Василь Козар: "Я більше не можу працювати у цьому місті"

16 квітня 08:11
Переглядів: 1761
Василь КОЗАР

Львівській “Галичанці” не вдалося вийти до фіналу європейського Кубка Виклику. Після мінімальної поразки від “Погоні” з польського Щеціна на виїзді (28:29) підопічні Василя Козаря програли суперницям і домашній матч (21:25). Двічі львів’янки давали уболівальникам надію: коли майстриня пенальті Ірина Стельмах, поклавши м’яча у сітку з семиметрової позначки, уперше зрівняла рахунок (7:7), і ще раз, коли Марина Коновалова наступила полячкам на п’яти, зафіксувавши 13:13. Та за кілька секунд до завершення першого тайму “Погонь” знову вийшла уперед. І більше наблизитися до себе галичанкам не дозволила.

«Це не так полячки перемогли, як ми програли, - намагається бути спокійним головний керманич “Галичанки” Василь Козар. - Ми бачили слабкі ланки у грі “Погоні” і знали, що потрібно робити, аби використати їх на свою користь. Та, на жаль, «Погонь»  не дозволила нам скористатися своїми недоліками. Бувало, нам вдавалося переламати гру ціною моїх неймовірних зусиль: коли вмикаєш дику силу, істериш, віддаючи всю енергію і виглядаючи в очах оточення повним придурком. Команді це допомогло у зустрічі із сербками. Та кожен такий “стимулятор” залишається рубцем на серці. У півфіналі змагань такого рівня я не ризикнув знову так поводитися”.

“Погонь” - один із лідерів доволі солідного чемпіонату Польщі, - каже розігруюча “Галичанки” Наталія Туркало. - Команда ще більш підсилилася, коли повернула своїх же досвідчених гравчинь (середній вік команди - 28 років). Полячки розібрали на цеглинки нашу гру і розбивали наші атаки вже на початку, не даючи крайнім можливості кидати у ворота. Суперниці не боялися грати на межі фолу. Я на власних плечах відчула ефективність силової підготовки суперниць. Сьогодні в Європі жіночий гандбол став більш атлетичним, подібним до чоловічого. Нам би також не завадило займатися у тренажерній залі...”

“Не знаю, що особисто я міг би ще зробити, - розводить руками Василь Козар. - Хіба що вмерти біля тренерської лави... Гадаю, у моїх польських колег інші важелі впливу на гандболісток. І мотивація у гравчинь іншого характеру. Полячки — професіоналки. У них чи не кожен крок прописаний у контракті. Чому ми на рівних з ними виглядали у Польщі? На початках нас недооцінили. Подивилися: “дитячий садок” - ну що з них взяти? І ми їх на цьому підловили. Удруге цей фокус не пройшов. Хоча і з цією командою ми могли боротися. І я бачив, як можна було її перемогти: зробити те, що вміємо, тільки з розумом. Ми ж припускалися елементарних технічних помилок”.

“Через кілька років “Галичанка” має всі підстави перерости у по-спортивному зрілу команду, - переконана воротар “Погоні” Соломія Шиверська, яка багато років тому захищала кольори “Галичанки” під прізвищем Кропивницька. - Якщо, звичайно, втримають Василя Козаря на посту тренера і не скидатимуть тренувальних обертів. З часом ця команда створюватиме на майданчику проблеми усім європейським лідерам”.

“Ні, не створюватиме, - безапеляційно стверджує Василь Козар. - У Львові для цього немає елементарних умов. Я не бачу жодних перспектив, про які говорять поляки. Вони не знають, як і де ми готуємося до ігор, в яких умовах проживаємо. Через брак найбільш необхідного забезпечення наші діти ламаються, здобувають важкі травми, а потім оперуються власним коштом. Місяць тому ми загубили Воловник, а перед тим втратили Бережну та Шерстюк. У нас немає залу, немає лікаря, немає взагалі нічого. Чим ми можемо допомогти Тамарі Смбатян, яка постійно травмована, або Ірі Стельмах? Ми не здатні навіть забезпечити вихованок тренажерним залом і басейном. Коли я звертаюся до лікаря, щоразу чую у відповідь: “Для початку нагодуйте дітей...”

“Надворі ХХІ століття, а ми застрягли в епосі феодалізму, - веде далі Козар. - Два місяці ми замінювали вікна, дах тік, у залі стояв пекельний холод. Ніхто цим не перейнявся. По плечу плескали: так, мовляв, буде не завжди. Я більше не можу працювати у місті, де ти безсилий проти людей зі специфічним менталітетом, від яких постійно залежиш. Годувати обіцянками і красти у дітей по п’ять гривень — це все, чим нам “допомагають”. Уже два роки мене свято переконують, що дадуть зал. Я вірив... Ось купили дівчатам гарні футболки, і всі одразу прагнуть, щоб “Галичанка” грала, як “Барселона”. А так не буває. Практично усіх моїх підо­пічних запрошують у хороші європейські клуби, без роботи вони не залишаться. Незважаючи на те, що у нас хороші діти, чудовий “матеріал” для команди-чемпіона, у “Галичанки” немає майбутнього”.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити