"Суддівство – не проблема саме Ігор у Баку. У рівних сутичках українців завжди притискають"

15 липня 18:37
Переглядів: 277
ткач

На борцівському турнірі І Європейських ігор у Баку серед фаворитів були вихованці львівської школи вільної жіночої боротьби.

Два “срібла” і одна “бронза” — такий внесок наших дівчат та хлопців у скарбничку української збірної. Чим запам’яталися нашим медалістам ці історичні Ігри і як проходила боротьба за перші нагороди цієї європейської Олімпіади, розповіли самі тріумфатори та їхні тренери.

Коли головний суперник — хвилювання

“Я поступився уже в першій сутичці,— зітхнув бронзовий призер Європейських ігор Василь Шуптар. – Хоча добре знав свого суперника, ніяк не міг налаштуватися на боротьбу. За звичкою почав боротися у захваті. Та суперник не дозволив мені розвинути мою атаку, натомість “кинув” мене на чотири бали. У подальшому замість того, щоб ретельно підготувати атаку, я почав кидатися на Беце Ломтадзе, раз за разом віддаючи йому бали. Коли ж оговтався, суддя уже піднімав угору руку суперника”.

«Грузинського опонента мій підопічний перемагав уже неодноразово,— взяв слово тренер Шуптара Олександр Раковський. – Та цього разу Василь не витримав подвійної відповідальності. Після тотальних невдач у перший день турніру тренери збірної наказували Шуптару: «На тебе остання наша надія. Ти не можеш підвести команду, мусиш вибороти «золото»!» Шкода, що у Баку мене не було поруч з учнем. Гадаю, особистий тренер зумів би вберегти підопічного від надмірного тиску відповідальності. Проводжаючи Василя до Азербайджану, я просив його показати все, на що він здатний. Ми дві години проговорили в аеропорту. «Не приміряй передчасно «золото»,— казав йому я. – Перед тим, як почати боротьбу, заплющ очі і уяви, як ти спокійно, наче на тренуваннях, борешся зі своїми опонентами”. У наступних двох “втішних” сутичках з румуном Іваном Гудеу та чемпіоном світу болгарином Радоставом Вєліковим, Василь виглядав саме таким, яким я так хотів його бачити. З перших секунд нав’язував суперникам свою боротьбу, реалізовував атаки і виборов “бронзу”.

«Зарано відчула себе переможницею»

“Так хотілося підтвердити чемпіонський статус. Та цього разу, на жаль, – лише «срібло»,— знизала плечима представниця СК “Лідер” Юлія Ткач.— Та поразка дозволила ще раз побачити помилки і визначитися, над чим слід працювати. До Ігор у Баку ми не виходили на пік форми. Цей турнір – лише етап підготовки до головного старту сезону – чемпіонату світу, який у вересні прийматиме Лас-Вегас. Саме там розіграємо перший комплект олімпійських ліцензій – по п’ять у кожній ваговій категорії… Збоку могло видатися, що перемоги у попередніх колах далися мені легко: румунку Андреа Сімон та білоруску Марію Мамащук я поклала на туше, а полячці Моніці Міхалок не віддала жодного бала (3:0). Але таке враження оманливе. А у фіналі проти росіянки Валерії Лазінської я помилилася передусім тактично”.

“Хоча ми не робили ставки на Європейські ігри, Юля підійшла до цього старту у чудовій формі, цілком готовою боротися за медаль найвищої проби,— прокоментував тренер Ткач Андрій Пістун.— Головна причина невдачі, як на мене — учениця ще до початку сутички відчула себе переможницею і, як наслідок, розслабилася. Щодо суддівства, то ця проблема – аж ніяк не особливість Ігор у Баку. Уже роками у рівних протистояннях українців завжди трішки притискають. Так було завжди, і навряд чи щось зміниться в осяжному майбутньому. У Баку чи не найбільше від цього постраждала Оксана Гергель, яку просто не пустили у фінал”.

Коли губиться навіть суддя

“Це був уже мій третій візит до Баку,— розповіла вихованка Ореста Скобельського Тетяна Лавренчук,— До столиці Азербайджану я завжди їду із задоволенням. Та Європейські ігри вразили мене своєю величчю. Усе там було грандіозним — від урочистих церемоній до зали, де змагалися борці. Трибуни під час наших змагань були вщерть заповнені: в Азербайджані знаються на боротьбі. Я задоволена своїм півфінальним поєдинком з туркенею Еліф Жале Есілірмак, яку мені уже через хвилину і 20 секунд вдалося покласти на туше. А ось у сутичці з білорускою Анастасією Гучок ледь втекла від поразки. До цього турніру рахунок зустрічей з цією спортсменкою був 4:1 на її користь. Тому я страшенно хвилювалась. І, як наслідок, помилялася. Наше напруження було відчутно навіть на трибунах. Спочатку я була попереду, потім білоруска наздогнала мене. Суддя уже втомився піднімати руку, і в деякі моменти виглядав просто розгубленим — ще до завершення сутички на табло майоріло 14:12. Були моменти, коли суддя уже хотів дати туше на користь Гучок, але мені вдалося відстояти право боротися далі. А перемогу мені приніс доволі простий прийом — прохід в ноги. У фіналі угорці Емесе Барці я поступилась завдяки власним помилкам. Зовсім трішки не вистачило часу, щоб вирівняти рахунок”.


Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити