Розмова із Сергієм Ковалем, гравцем львівської футзальної «Енергії»
Сергій Коваль після призначення Миколи Сича головним тренером СК «Енергія» став одним із лідерів команди. Хоча ще на початку сезону цей футзаліст не мав стабільного місця в складі «зелено-білих», тепер він належить до числа найкорисніших гравців львів’ян.
Нагадаємо, Сергій Коваль перейшов в «Енергію» півтора року тому. До того він виступав у російській Прем’єр-лізі за команду «Політех» із Санкт-Петербурга. Про свою адаптацію в «Енергії», різницю в рівнях чемпіонатів України й Росії та основних конкурентів «зелено-білих» у чемпіонаті гравець розповів в інтерв’ю «Газеті».
— Сергію, коли переходили в «Енергію», припускали, що процес адаптації може затягнутися?
— Ні, про це не думав. Але так вийшло, що довелося перелаштовуватися. Річ у тім, що в «Політесі», за який виступав до «Енергії», була одна тактика, а тут — інша. Коли ж львівську команду очолив Микола Сич, який сповідує такі самі прийоми, до яких я звик у Росії, мені стало легше працювати в тактичному плані.
— Про різницю в рівнях чемпіонатів Росії та України Вас запитували, щойно Ви стали «енергетиком». Тепер, після докладного ознайомлення з нашою першістю, як відповісте на це запитання?
— Моя думка не змінилася: різниця величезна. Український футзал дуже відстає від російського. Хоча за той час, що я тут, рівень команд виріс. Ніхто не програє в одні ворота, в кожному матчі є напруження, спрогнозувати, хто переможе в якійсь грі, надзвичайно складно. Тож рівень українського чемпіонату зріс.
— У Росії дуже багато бразильців. Як гадаєте, без латиноамериканців українська команда здатна досягнути успіху на міжнародній арені та дійти, скажімо, до Фіналу чотирьох Кубка УЄФА?
— Підсилитися можна не лише бразильцями. «Ураган» з Івано-Франківська взяв поляка Павела Будняка. Вважаю його гравцем дуже хорошого рівня. Підсилюючись, не обов’язково брати бразильців, головне, щоб це були сильні виконавці.
— Ваш партнер з «Енергії» Ільдар Макаєв якось зізнався, що торік восени від матчу елітного раунду Кубка УЄФА між іспанською командою «Ель Посо Мурсія» та московським «Динамо» отримав неймовірну насолоду. Які Ваші відчуття від того поєдинку?
— На сто відсотків солідарний з Ільдаром. Цю гру супроводжував просто нечуваний ажіотаж. Трибуни переповнені, уболівальники емоційно реагували на кожен епізод. Атмосфера була просто неймовірною, та й саме протистояння відбувалося на дуже високому рівні. Це один із найпам’ятніших матчів у моєму житті.
— Я правильно зрозумів, що в Росії глядацький інтерес до футзалу десь на такому самому рівні, що й в Україні?
— Так, правильно. На ігри «Політеху» приходило не дуже багато глядачів. Тепер переглядаю трансляції поєдинків санкт-петербурзької команди в інтернеті — трибуни там і досі напівпорожні.
— Знову хочу згадати Макаєва. Здається, у вас прекрасне порозуміння, адже Ви часто забиваєте з його пасів. Хибне чи ні це враження?
— Мені дуже подобається грати з виконавцями, які є «стовпами». Такими, як Ільдар Макаєв. Із ним мені справді дуже просто взаємодіяти. Віддав йому пас, а він корпусом м’яч прикрив — і в нас одразу виникають варіанти розвитку атаки: можна зіграти в стінку або вибігти у вільну зону. Ільдар добре тримає м’яч, а для мене головне — підлаштовуватися під нього, тоді він віддасть хороший пас.
— В «Енергії» адаптувалися, а у Львові так само вільно почуваєтеся, як і на футзальному майданчику?
— Так, звісно. У Львові почуваюся, майже як удома. Все-таки другий рік тут, добре вивчив місто. Дещо знаю краще, ніж моя дівчина, корінна львів’янка.
— Які місця тут Вам найбільше подобаються?
— Звісно, історична частина міста. У Львові є на що подивитися.
— У Росії у Вас, мабуть, були дуже виснажливі виїзди на гостьові ігри…
— Так, траплялися. Дуже складною була мандрівка в Норильськ. Спершу потягом добиралися в Москву, а потім літаком у Норильськ. А це закрите місто, мені як легіонерові потрібно було оформляти документи, виникало багато паперової тяганини. Погодні умови там теж складні, бувало, за допомогою спеціальної техніки добиралися.
— За російськими мірками, виїзд зі Львова в Луганськ не простий?
— У Росії долали удвічі-тричі більші відстані, ніж в Україні. Але там ми подорожували літаком, а тут — потягом. Якщо залізничний графік нам не підходить, то автобусом їдемо в Київ, а вже звідтіля — залізницею в Луганськ. Відстані менші, проте часу витрачаємо більше.
— Останнє запитання. Група лідерів в українській футзальній Екстра-лізі йде дуже щільно. Як гадаєте, хто є головним конкурентом «Енергії» в боротьбі за чемпіонство?
— «Ураган» (Івано-Франківськ) і «Локомотив» (Харків). Із цими командами нам найскладніше боротися. За підбором гравців і тактикою ці колективи є нашими найгрізнішими конкурентами.