Віталій Кільчицький: "Бринзак казав, що допустить в збірну, якщо отримаю довідку від психіатра. Вона є""

09 березня 17:00
Переглядів: 379
Кільчицький

Віталій Кільчицький прекрасно пробіг четвертий етап естафети в Рупольдінгу в 2017-му, але після того зник зі збірної. Він повернувся в рідний Новояворівськ, де допомагає  хокейній команді «Галицькі Леви». Втім, сподівається повернутись в біатлон.

Про сварки в збірній, росіян, гроші, Бьорндалена та дієту Кільчицький розповів в інтерв’ю.

«Я вже вивчав трасу та її рельєф у Пхенчхані»

- Естафета в Рупольдингу в 2017-му, коли ви фінішували четвертими  – найкраща ваша гонка?

– Після того мене більше ніхто не бачив.

- Якщо говорити не про «після», а про те, що було «під час».

– Я здивувався, коли мене поставили на останній етап. Я дуже готувався — дивився, як стріляють Едер і Волков, змінював затвір у своїй гвинтівці, який відповідає за перезарядку патрона. Ця річ вплинула на скорострільність. Хвостенко і Петрова стріляли на одному вдиху — я також так спробував.

За день перед тим стріляв так 20 разів. Санітра це побачив і здивувався — я стріляв на 10 секунд швидше, ніж завжди. Він запропонував спробувати так на естафеті. Сказав, що пробіжить 20 кілометрів, якщо ми потрапимо в шістку. Правда, він так і не пробіг — пішов сильний снігопад.

- Бігти останній етап зі світовими лідерами складно?

– Я дуже сильно молився. І навіть свого діда, який помер, просив про допомогу. Кураж був такий, що все мало бути нормально — кожен розумів ціну питання. Ми боролися не за шістку, а за медалі. А за рік до того навіть не думали про таке — 15-ті, 17-ті.

З Санітрою ми настільки покращили результати, що навіть не розуміли, як вони прийшли. З Бєловою не були настільки свіжі й нічого не розуміли. Той сезон з Юраєм був дуже крутим.

- Ви тоді думали, що зараз будете поза біатлоном?

– Ні. Я вже вивчав трасу та її рельєф у Пхенчхані. Прокручував тамтешні підйоми, вивчав, яким ходом йти. Я там ніколи не був і перед Антохольцем думками вже був у Кореї – ми якраз мали туди їхати.

Там треба пити багато води й скинути 2-3 кілограми. Також важливо пхатися руками, а ногами лише стояти. Якщо робити навпаки, то це забирає дуже багато кисню, якого там не вистачає. Правильна техніка дуже економить сили. Це впливає на результат. Це мені пояснювали плавці та гребці. Техніка плавання в дечому схожа до лиж.

- Ви дуже довго були в команді Б. Не було бажання закинути це все?

– Туди був відбір перед Ванкувером, але з команди Б відібрався лише Семенов. Переважно нас до відборів не допускали. В команді А були Дериземля, Біланенко, Деркач, Сєднєв. Мені залишалося чекати свого шансу.

Я вигравав чемпіонат України. А яка різниця? Півзбірної там не було. А якщо приїжджали, то на перепочинок. Було б дивно, якби умовного Дериземлю викинули, бо якийсь пацан випадково фінішував першим.

Куди іти? Ну, сів би собі в хаті, а далі що?

- Тоді були конкретні пропозиції з інших країн?

– В мене не було мотивації змінити країну. Я реально не дотягував до рівня тієї збірної України — якби я десь пересікся з основою чи відбір пройшов, то міг би щось казати.

- А пропозиція Південної Кореї?

– Корея збирала команду, мене питали, чи не мав би бажання. Ніхто не знав, чого збираються там за 4 роки до Олімпіади. Я питав, яка там зарплата, бо в мене якась утопія була. Потім тренера, який збирав, вигнали, і все накрилося мідним тазом. Це було три роки тому. Там пропонували зарплату в 7 разів більшу, ніж в Україні.

- Зарплати вистачало?

– Вона стабільна — 5-7 тисяч гривень. Якщо на чемпіонаті Європи посідаєш 1-6 місце, то отримуєш подвійну. Якщо маєш з першого по третє — ще надбавка. Плюс кубки світу, чемпіонати, кубки IBU. Зарплата у всіх була одна, просто бонуси різні.

Мінімально я отримував 5 тисяч гривень, в 2015-му почали додавати ще по 4-5 тисяч. Потім ще додали. Років 5 тому мали по 250 доларів, а потім вже біля 550. Ще добові давали по 30-40 євро.

«Послав лікаря і тренера на**р і вийшов з кімнати»

- 11 січня була та естафета в Рупольдингу, а 14-го вас відправили на чемпіонат Європи, на який ви так і не поїхали. Чому?

– Я один не можу говорити, що було. Мають говорити тренери Санітра та Семенов, лікар, хлопці зі збірної. Треба зібрати всіх, де кожен має сказати слово. Щоб було щось схоже на суд — мені щось конкретне пред’являють, а я відповідаю. Я не розумію, як та сварка могла стати такою проблемою.

Ми з Сємаковим пробігли спринт, але пасьют не було сенсу бігти, й нас відправили в гори в Австрію. В Антхольці мала бути естафета й індивідуалка. Треба було готуватися до цих гонок. В мене були певні сімейні проблеми. Про це говорили з тренерами — мовляв, важко спортсменам, бо з сім’єю місяцями не бачишся. Деякі спортсмени мають такі зарплати, що можуть жінок з собою брати — в нас такої можливості немає. Якщо зарплата 500 євро, то на проживання хіба на 6 днів вистачить.

Потім почали обговорювати старти в Антхольці. Тренер каже: «Ти будеш бігти тільки індивідуалку». Хоча перед тим просив готуватися й до естафети. Я логічно запитав: «Чому так?» На що почув: «Бо ми так вирішили. Хочемо Жирного спробувати». На Кубку IBU Жирний тоді показував не найкращі результати, а тут його зразу ж ставлять на естафету в Кубку світу.

Потім договорилися до того, що я сказав: «Тоді я й індивідуалку бігти не буду, бо я так вирішив». «Якщо не хочеш її бігти, то взагалі йди нафіг звідси», – почув у відповідь. Почався такий дурний базар.

Я питав, чому мені говорили одне, а робили інше — не відповідали. Запропонував: «Давайте пробіжимо індивідуалку, а там вирішимо — хто найкраще пробіжить цю гонку, той і побіжить естафету». Це логічно. Там були живі гроші — отримували 2 тисячі євро за 4-е місце. Для мене в той момент це було дуже багато. Це був мій шанс привезти додому кошти. Бо я не можу ні батькам допомогти, ні жінці щось привезти.

Коли я бігав на Кубку IBU, мене не могли так просто привезти й поставити на естафету. Це спортивний принцип. Чому цього разу його не дотрималися й взяли Жирного?

Вони вирішили швидко — сказали, щоб їхав на чемпіонат Європи. За 15 хвилин розмови таке придумали! На чемпіонат світу мене вже не розглядають, на естафету не беруть.

- Не здається дивним, що відмовилися бігти індивідуальну гонку?

– Я сказав, що пробіжу її так собі. Чому я маю її бігти?

- Бо ви — біатлоніст збірної України й маєте виконувати те, що каже тренер.

– Я згоден. Я сказав це в жарт. Ніколи не мав такого, щоб пробігти як-небудь. Наші дівчата інколи сходять з гонок, коли не йде стрільба — я жодного разу так не робив. Але чому кажуть, що бігтиму індивідуалку й естафету, а за три дні до старту — лише перше? Підготовка до цих гонок — зовсім різна. Це інші ритми.

- Може ви їх на**р посилали?

– Що таке послати? Мене тисячу разів посилали – і що? Мені 30 років, і я хочу нормального пояснення. А вони сказали — їдь додому до жінки на два дні. Ми якраз були в одному номері з лікарем і тренером. Коли вони все отак різко змінили — і байдуже, що був план підготовки, то я послав їх на**р і вийшов з кімнати.

- Ви не були настільки нервовими, щоб чимось кидатися в них?

– Нічого я в них не кидав. Сиділи троє-четверо людей. Так, я говорив імпульсивно. Можуть навіть показати, і ви оціните (встає і показує, – прим. Авт.).

– Ви що прикалуєтеся? Я навіть не хочу про це говорити.

– Нє нє, Віталік. Сядь, заспокойся.

– Сів. Ви мене додому відправляєте? На чемпіонат Європи? Та ви за 3 дні до змагань хоч скажіть, що я біжу — індивідуалку чи естафету? Мені треба тренуватися. Я неспокійний від того, що не знаю, що мені робити. Піти мені в сауну полежати? Ви поясність, чому я не біжу естафету, чому їду на чемпіонат Європи, чому за 2 хвилини вирішили, що їду додому?

Вони мовчали. Я почав сумніватися у тренерах.

- Хто вас в Україну відвіз?

– Тоді якраз приїхав тренер, який привозив команді готівку — за готель, добові й усяке таке. Проблеми з грошима трохи були — зарплату я завжди залишав вдома жінці, а за естафету ще не заплатили. І в мене там було 20 доларів. Зарядне до айпада поламалося — то в Сємакова позичав.

І загалом Бринзак мав борги по доплаті до двох місяців — десь 400-500 євро. Ми ікру замовили і навіть не мали, як за неї заплатити.

Бринзаку тренери перед тим розповіли, що я всіх посилаю, неадекватний і нікого не хочу слухати. Він теж попросив поїхати на два дні додому і запропонував їхати в Буковель. Мені тренери речі збирали! Я ходжу собі миюся, а вони збирають. Гвинтівку забрали – на чемпіонат Європи обіцяли привезти. Санітра казав, що ні за що не переживає — що я сам вмію тренуватися й добре підготуюся.

Потім дав мені 200 доларів — хоч якісь гроші. Ще 50 євро дав за те, що спір програв, – кажу, хоч ікру оплатіть, якщо так поступили неправильно. Семенов-старший також мені 150 євро дав, хоча 200 мав дати — 50, каже, за ікру взяв.

- І ви так легко погодилися їхати?

– Ясно, що нелегко. Але потім думаю — та пофіг ті Кубки світу. На чемпіонаті Європи багато перспектив, легше заробити медалі.

Сідаю в машину, а лікар дає мені таблетку снодійного. А нащо мені воно? Також незрозумілий конфлікт.

З Австрії в Україну довга дорога. Я сів на переднє сидіння й говорив з водієм, тренером Воропаєвим — він щойно приїхав і вже назад. Боявся, щоб він не заснув.

На українському кордоні питаю, як в Буковель заїхати. І ніхто нічого не говорить. Дзвоню до Бринзака, а він каже: «Я зайнятий, пізніше поговоримо». Чую, що тренер дзвонить до мого тата і домовляються, де він нас зустріне.

Я знервувався і кажу: «Альо, рєбята, а що тут мій тато робить?» Виявляється, що вони ввечері здзвонилися з татом, сказали, що я буйний, і попросили забрати. Мені ніхто не подзвонив і не написав. Дивлюся – тато з дядьком вже на місці. Я в шоці, тренери почали щось мукати. В Мукачевому попросили сумки витягати та їхати в Буковель, як собі хочу.

Я сів з татом в машину, а ті розвернулися назад і поїхали в Австрію. Я поїхав в Буковель, Бринзак подзвонив і каже: «Приведи себе в порядок, потім зідзвонимося».

Два дні я тренувався в Буковелі. Жив у готелі за тисячу гривень за добу.

- І що Бринзак?

– Він каже: «Віталік, ти нікуди не їдеш». Тоді я дзвоню до Колупаєва і 5 хвилин даю йому жорсткий монолог. А він каже: «Заспокойся». Мені дивно — на чемпіонат Європи я не їду, то куди мені їхати, що робити? А він: «Приведи себе в порядок».

Так ви ж самі мене з того порядку виводите! Починаєте мене у всьому винити — не так тренуюся, не так п’ю, не так їм, вітамінів ніяких не хочу. Щось скажу, а одразу — ти забагато говориш.

Переписувалися з Санітрою. Він сказав, що на наступний сезон на мене розраховує й у квітні зустрінемося. Я не хвилююся — зарплата іде. Просто тренуюся. В квітні: «Віталік, ми тебе не беремо».

Сказали, що я неадекватний. Хто тоді адекватний взагалі? Тоді й Бьорндален неадекватний. Він стріляє в дощ і ураган. Він може не бігати кожен день. Є різні неадеквати. Люди ж різні.

Раніше Бринзак казав, що допустить в збірну, якщо отримаю довідку від психіатра. Довідка є, а мене в збірній — немає.

«Бьорндален побачив мій трюк, дістав телефон і почав знімати»

- Чому вас вважали дивним?

– Я кілька років не їв деякі м’ясні продукти, а рибу та ікру. Також тренувався на кілька годин більше. Аналізував своє самопочуття, щоб не допустити перевтоми. Попри план, робив свої заготовки, щоб бути в хорошій формі саме в дні стартів. Навіть тренер Шипуліна по фізпідготовці Крючков порадив мені методику вправ, які покращують техніку на лижні.

Старався власними інструментами підігнати приклад гвинтівки під себе для ідеальної стрільби. На масаж я майже не ходив — займався йогою. В сауну для відновлення ходив рідко — вона мене дуже розслабляла. А Семенов, наприклад, забігав туди навіть на 5 хвилин, коли була можливість.

Кожен профік дивний по-своєму.

Цілі треба досягати будь-якими зручними методами. Я старався це пояснити новим тренерам. Щоб вони розуміли, що в кожного є свої особливості організму.

- Чому ви вирішили, що можете їсти й тренуватися, як захочете?

– Я не кажу, що хочу тренуватись, як собі хочу – просто деякі тренування перед змаганнями відіграють важливу роль. Наприклад, норвежці за 2 дні до старту роблять тренування на швидкість, а в день пристрілки спокійно їздять на класичних лижах. Інші роблять навпаки.

У збірній Норвегії людина вирішує, а не тренер. Бьорндалену не кажуть бігти 30 кілометрів, щоб все було добре. І подивіться, які в нього були результати. Він знав, що йому потрібно. Два-три дні потренувався – і відпочив. Сьогодні – серце, завтра – м’язи ніг, а потім – м’язи рук. І все життя їздив без тренера – він йому не потрібен. Навіть масажиста не мав. Я йому кажу – то ходіть до нас, наш масажист зробить масаж. Бьорндален казав, що такого масажу в житті не бачив – всякі точки там йому понажимав наш спеціаліст.

Він ставив трубу на штатив, брав дві пачки патронів і стріляв. Для чого йому тренер, чи ще хтось, хто буде збоку говорити?

Він мене не знав, а по п’ять разів за день вітався. В мене була фішка, що я задом спускався на лижах. Дивлюся – Бьорндален їде. Як побачив мій трюк, то дістав телефон і почав знімати.

- Те, що робив Бьорндален, сильно відрізнялося від того, що було в збірній України?

– Ми якось місяць в Норвегії тренувалися. По три рази на день. Приходимо – борщу поїли, макаронів. Живіт здуло, зразу на сон, накрилися і спимо. Поспали – і знов тренування. Лижі, силова, все на купу.

Я під час того місяця все ходив і за Бьорндаленом дивився. Ми кожного вечора повертаємося з тих лиж, а норвежці відпочивають – сидять Бьорндален, Свендсен, труси на люстрі. Дивлюся, на лижах їх нема один день, другий-третій. Я кажу до тренера: «Можна я сьогодні на лижі не піду, бо щось болить?» Симулюю.

Забігаю в спортзал, а Бьорндален собі займається. Він годину таку незрозумілу фігню робив – я вперше таке бачив. Я почав моніторити і зрозумів, що є м’язи, які не задіяні в біатлоні. Їх не треба качати, а є навпаки – прямо необхідні. Я спостерігав, коли, що і як він робить.

Виявилося, що тренування на лижах в збірної Норвегії було один раз в день, але зі швидкісними й з силовими моментами. А два тренування – або крос, або велотренажер.  А ми майже весь час робили силові вправи на лижах.

Було дивно, що норвежці через місяць в топ-10 світу потрапляли. Може астматичні спреї дають їм таку силу – не знаю. Вони й максимально правильно харчувалися.

Тоді я писав кандидатську по цій методиці тренувань. Моніторив норвезькі сайти. Під час літньої підготовки вони проводять роботу над плечовими групами м’язів, верхнього пресу, колінних сухожиль, і це дає результат взимку. Але перед тим я мусив перевірити ефект на собі в поєднанні з тренувальним процесом. Оцю мою роботу треба було донести до відома тренерів.

- Ви прямо повторювали за Бьорндаленом?

– Так. І виграв на Кубку Європи, Універсіаду, чемпіонат України, в естафеті добре пробіг.

- Можна займатися чимось іншим, ніж вся збірна?

– Ні. Ти мусиш робити те, що всі. Ти мусиш на лижі піти, на те й на те. А вже потім – щось інше. Це втомлює. Ми вже ввечері з Примою щось робили.

- Ви ж могли попросити, щоб один раз дозволили займатися так, як хочеться, і потім подивитися на результат?

– Один раз таке було. Тоді я виграв Універсіаду, де був найкращий ходом. Так от, тоді тренував Біланенко. Я йому кажу: «Ти класний чувак, але дай мені так, щоб я потренувався 7 днів». Я тренувався раз в день. Ми жили в одній кімнаті з Русиновим і влаштували собі молекулярну кухню.

Вівсянки, йогурти, ізюми, зелений чай. Ми завжди пили його перед тренуванням. Там їли банани і шоколадки для мюслів — бачив, що так Бьорндален робив.

Потім бачив, що Бьорндален робив тренування, де їздив виключно за допомогою рук й максимально прискорювався на підйомах. Теж вирішив таке спробувати.

Ми пили дуже багато води — до 5 літрів, чули, що Бьорндален стільки п’є. Хліб — лише крупнозерновий.

За 6 днів ми себе так відтренували, що Русинов виграв 3 медалі, а я – одну. В мене був дуже спокійний пульс. Має бути 180, а в мене був 120. Ні лікаря, ні фахівців — лише зелений чай у термосі й правильна їжа. Я ніколи не стріляв при такому пульсі. Стою і не можу зрозуміти — мені вже скучно було. Як-небудь відстріляв і побіг — дурі нємєрєно.

Вже останній день змагань, мас-старт. Біжу восьмий-дев’ятий, але всіх обганяю, скачу на підйомах. На стрільбу сьомий прибіг, а там вітрюган почався. Всі почали промахуватися, а я — тик-тик-тик і нуль!

Після фінішу лижі зняв — і таке відчуття, що ще пробіг би 10 кілометрів. Якщо коротко, то я хотів трохи простору, щоб за мною не ходили, не дивилися, і тоді я покажу результат. Не покажу — квиток і додому. 

- Чи були ситуації, коли вам пропонували вжити допінг чи були ви свідком його вживання в збірній України?

– 80 відсотків кар’єри я був в команді Б, де лікарів нема. Тому я мало що розумію в препаратах. Після весняного медогляду міністерство дає нам комплекси вітамінів — залізо, щоб підняти гемоглобін, препарати для серця — інозін, рибоксін. У 2010-му навіть мілдронат прописували. Це зараз він заборонений.

Також пропонують різне спортивне харчування — протеїн, амінокислоти, гейнери. Я вживав це, бо перевіряв їх походження, тому не відмовлявся. Більше зациклювався на правильності харчування — багато сухофруктів, горіхів. Цього мені вистачало для відновлення. Капсульні вітаміни практично не їв — рідко коли бачив ефект.

Справа твоя — хочеш приймай, а хочеш — ні. Забороненого нічого не дають, але оскільки були окремі випадки в збірній, то не знаю.

Я — за чистий спорт. Допінг-комісари кілька разів приходили до мене, й усе було добре.

«Я не можу зі змазчиком посваритися — а раптом він зкурвиться і взагалі лижі не намаже»

- Не відчуваєте несправедливості в запрошенні росіян в збірну України?

– Якщо би стояв вибір між мною і Сємаковим, то нема питань. Ми більш-менш рівні, і вибір може впасти на кожного. Це конкуренція. 

- Хіба Жирний створив сильну конкуренцію в збірній України?

– На той час у нас не було спортсменів хорошого рівня. Хоча так, Жирний — не рівень Семенова, Підручного чи Прими.

Але ми дружили з росіянами, допомагали один одному, не було якихось конфліктів. Лише кожен в команді відчував, що недоплата українцям і переплата росіянам була великою. Це впливало на психологічний стан збірників.

- В скільки разів була різниця?

– Практично в два-три. Це неприємно. В інших країнах шкала зарплат інша. Якщо в Чехії Шлезінгр перший номер, то він отримує відповідно, має рекламні контракти. Умови для тренувань і збору в усіх однакові, а зима вже показує, хто ти є. І відповідно до минулорічного рейтингу формується зарплата на наступний рік.

В нас все дивно. Нам по 30 років, є сім’ї, розуміємо, що через кілька років буде межа. А за ті кошти важко жити.

- Як це пояснював Бринзак?

– Ми прямо з ним про це не говорили. Розуміли, що не можемо бути в призах на Кубку світу як дівчата й отримувати по 5-10 тисяч євро за гонку.

- Потрібен спортсмен, який закриває очі на все й робить те, що йому скажуть, а не висловлює претензії?

– Так і є. Тому в нас ніколи нема результатів. У дівчат все трохи по-іншому — в кожної є окремий тренер в збірній. Збірна показує результат тому, що кожен по-своєму тренується. Ну окей. Я погоджуся з думкою і рішеннями тренерів, але не факт, що вони праві. Подивіться на результати збірної на Олімпіаді. Кому задавати питання — тренеру, лікарю, спортсмену чи Бринзаку? Як зробити так, щоб команда забігла?

Результату нема. Значить, є якісь проблеми. Довіряти тренеру треба. Коли хороші результати, то довіряєш ще більше. Коли результату нема, то буде довіра до когось зараз? Кого винити — спортсмена чи тренера? Треба збирати консиліум і починати щось ламати.

Питання: чому Тищенко на Олімпіаду поїхав? Ткаленко ж має хоч якісь бали в Кубку світу.

- Бринзак пропонував вам роботу фізіотерапевта в збірній. Чому відмовилися?

– Методику, яку я практикував, міг використовувати тільки на собі. До того ж, після заворухи зі мною у мами стався важкий інсульт – вона була в реанімації. Тому я нічого конкретного не зміг сказати Бринзаку – треба було хоч якось допомагати батькові. Я прийняв таке рішення, тренуюся сам і працюю з хокеїстами.

- Український біатлон — це стрес?

– Кожного дня. То лижі не їдуть, то гвинтівка не така, то тренер якось не так тренує. От, наприклад, біжиш змагання і розумієш — лижі не їдуть. І кого звинувачувати? Я залежний від усіх і не можу зі змазчиком посваритися — а раптом він зкурвиться і взагалі лижі не намаже.

- Гармонію після біатлону вже знайшли?

– Та яке. От дивись, ти журналіст. І тобі кажуть: «Ти дурак, бо погано про Суркіса пишеш». Суркіс каже: «Цього журналіста нікуди не пускати, бо він не журналіст, а дурак». Але ти можеш сам писати блог, щось своє створити. А що я, біатлоніст, можу зробити сам?

Піду в Львівську спортивну школу, щоб попросити кошти, за рахунок яких зможу готуватися до чемпіонату Європи. Чи дасть Львів мені гроші? І чому я не можу прийти в збірну? Як ті ж росіяни, яким дали всі необхідні умови.

Дайте мені місяць потренуватися, посидіти й поговорити. Я би ще хотів вернутися. Але коли мені скажуть, що я старий і сякий-такий, то мотивація за дві хвилини пропаде.

- Чому вирішили працювати в «Галицьких Левах» і що там робите?

– Спершу міг піти в місцеву біатлонну школу, але там не могли дати більше трьох тисяч у місяць. Тоді я вирішив попрацювати з хокеїстами, хоч в цьому виді спорту і не розуміюся. Але маю поняття у фізичній підготовці. Бо не знав вже, що робити — хоч таксистом працювати. В мене стрес — зарплат зі збірної вже нема.

В тому хокеї я й зачепився. Мені ж чітко сказали, що в біатлоні більше не буду — зі мною ніхто не хоче працювати. А хто не хоче? Хай особисто хтось скаже. Семенов каже: «Мені пофіг, я готовий. Але все рішає Бринзак». Дзвоню до Санітри: «Всьо рішає Бринзак». А Бринзак мені інше каже.

Тому тут, на хокейному катку, я вчу гравців самотренування і заставляти себе, шукати свої слабкі місця. Нічого заставляти робити я не буду.


За матеріалами: ua.tribuna.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: