Василь Козар: "Моя відставка логічна"

26 листопада 22:00
Переглядів: 428
Козар
Для головного тренера гандбольної  “Галичанки” Василя Козара домашня гра львів’янок ІІІ кваліфікаційного раунду європейського Кубка ЄГФ з турецькою командою «Муратпаша» стала прощальною. Залишивши усі емоції на майданчику, наставник усміхався. Та можна легко здогадатися, що ховалося за усмішкою людини, яка створила і багато років пестила цю молоду і талановиту команду.
 
— Цього разу дівчата направду виглядали непогано,— констатує Василь Миколайович.— На жаль, на результаті це не відобразилося. Гарно грати і вирішувати питання результату — це різні речі. Очевидна причина поразки — брак досвіду. Ми не встигли переформувати команду, яка могла б грати і перемагати на такому рівні. У чемпіонат Польщі пішли наші лідери Ірина Стельмах іТамара Смбатян. Я не ризикував випускати зовсім молодих. Ту жСофію Давидянц, для прикладу. Можливо, це було помилкою. Наш плюс —  врахували помилки виїзної гри. З десятої хвилини другого тайму суперниці знову побігли у наступ. Та ми їх зупинили. Підловили на цих атаках і у контрнаступі почали реалізовувати власні напрацювання. Як наслідок, вийшли попереду у п’ять м’ячів. А далі почалась позиційна гра. У цій ситуації дуже вдало зіграла лінійна “Муратпаші”, ми не знайшли, що протиставити їй. До цього всього ми не забивали у тих моментах, які просто змушені були реалізовувати.
 
— Чому вирішили піти з команди?

— Я знову їду працювати на Кіпр. Можна сказати, мене зобов’язують до цього сімейні обставини. Поки я зав’язую з гандболом, а далі час розставить усі крапки над “і”. Ще одна причина — це внутрішній протест. Протест проти опозиції — не називатиму цих людей ворогами — у Львові. Раніше ми боролися на рівні України, з “вакулівським шабашем”, в якому я не хотів брати участь. Потім смугу перешкод доводилося долати у Львові. Як у нас: замість того, щоб допомогти, сядуть за стіл — попліткувати й посміятися. Деколи мені спадає на думку, що більше людей тішаться нашим поразкам, аніж успіхам. Мені вже набридло працювати у такому оточенні.
Насправді моя відставка логічна. У спорті, коли тренер перемагає, він закономірно залишається на своєму місці і може далі експериментувати. Коли ж його підопічні програють, наставник мусить поступитися місцем іншим.
 
— Вам не шкода покидати дівчат, яких виховували змалечку?

— Усі вони — мої діти. Тому у мене таке відчуття, наче я залишаю сім’ю. Та моє рішення не спонтанне, воно визрівало протягом тривалого часу. Скільки разів я уже чув: проблема Козарав тому, що він не вміє “розкатати” команду. Неправильно бере тайм-аути, не може керувати грою. Я так втомився від усього довкола… Що буде з дівчатами? З ними, запевняю, усе буде гаразд. Це вже сформовані гравчині, які зарекомендували себе на рівні збірної країни. У них чудовий потенціал. Усі напрацьовані навички вичавити з них уже неможливо.
 
— Чи вже відоме ім’я нового головного тренера “Галичанки”?

— Не хочу навіть думати про це. Мені було би приємно, якби команду довірили Віталію Надичу, з яким ми працювали в училищі фізичної культури і разом створювали “Галичанку”. Це було би, принаймні, логічно. Але у керівництва щодо цього є власна думка. Гадаю, ім’я нового тренера оприлюднять уже за кілька днів.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити