Вікторія Вірт: “Коли здобула першу перемогу, другу, закортіло перемогти й у фіналі”

07 червня 12:19
Переглядів: 477
Default Image

боксерка Бориславського клубу “Гладіатор” Вікторія Вірт (15 років), на першому чемпіонаті світу серед юніорок здобула золоту нагороду і виборола звання найтехнічнішої боксери турніру.

— За місяць до чемпіонату сильно розболілося коліно, — розповідає. — Відчуваю його періодично, коли багато тренуюся. А тоді у місті Балаклава в Криму проходив чемпіонат України. Я перемогла там у категорії до 54 кілограмів. Але активна підготовка далася взнаки — нога так розболілася, що важко було ходити. Думала вже, що не вдасться поїхати до Туреччини. Мене прооперували у госпіталі у Винниках. Лікарі не давали гарантії, що встигну відновитися за такий короткий час. Але мій тренер Олег Загірський вірив, що таки зможу виступити. Розробив для мене індивідуальну програму реабілітації. Після операції дозволяв лише ходити, вправу присідання не робила навіть перед від’їздом до Туреччини.

Які завдання ставили на чемпіонат світу?

— Після того, як 2008 року жіночий бокс увели до програми Олімпійських ігор, інтерес до нього значно зріс. На чемпіонат світу до Анталії приїхали більше 250 боксерів із 45 країн світу. В моїй категорії змагалися 11 дівчат. Хотілося потрапити бодай у призери. Але коли здобула першу перемогу, другу, закортіло перемогти й у фіналі. Коли виходила на вирішальний бій, дуже хвилювалася. Через скутість не могла показати того, що вмію. Тренер допоміг налаштуватися. Перемогла Світлану Хільченко з Росії 34:13.

Чому обрала бокс?

— Цим видом спорту займаюся вже близько 10 років. Пробувала себе в акробатиці. Тренери сказали, в мене немає пластики, тому великих успіхів не досягну. Мене в школі часто ображали хлопці. Одного разу порвали сумку. Батько взяв за руку і привів у секцію боксу та кікбоксингу. Мені тоді 6 років було. Я плакала, не хотіла ходити на тренування. У залі не було жодної дівчини. Але тато переконав мене, що бокс — це цілком нормальне заняття для дівчини. Що про мене зніматимуть передачі, писатимуть у газетах, — усміхається. — 2004 року я вперше виборола звання чемпіонки України з кікбоксингу. Тоді й зрозуміла, що це моє.

Часто отримуєш синці?

— У Бориславі переважно тренуюся з хлопцями. Бо вони сильніші, швидші. Але вони мене жаліють, сильно не б’ють, — сміється. — На змаганнях удається уникати ударів в обличчя. Тож обходжуся без травм на ньому. Але синці — це останнє, про що я хвилююся. Головне — показати результат. Мій хлопець теж боксер і з розумінням ставиться до мого вибору. Маю чітку мету — перемога на Олімпійських іграх. Він мене в цьому підтримує. На Олімпіаду-2012 не потрапляю через свій вік. Надіюся, що 2016-го таки виступлю

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: