол, тому не вдалось розкритись. Ми з керівництвом поговорили, потиснули руки і тихо й мирно розійшлись.

- В чому специфіка їх баскетболу?

‑ Чемпіонат слабший ніж у нас, але у них  жорсткий ліміт на легіонерів: тільки 2 гравці можуть бути в заявці і 1 на майданчику. Через це всі туніські гравці  не мають конкуренції. Кожен намагається себе показати і грає індивідуально. Я залежу від передач і не можу кожного разу сам вести м’яч та закидати в кошик.

- Після Тунісу був «Будівельник»…

- Вони виходили на мене ще на початку літа, але я відмовився оскільки хотів спробувати себе закордоном. Коли я розірвав контракт, то в «Будівельнику» зразу погодились мене підписати. 

- Як оціните той сезон?

‑ Для команди він був успішний – ми стали чемпіонами. Для мене особисто… я слабко його провів.

- З Ярославом Зубрицьким Ви свого часу грали в одній команді…

- Коли він грав у «Хіміку», я виступав за другу команду і залучався до роботи з першою. Також часто грав проти нього.

- Як гравець Зубрицький відрізняється від тренера Зубрицького?

‑ Візуально нічим: яким фізично підготовленим був у 2005 такий і зараз (сміється). Він як гравець був дуже жорсткий і як тренер вимагає щоб всі на повну викладались навіть на тренуваннях. Якщо він сказав щось, то гравці повинні це виконати в межах своїх можливостей.

- За Вищою лігою слідкували минулого року?

- Тільки результати. Тут грає багато знайомих гравців, тому в турнірну таблицю і на статистику дивився регулярно. За якусь команду не вболівав.                   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: