Валентина Коростильова: "Павло акумулював у собі всі стрілецькі таланти Коростильових"

09 жовтня 08:06
Переглядів: 198
Коростильов
Про феномен вихованця відділення кульової стрільби Львівського училища фізичної культури Павла Коростильова говорять давно. Хлопець у 16 років уже майстер спорту міжнародного класу, дворазовий чемпіон світу серед дорослих стрільців, рекордсмен світу серед юніорів у вправах МП-5 та фінальній стрільбі з пневматичного пістолета, переможець ІІ літніх юнацьких Олімпійських ігор. Двічі визнавався кращим спортсменом Львівщини за підсумками травня та серпня ц.р. І це ще далеко не повний перелік його досягнень.

Та мало хто знає, що якби не мама Павла - Валентина Коростильова, яка є ще й його тренером та вчителем стрільби у ЛУФК, усіх цих гучних здобутків могло і не бути! Бо у дитинстві Павло стріляти не дуже і хотів, а скоріше бачив себе футболістом. Саме мама зуміла навернути маленького Павла у «стрілецьку віру». Крім того, вона найбільше від усіх любила, переживала і вірила у свого сина. Недарма після перемоги на ІІ літніх юнацьких Олімпійських іграх перша людина, про яку згадав хлопець, стала мама: «Я дуже щасливий, що зумів перемогти. Моя мама зрадіє, адже хотіла, щоб я виборов медаль».

-Валентино, як переконали Павла віддати перевагу все таки пістолету, а не футбольному м’ячу?

Слід сказати, що Павло не ходив до садочку, усе його дитинство минуло в тирі. Він був на всіх тренуваннях, змаганнях, ріс серед відомих спортсменів, тренерів збірної. З років 7-ми я почала делікатно знайомити сина зі стрільбою, але не примушувала його стріляти. У такому ранньому віці ми ще не набираємо діток, але я вирішила – Павлові слід потихеньку розпочинати. Під дитячий настрій «підсовувала» пістолет у боксі: «потримай, прицілься, стрільни вхолосту»…. У своїй роботі я взагалі рахуюся зі всіма своїми вихованцями, намагаюся вловити їх настрій, душевний стан і залежно від цього ставлю завдання на тренування. Для мене спортсмен в першу чергу – людина, дитина, а не солдат на муштруванні.

З часом Павла і до тиру завела…дала спробувати постріляти з патроном, кулькою. Не ставила жодних завдань, лише знайомила, заманювала… Звичайно, що як і кожну дитину, Павла більше цікавили рухливі ігри, а не статична стрільба. Та мені на руку зіграло те, що талант і любов до стрільби у Павла в крові. Адже його тато Сергій Коростильов – неодноразовий чемпіон, призер та рекордсмен чемпіонатів Європи, СРСР та України, майстер спорту міжнародного класу. Сестра Павла Юля – майстер спорту міжнародного класу, учасниця Олімпійських ігор 2004 року. Тож потрібно було лише «розбудити» у синові потяг до стрільби, дати йому почути «поклик крові». Як наймолодший член родини, Павло акумулював у собі всі стрілецькі таланти Коростильових.

Скільки часу знадобилося Вам, щоб вивести Павла на рівень хорошого пістолетника?

Перші показники сина були досить дитячі. Та я подій не форсувала, талант з нього «не витрясувала», а поступово розкривала. Павло досить швидко вийшов на високий рівень. У 12 років на пневматичному пістолеті, це коронна вправа Павла, виконав норматив майстра спорту України за дорослою програмою. Таких випадків серед пістолетників я не знаю не те що за часів незалежної України, але й Радянського Союзу. Крім того, серед українських стрільців став наймолодшим особистим призером чемпіонату Європи серед юніорів. Спочатку з ним працювала тільки я. Павло вимагав особливого підходу, тож тільки я, як мама, могла повністю розуміти сина. На початках їздила з ним на усі його змагання. Тому він після Олімпіади і сказав у інтерв’ю, що перемозі зрадіє мама, бо пам’ятав, що у дитинстві вся його підготовка була на моїх плечах.
Це вже потім підключився тато Сергій, а на ще пізнішому етапі – тренери збірної команди України. В один момент я зрозуміла - син виріс. На тренуваннях, які проходив зі збірною, мене вже не підпускав - лише тата, тож передала чоловікові естафету. Зрозуміло, незважаючи на те, що Павло значно молодший від збірників, хоче повністю їм відповідати. Хоча у перервах на тренуваннях у боксі син таки може порадитися зі мною.

Чи важко мамі бути тренером для свого сина?

Складно у тому плані, що якби я не любила всіх своїх вихованців, серце за сина болить все таки більше. Розумію, що Павлові у свої 16 років доводиться витримувати дорослі навантаження, що не кожному зрілому стрілку по силах. Та намагаюся у всьому знаходити позитив. Ще на початку 2014 року до мене підійшов тренер Паші по збірній Олександр Камінський в дещо панічному стані: «Валя, що нам робити? Згідно календаря змагань у Павла стільки стартів у цьому році, що я не знаю, чи він витримає». На що я відповіла: «Давай не будемо забігати на рік вперед і тим самим задавати Павлові неспокійний психологічний стан. Хай усе їде поступово».

Потім у зв’язку з подіями на Майдані та у країні, почався збій у фінансовому забезпеченні стрільби. Довелося скребти по засіках, щоби знайти кошти на виїзд Павла на Чемпіонат Європи до Москви, де він і здобув олімпійську ліцензію та встановив світовий рекорд. По приїзду Павла Камінський повідомляє мені, що позапланово маємо взяти участь ще у двох етапах Кубка світу – юніорському та дорослому. Знову, щоб син, не впав в паніку від кількості змагань, всіх карт не розкривала, повідомила йому, що стрілятиме на юніорському кубку. Відстріляв юніорський Кубок, де, до слова, здобув 5 золотих та 2 бронзові медалі, тоді сказала про дорослий старт.

Чи не збунтував Павло проти такої кількості змагань? З одного боку, фізична та психологічна втома, з другого – у Павла ще й навчання, адже закінчує 11 клас - попереду випускні іспити, ЗНО….

В училищі вчителі завжди допомагають спортсменам, які часто на виїздах та зборах, надолужити пропущене у навчанні. Більше Павло переживав, щоб не перевиснажитися перед Олімпіадою. Посиділи – поміркували, розставила Паші все по поличкам: «дивися сину, ми тебе на всі вправи не заявляли. Між вправами будеш мати кілька днів перепочинку.» Я завжди вчу у дні відпочинку відпочивати по справжньому, відновлюватися.

Цікаво, а чи підказувала вам інтуїція мами або тренера, що Павло здобуде золоту медаль юнацької Олімпіади?

Паша був готовий і психологічно і технічно, адже протягом двох років показує високі стабільні результати. Тим більше, перед Олімпіадою дебютував на етапі Кубка світу серед дорослих спортсменів. І там був єдиним серед українських стрільців,хто виборов медаль – «бронзову». Ще й народився у потрібний рік (сміється). Адже у Нанкіні допускалися до змагань спортсмени 1996-99 років народження.

На додачу до своїх і без того запаморочливих успіхів, Павло ще виборов дві золоті медалі у команді на дорослому (!) чемпіонаті світу, що нещодавно закінчився у Гранаді. Чи не зарано Павло розпочав стріляти на дорослих змаганнях?

Результат говорить сам за себе. Якщо син вийшов на рівень дорослої стрільби, ми не те що не можемо, навіть не маємо права, стримувати його і ставити стріляти лише зі спортсменами його віку.

На чемпіонаті світу в одній команді з Павлом стріляли відомі та набагато старші пістолетники Роман Бондарук та Олександр Петрів (обидвом по 40 років!). Не остерігаєтеся «зіркової хвороби» у сина?

Романа і Сашу син пам’ятає ще як бігав малюком у тирі. Олександр – олімпійський чемпіон, чимало титулів і у Романа. При всіх своїх здобутках зірковістю не страждають. Думаю, від їх компанії Павло тільки досвіду та мудрості набереться. Має ще приклад старшої сестри, яка була 10-м лауреатом на Олімпійських іграх 2004 року та анітрохи не зазналася. Павло стріляє не для того, щоб потім задерти носа. Це його майбутній хліб. Від чого тут зірки ловити, від того, що просто добре працює?! Смішно… Жоден з моїх та чоловікових вихованців зірковістю не страждають. Бо вчимо їх не лише стріляти… Завдання тренера - не тільки підготувати хорошого спортсмена, а, в першу чергу, виховати людину!
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити