Вадим Деонас: "В "Карпатах" дуже хороша школа голкіперів"

20 квітня 11:56
Переглядів: 248
Вадима Деонас

Інтерв’ю з тренером голкіперів львівських Карпат.

Одесит, який пограв в 18-ти клубах, "спробував" Росію, Казахстан і Білорусію, пам’ятає Кучеревського в Миколаєві та Заварова в Арсеналі, а зараз працює у Львові — це може здаватися своєрідною футбольною фантастикою. Тим не менш, все це поєдналося в багатій кар’єрі Вадима Деонаса.

Після того, як у 2013-му Деонас не знайшов нового клубу, футболісту несподівано надійшла пропозиція зі Львова: працювати тренером воротарів "дубля" Карпат. А коли головну команду галичан очолив Ігор Йовічевіч, то на підвищення пішов і Деонас. Ми зустрілися за чашкою кави у Львові, де Вадим Володимирович розповів про свою кузню "нових Шовковських" та найцікавіші моменти своєї незвичайної кар’єри.

"ЧАСТО СТРАЖДАВ ВІД ТОГО, ЩО НЕ ВМІВ БУТИ РЕЗЕРВНИМ ГОЛКІПЕРОМ"

- Вадиме Володимировичу, спочатку в Карпатах ви займалися воротарями "молодіжки", а зараз вже трудитесь в першій команді. Вас покликав за собою Ігор Йовічевич?

- Саме так. Коли Містера перевели до головної команди, він запропонував мені та адміністратору Андрію Ханасу приєднатися до нього. Я відразу погодився, тому що це був крок вперед. Тим паче, мені дуже приємно працювати з Йовічевічем, тому сказав: "Буду з вами до кінця".

- Голкіпери всіх команд Карпат займаються по одній синхронізованій програмі?

- Ми не надаємо великого значення цьому елементу, адже для воротарів це не так важливо, як для польових гравців. Головна задача голкіпера — не пропустити м’яч. А як він це робить — вже інша справа. Просто кожний воротар має досконально знати робочий процес свого наставника і вимоги головного тренера. У Йовічевича вони також є, що переймають і тренери "дубля", і команди U-19.

- Що хоче бачити Йовічевіч від голкіперів Карпат?

- Насамперед — сучасний футбол, де важливі гра ногами, страхування захисників, збереження м’яча в окремих ситуаціях, вміння почати атаку. Тому і прикладом для голкіперів є німець Мануель Нойер.

- Зараз під вашим крилом лише молоді голкіпери, найстарший з яких — 23-річний Роман Мисак. Це ускладнює життя тренеру воротарів?

- Не думаю. Хоча мені дуже пощастило працювати з такими талановитими хлопцями. Але тут не можна забувати основну заповідь лікарів: "Не нашкодь". Головне — правильно розвивати молоді таланти та навчити використовувати їх свої сильні сторони. В Карпатах дуже хороша школа голкіперів, що підтверджується викликами хлопців в збірні України різних вікових категорій: Мисака, Підківки, Мозіля та Стецьківа. Загалом, щодо комплектації на "посту №1" я можу спати спокійно.

- У вас ніколи не виникало думок типу "от був би у нас 30-річний дядько, було б легше"...

- Поки що ні. Знаєте, є така приказка: "Ніщо не викликає стільки клопоту, як те, що могло б бути". Тому я не думаю, як життя могло скластися по-іншому, а працюю відповідно сьогоднішніх реалій.

- Враховуючи молодість воротарів, робите акцент на психологічній підготовці?

- Ще будучи гравцем, я розумів: голкіперів треба не лише тренувати, а й постійно розмовляти з ними, тримати їх психологічно стійкими. Щоб на першому місці був розум, а потім вже — фіз підготовка. Адже  в стресовій важкій ситуації все вирішують не м’язи, а голова.

Особливо треба вести бесіди з резервним голкіпером. Основному воротарю легше: він постійно грає, відчуває довіру від тренера та гравців. У резервістів все інакше, тому запасного голкіпера треба тримати постійно в тонусі і переконувати: "ми на тебе розраховуємо", "ти теж займаєш важливе місце в команді", "ти талановитий, але через певні причини не граєш", "треба не покладати рук і працювати далі".

- Який головний козир у підтримці резервного голкіпера?

- Варто зауважити, яку вважливу роль відіграє в команді другий голкіпер. Своєю працею він надає основному воротарю дуже потрібну мотивацію. Так, мотивацію дає і тренер та інші фактори, але конкуренція від партнера змушує працювати з особливим бажанням. Хто витримує такий тиск — обов’язково досягає високого рівня та стає гравцем збірної. 

Подивіться лише на Шовковського. В 40 років найтитулованіший голкіпер України чудово грає на високому рівні, що заслуговує величезної поваги. І де він знаходить мотивацію? 100 відсотків, в цьому велика заслуга Рибки, який сидить на лаві запасних Динамо та допомагає Шовковському бути в тонусі.

- В часи вашої кар’єри ви як почували себе резервістом?

- Один мій товариш якось сказав цікаву фразу: "Я вмію бути другим воротарем". Особисто я страждав від того, що не вмів бути резервним голкіпером. Я завжди виступав максималістом. Але зараз бачу, що іноді треба було притримати себе і зосередитись на іншому, щоб потім мати свої плоди.

- Дехто з українських тренерів журиться, що сьогодні молоді хлопці не бажають читати книги та розвиватись культурно, воліючи "закритись" навушниками і забутись в світі музики... Це якось впливає на психологічний стан футболіста? Ви якось боретесь із цим?

- Не думаю, що це дуже впливає. В цьому плані багато залежить від навколишнього середовища людини та його оточуючих: батьків, рідних, друзів — чим вони займаються і що люблять.
Чи я працюю над цим? Я вважаю, що в цьому віці можна щось виправити, але дуже тяжко. Це треба робити набагато раніше, ще в юних роках.

- Своїм підопічним не підкидали ненароком якусь цікаву книгу?

- Ні. Але я бачу, що хлопці багато читають в електронних книгах, цікавляться якоюсь літературою. Хоча все-таки варто зізнатись: молодь зараз трохи інша. Коли я працював в "дублі", то намагався витягнути хлопців на пішу екскурсію в центр Львова. Кажу їм: "Ви граєте в такому місті, але майже нічого не бачили, не знаєте історії... Ідемо на екскурсію, а потім я вас на піцу поведу". Та поки тяжко (посміхається).

- Який головний постулат тренера воротарів Вадима Деонаса? Що ваші підопічні знають, як "Отче наш"?

- Я вже згадував головний принцип гри голкіпера — не пропустити м’яч у ворота. Звичайно ж, в моєму баченні тренувального процесу є нюанси. І тут можна згадати ще одне прислів’я: "Темненька, маленька, не в кожної дівчини є – родзинка" (посміхається). Я намагаюся зробити так, щоб у кожного мого вихованця з часом з’явилася своя родзинка. Тому в першу чергу моя задача полягає в тому, щоб знайти у голкіпера його особливість та розвивати її.

- Вже вдалося знайти родзинки у Підківки, Мисака, Мозіля?

- Так, я вже казав, що мені пощастило працювати з такими талановитими воротарями. Вони працюють і розвиваються настільки швидко, що іноді доводиться навіть "притримувати віжки". Всьому свій час, хоча хлопці часто просять давати їм більше і щось нове.

- Будучи голкіпером Арсеналу, ви знялися в фотосесії журналу Playboy. Якщо, припустимо, у Романа Підківки з’явилася б така можливість, як би ви відреагували на це?

- Віднісся би спокійно. Якщо є бажання — будь ласка. От якби це була реклама пива чи цигарок, сказав би: "Рома, тобі це не потрібно. Це не ті гроші, які треба заробляти". А от знятись в Playboy — це вже справа така... Окрім того, це можна назвати саморекламою.

"ШКОДА, ЩО ІЛЮЩЕНКОВ ЗАРАЗ НЕ ГРАЄ В УКРАЇНІ"

- Коли в минулому сезоні місце в основі першої команди було довірено Підківці, сильно переживали?

- Тоді Севідов і Золотницький зробили такий вибір, який я не можу критикувати. Вони побачили в Романові щось особливе, і вирішили зробити ставку на нього. Знаю, що Севідов працював із Підківкою кожний день протягом довгого часу, після чого і був зроблений вибір. Думаю, Рома їм дуже вдячний за це.

- Тут головне питання в іншому: чому 18-річний Підківка без досвіду, а не старші і досвідченіші Мисак чи Ілющенков?

- Це вже питання не до мене. Тоді Підківка, Ілющенков та Мисак поїхали на збори з першою командою, після чого все і визначилось. 

- Ви давали Підківці якісь настанови перед дебютним матчем з Ворсклою?

- Про запланований дебют Романа я дізнався тільки ранком у день гри. Тому вирішив вже не смикати хлопця, не дзвонити чи писати СМС... Слава Богу, Підківка зіграв добре і продовжував у тому ж дусі. Він довів усім, що достойний бути основним голкіпером команди Прем’єр-ліги.

- Підківка виділяється гарною грою ногами. Ви робите на цьому акцент на тренуваннях?

- В сучасному футболі голкіпер має грати ногами не гірше захисників: вміти зберегти м’яч, віддати хороший пас, розпочати атаку та ін. Парадокс, але 70 відсотків ігрового часу голкіпер грає саме ногами. Виходить, що ми посилено тренуємо ловлю м’яча, падіння, реакцію, але більшу частину часу воротар займається зовсім іншим. Виходячи з цього, формується і тренувальний процес. 

Але, повторюсь, багато залежить від вимог головного тренера. Можливо, він бажає, щоб голкіпер грав в один дотик? А може, навпаки, дає повну свободу і дозволяє грати видовищно, як відомий колумбієць Рене Ігіта? Головний тренер, як король на шаховій дошці: все з його волі. В іншому випадку буде, як у байці Крилова "Лебідь, Рак та Щука".

- Взимку з добре сформованої компанії Підківка-Мисак-Ілющенков останній доволі несподівано покинув Карпати...

- В деякий момент потребувались зміни. Тому восени ми спробували в ролі основного Мисака, і він заграв (і заграв непогано). А тримати в команді трьох молодих приблизно рівноцінних воротарів нема сенсу. Один із них не мав би ігрової практики ні за основу, ні за "дубль". Це неправильно по відношенню до самого гравця, навіть по-людськи.

Тому ми стали шукати вирішення цієї ситуації. Спочатку керівництво хотіло віддати Ілющенкова в оренду. Потім відбулася розмова з самим Олександром, який висловив свої бажання.

- Можна сказати, що в Ілющенкова не виходило заграти на повну потужність?

- Не думаю. Олександр теж немало пограв у першій команді, довівши свою професійність. Я вважаю, що тоді Ілющенков виступав на дуже пристойному рівні. Але в певний момент ми вирішили щось змінити, спробувавши Мисака... В результаті вийшло, як вийшло. Хоча в мене залишилися лише приємні спогади від роботи з Олександром. Золота людина! Які б часи він не переживав, завжди йшов на зустріч та був готовий працювати. "Саша, треба потренуватись з U-19" — нема питань, "Саша, приїдь, будь-ласка, на тренування "дубля" — без проблем. Єдине шкода, що Ілющенков зараз не грає в Україні. Але я сподіваюся, що колись він обов’язково повернеться.

"ЗНАВ, ЩО ФІНК ЖИВЕ НЕПОДАЛІК ВІД МОГО ДОМУ ТА ВИХОДИТЬ ГУЛЯТИ З КОЛЯСКОЮ, ТОМУ БІГАВ ЛОВИТИ ЙОГО І БРАТИ АВТОГРАФ"

- Від кого у вас залишися більші враження — від Буряка чи від Кучеревського?

- В мої кар’єрі було стільки класних тренерів, що порівнювати та виділяти когось просто неможливо. Буряка можна назвати моїм хрещеним батьком в футболі. Леонід Йосипович прийшов у Чорноморець після Прокопенко, зробив ставку на молодь, і мене відразу взяли в першу команду. З Кучеревським теж було класно працювати — феноменальна людина! Мені взагалі щастило мати лише мудрих та добрих наставників, які не знали, що таке мстивість та підлість. Буряк, Кучеревський, Лозинський, Бессонов, Юрченко, Морозов, Бердиєв, Заваров, Пучков — всі легенди!

З особливою теплотою згадуються тренери, які були в дитинстві та юності. Це і Олег Галицький, і Всеволод Мірошниченко, і Володимр Фінк, а в київському інтернаті — Віталій Хмельницький. Багатьом із них я ще подавав м’ячі та збирав автографи, коли вони були гравцями. Пам’ятаю, Фінка я старався спіймати навіть поза стадіоном. Володимир Олександрович жив неподалік від мого дому, і коли він гуляв із дитиною в колясці, я брав у нього автограф. А потім, коли ми зустрілися вже в Чорноморці, він був дуже здивований. Адже хто міг подумати?

- Пам’ятаєте жарти Кучеревського, від яких кидало в піт?

- О, Мефодійович любив, а головне — вмів жартувати. Такого, щоб кидало в піт — ні, але загалом діставалося. Одного разу прихожу на тренування з меліруванням на голові, а Євген Мефодійович і каже: "В тебе що, дружина — перукар, експериментує?" Я йому відразу: "Та ні, так модно зараз", але Мефодійович був незворушний — голову помити, шапку одягти... (усміхається).

- В скількох із ваших 18 клубів були повноцінні тренери воротарів?

- В цьому плані я щаслива людина! Коли я починав в Чорноморці, голкіперів (мене та Олега Суслова) тренував Семен Йосипович Альтман. В Миколаєві я працював з Анатолієм Ставкою, в київському ЦСКА — з Ігорем Іщенко, в Смоленську — з Віталієм Кофановим (який потім поїхав з Бердиєвим в Рубін), в Казахстані — з Валерієм Сітало, в Таврії — з Олегом Колесовим. Одиницям щастить постійно мати таких наставників у своїй кар’єрі.

- В кого були найцікавіші тренування?

- Трохи незвичний робочий процес був у Сітало. Я потрапив до нього, коли мені було 28 років. Не скажеш, що загалом програма тренувань була якоюсь небаченою раніше, але вправи подавалися інакше.

- Ви як формували свою тренерську методику?

- Зараз багато можливостей дає інтернет, де шукаєш купу всього і читаєш, що хочеш. Але треба знаходити щось своє. Береш у всіх потроху, а потім на основі надбаних знань виводиш свою методику. Адже не можна просто скопіювати чиїсь програми, хоча б беручи до уваги менталітет різних національностей.

- Як тренер воротарів, в якому співвідношенні даєте підопічним фізичні навантаження та вправи на техніку?

- Все залежить від періодизації тренувального процесу. Коли була попередня гра, коли буде наступна, при яких обставинах — все це треба брати до уваги. Тому немає єдиного співвідношення. Єдине, що точно можна сказати в даному питанні: краще не навантажити повністю, ніж перевантажити.

- Німецького голкіпера Байера Ханса Йорга Бутта на тренуваннях по кісточки закопували в пісок, і з такого положення він стрибав за м’ячами по кутах. Це занадто для голкіпера?

- Навряд чи. Впевнений, це була частина ретельно продуманої методики. І якщо Бутт із Баєром досягав успіхів у Лізі чемпіонів та славився надійністю, то методи були правильними.

- Деякі тренери воротарів доволі часто переглядають з підопічними ігри кращих голкіперів світу, аналізують їх дії, обговорюють, щось запозичують. Ви практикуєте таке?

- Це не обов’язково, хоча можна. Єдине що треба розуміти: хороше хорошим, але не треба забувати і про помилки. Наприклад, розбираємо гру Касільяса та Буффона — легендарних голкіперів, які виграли все. І тут потрібно дивитися не лише на кращі якості, а й на хиби. Треба глибоко аналізувати ситуацію і виявляти, що пішло не так, чого робити не можна. Ось що приносить користь.

- Андрій Глущенко в час роботи в Чорноморці ставив за приклад своїм підопічним голландського воротаря Тіма Крула. На кого ви можете посилатись, наводячи приклади?

- Я не виокремлюю когось одного, адже нема ідеальних воротарів. Тому стараюся показувати хороші матчі різних голкіперів, виділяючи в них як позитив, так і негатив.

- А хто був вашим кумиром у дитинстві?

- Мені дуже запам’ятався Дасаєв. Одного разу мені навіть вдалося побачити його гру зблизька, коли я подавав м’ячі на матчі Чорноморця та московського Спартака. В мене назавжди відклалось в голові, яким емоційним був Дасаєв, як він кричав та палко керував захисниками, а потім покидав поле з захриплим горлом... Із зарубіжних завжди слідкував за грою Шумахера, також подобались бельгійці Пфафф та Прюдомм.

"ДО ФУТБОЛУ ЧИМ ТІЛЬКИ НЕ ЗАЙМАВСЯ В ДИТИНСТВІ: І ФІГУРНИМ КАТАННЯМ, І ТЕНІСОМ, І ПЛАВАННЯМ..."

- Зараз ви — тренер воротарів клубу Прем’єр-ліги. Можна сказати, що мріяли про це, коли були гравцем?

- Справа не в мріях, а в тому, що ми маємо зараз. Сьогодні я відчуваю себе щасливою людиною, бо займаюся своєю улюбленою справою, яка приносить мені моральні та матеріальні дивіденди. 
Хоча варто зізнатись, що мої бажання завжди здійснювались. Коли я був маленьким хлопчиком, просто хотів грати у футбол — в результаті вийшло зробити кар’єру в клубах хорошого рівня. Коли вже став дорослим гравцем, все більше задумувався про тренерство. І тут мені знову пощастило — по закінченні кар’єри я почав відразу тренувати, без простою. Тому я дуже задоволений нинішнім положенням справ, і знову дивлюся в майбутнє. Хочеться не тільки прогресувати самому, а й виростити голкіперів екстра-класу. 

- Якби перед вами постав вибір: тренер воротарів чи головний тренер — що б вибрали?

- Мені дуже подобається бути тренером голкіперів, адже в цьому секторі "не пахане поле". Тому дуже цікаво працювати і досягати максимуму. І, чесно кажучи, поки я не задумуюся над посадою головного тренера.

- А як ставитеся до популярних нині професій агента/скаута/селекціонера/спортивного директора?

- Це такі ж самі професії, як футболіст та тренер. Вони були, є і будуть, хоча стали більш модними. Але це те саме, що в СРСР були спекулянти та кооперативщики, а сьогодні вони перетворилися в бізнесменів (посміхається). Знаєте, як кажуть фармацевти: "Найскладніше в фармакології — придумувати нові назви для старих ліків".

- Якби в 2013-му вам вдалося закріпитися в запорізькому Металурзі чи іншій команді, не задумувались би над завершенням кар’єри в найближчі роки?

- Напевне. Але тоді залишитися в Запоріжжі завадив один цікавий фактор. Я приїхав у Металург, коли там був Кварцяний зі своїми певними вимогами. Та Віталій Володимирович погодився дати мені шанс, і після перегляду я підписав контракт. Але мене не змогли заявити через те, що я... грав в чемпіонаті Запорізької області! Я зіграв декілька разів за команду Металурга в обласній першості, отримавши статус її переможця. А це означало, що я потрапляв у загальну заявку, і переходити в іншу команду міг тільки в період трансферного вікна... Що ж, тут звинувачувати нікого, треба було думати самому.

- Як сприйняли такий поворот подій?

- Що сталося, те сталося. Хоча тоді я ще не залишав надії кудись поїхати та грати далі, але доволі несподівано надійшов дзвінок із Карпат з конкретною пропозицією. Я погодився без особливих роздумів, адже Карпати — це клуб з іменем із Прем’єр-ліги. Хоча був здивований, адже не мав ніякого тренерського досвіду.

- Не страшно було дебютувати в ролі тренера воротарів?

- Коли тільки починав роботу в Карпатах, сподівався лише на допомогу колег та друзів. А потім зрозумів: треба опиратися на власний досвід та вчитися, ставлячи правильні питання та отримуючи на них правильні відповіді. Хоча не буду приховувати, мені дуже допомагає мій друг та кум Тарас Луценко, який почав працювати тренером голкіперів трохи раніше. Він постійно підказує мені багато нюансів, радить якісь методи та підказує, на що звернути особливу увагу.

- 18 команд в кар’єрі — це щось незвичайне? Чи проста життєва обставина?

- Так складалось життя. Мені хотілося весь час грати. Тому коли виникали певні труднощі, я не заспокоювався і починав знову шукати щось нове, щось своє. І заспокоївся лише в київському Арсеналі (посміхається). Але ні в якому разі не шкодую, що так вийшло. З іншого боку маю багато друзів в різних країнах, з якими спілкуюся і нині.

- Зараз казахстанські клуби запрошують до себе футболістів, про яких раніше і не мріяли. В 2003-му для таких реалій були передумови? Чи Казахстан сприймався суто екзотикою, де все варилося в своєму соку?

- Вже тоді Казахстан набрав добрих обертів в економічному розвитку, сповна використовуючи свої природні ресурси. Стрімкий розвиток відобразився і на футболі, коли Казахстан перейшов з азійської конфедерації в європейську УЄФА. Після того більше відкрилися двері для футболістів європейських країн, потім почали прибувати і тренери, пішов розвиток інфраструктури і т.д. Тому можна було передбачити, що сьогодні в Казахстан будуть їхати дуже відомі люди.

- Не жалкуєте, що не вдалося стати таким собі Шовковським і віддати одній команді всю кар’єру і 400 матчів?

- Чесно кажучи, трохи "жаба давить" з цього приводу... Але постійно виникали обставини, які призводили до зміни клубу.

- Напевне, в дитинстві ви уявляли себе таким в одеському Чорноморці...

- Звичайно, Чорноморець — це перша любов! Напевне, всі одеські хлопчики бачать своє майбутнє лише в Чорноморці. Але мені випадала можливість пробувати себе в різноманітних клубах, і всюди я намагався залишати частку себе, а також бути чесним перед усіма.

- Можете пригадати, чому стали саме голкіпером?

- Коли я прийшов на перше тренування, то відразу захотів грати воротарем! Не знаю, з чим було пов’язане це бажання. Відтоді я не залишав цієї позиції, і почав опановувати всі премудрості гри голкіпера. Можливо, спочатку мені десь щастило — м’яч просто влучав в мене, а я не встигав відвернутися (сміється). Але потім все пішло-поїхало. Хоча, за великим рахунком, це чиста випадковість. Адже до того мати куди тільки не водила мене: і на фігурне катання, і на теніс, і на плавання... Та зупинитися вдалося лише на футболі.

- Не можу повірити, щоб наприкінці вашої кар’єри вас не запрошували працювати в Чорноморець (академію чи молодіжні команди)...

- Ні, такого не траплялося. Думаю, це сталося через те, що в мене не було простою після футбольної кар’єри. Мені дуже пощастило, що трапився варіант із Карпатами.

- Зараз ви — тренер воротарів Карпат. Відчуваєте, що поступово все більше звикаєте до Карпат і до Львова?

- Так, і навіть думати про не хочу про зміну обстановки! Мені дуже подобається в Карпатах, у Львові. Я вже казав, що займаюся улюбленою справою, та ще й в такому місці. Львів все більше стає справжнім центром, який розвивається, куди їде багато людей. На Новий Рік всі їдуть — у Львів, на Різдво — у Львів, на Пасху — у Львів (посміхається). Загалом мені гріх скаржитися на моє нинішнє становище та місце роботи. 

- Морально готові спробувати себе в ролі головного тренера?

- Важко сказати... Мені комфортно в Карпатах, і спочатку я хочу досягти чогось значного саме тут, в ролі тренера голкіперів. Так, хотілося б отримати ті знання та досвід, які мають головні тренери. Але це все в майбутньому.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити