Як на мене, кожен спортсмен це – своєрідна ікона, якій не потрібні поклоніння, але пошана і повага – обов’язкові. Моя життєва доля давала можливість з одними знайомитися на стадіонах чи у залах, з іншими – по завершенні спортивної кар’єрі, так сказати, на пенсії. При цьому я нікого не ділю за національною приналежністю. Українці, поляки, євреї, росіяни, чехи, німці чи татари для мене усі – рівні та однакові!
Але є й такі, що відійшли у вічність і з ними уже не можливо поспілкуватись. Складно віднайти навіть їхні могили, які іноді зрівняні часом із землею і заросли травою, а стежок до них ніхто не прокладає. Усякі є, як у нашому буденному житті.
Проте я давно намагаюся віднаходити могили людей спорту і фізичної культури, які своїми виступами і ділами прикрашали візерунок міста Львова на всіляких змаганнях і стадіонах. Тіла, колись фізично сильних і непоступливих, покояться на багатьох цвинтарях. А прах Божий, як відомо, окрім тихої згадки чи молитви нічого не потребує. Натомість самі могили вимагають догляду.
Я у цьому десятки разів переконувався. Така робота не коштує дорого, але варте чину. Хоча, як відомо, усього у житті не обійняти. Та цього й ніхто не вимагає. Достатньо робити лиш те, на що маєш вплив і що від тебе конкретно залежить.
Влітку цього року побував на Янівському цвинтарі, де віднайшов могилу майстра спорту СРСР і провідного львівського футболіста Василя Щербея, життя якого трагічно обірвалося у розквіті сил.
Як виявилось дружина Василя спромоглася встановити дорогому чоловіку могилу на 64-му полі, а майстри виготовили і наклеїли на мармур бюст футболіста, хрест і, як годиться, відповідний напис.
І ось отримаю повідомлення від дитячого тренера із Львівської СДЮШОР-4 Ігоря Шали, який із жалем у голосі, промовив: «Сашко, могила Василя Щербея знищена! Перевір! Можливо я помиляюсь?».
Із Сихова на Янівський цвинтар дорога не з простих, але довелося поїхати і справдити. Мені, і у засніжену пору року, не справило труднощів віднайти могилу Василя, який грав за «Карпати» і за СКА «Карпати». Але те, що я застав «зупинило» мій рух. Одразу кинувся у вічі «голий» камінь. Відсутність бюсту, хреста і написів – справа рук виродків, які у гонитві за кольоровим металом не схаменулися перед беззахисним Щербеєм, який у свої роки стримував не одного грізного нападника…
Цього разу у «штрафному полі» Янівського цвинтаря ганебно порушено правила проти безборонного спортсмена. Прикро, що попри присутність відвідувачів і працівників цвинтаря, жоден «суддя» не «зафіксував відвертий фол».
До кого тепер звертатися за допомогою? Міліція/поліція зайняті більш важливими справами і їм не до цього. А ось порушити справу про закриття прийомних пунктів металу – найвища пора! Адже ті, хто приймає метал, такі ж злочинці, як і ті що глумляться над могилами. Вкотре доводиться констатувати, що для виродків немає нічого святого…
Таким був пам’ятник
і так виглядає тепер
