Володимир Боришкевич: "Моє найбільше бажання, щоб "Прикарпаття" завжди існувало"

12 квітня 07:16
Переглядів: 216
Володимир Боришкевич

Івано-Франківськ знову поринув в атмосферу футболу. З цієї нагоди пропонуємо вам інтерв’ю з Володимиром Боришкевичем, одним з найбільш знаних футболістів «Прикарпаття».

Перший спогад, пов'язаний з футболом, який він у вас?

За стільки часу, як я граю у футбол, - більшу половину життя - спогадів є багато. Конкретно один важко виділити. Напевне, коли тато мене вперше привів на секцію у ДЮСШ №3, мені тоді ще й 5 років не було. У секції були старші на 2 роки хлопці, а я біля них плентався. Дивився на старших і сам захотів займатись футболом. Я ще паралельно ходив на плавання, це в мене краще виходило. Але жага до футболу перемогла.

Рішення професійно займатись футболом приймали особисто чи все-таки був вплив рідних, друзів?

Якби не мій тато, то у футбол, може, ніколи не грав. Спочатку це було більше його бажання. Так само тато привчив мене грати на рівні обома ногами, тобто можу відьно дати пас лівою і правою. Тато на аматорському рівні займався футболом. Професійно в нашій родині граю лише я. Звичайно, хочу щоб мої діти теж грали. Але вони самі собі виберуть, чим займатись у житті.

Коли отримали пропозицію грати у «Прикарпатті», чи довго приймали рішення, як зважували пропозицію?

Я виступав на аматорському рівні в Чемпіонаті області, грав за «Карпати» Брошнів. Тільки коли пішли чутки, що буде відновлюватись професійний футбол в Івано-Франківську, до мене подзвонив президент клубу і спитав, як дивлюсь на участь в команді. Я відповів, що повністю «за». І коли вже на 100% стало ясно, що футбольному клубу (ред. - «Прикарпаття») бути, мені подзвонив головний тренер і теж запропонував місце. Бо раніше казав президенту, що його бачення – це одне, потрібно, щоб і головний тренер бачив мене у команді. На футбольне поле під свій стиль гри і тренувань підбирає гравців саме тренер. Коли подзвонив Ковалюк, я тоді відпочивав з сім’єю в горах, зразу сказав «так». В мене не було упереджень. Зараз багато футболістів перше, що питають, яка буде зарплата, премії, а я хотів справді грати, поки ще маю сили і можливість покопати м’яч (сміється).

Яка гра за «Прикарпаття» запам’яталась найбільше?

Таких ігор можна декілька назвати. Найцікавіша, мабуть, взагалі для області за останні роки – це з львівськими «Карпатами» на Кубок України. Для маленького міста, граючи в другій лізі, обіграти команду з прем’єр-ліги – це велика перемога. Пам’ятаю перший тур, коли ми гради вдома з «Іллічівцем», програли 0:1. Було цікаво і класно, багато людей прийшло підтримати, бо сумували за футболом, всі трибуни були заповнені. З «Десною» хороший матч був. Цікаві матчі завжди з «Нивою», з ФК «Львів».

Маєте свої футбольні прикмети чи знаки?

Я завжди, якщо маю якийсь матч, йду спати в іншу кімнату від дітей. Бо перед грою треба виспатись, а з малими дітьми це неможливо. Тому день перед грою дружина весь удар бере на себе.

Як сімя ставиться до постійних відряджень? Берете родину з собою на збори?

Як я тільки познайомився зі своєю майбутньою дружиною, то був у «Динамо» Київ. Стосунки формувались на відстані. Вона не мала можливості приїхати до мене, бо вчилась, та і я її особливо не запрошував, бо сам ще не стояв на ногах твердо. Жив тоді на базі, а не на квартирі, не міг забрати до себе. Коли повернувся сюди, вона вже знала, на що йде, що це постійні ігри, збори. З цим у нас в сім’ї немає ніяких проблем. Дружина це все розуміє.

Коли був на останніх зборах, то ми з дня на день чекали дитину. Трохи було страшно. Я їхав на збори машиною, щоб в будь-який момент повернутись додому. Тренера і команду попередив. Але так сталось, що я нормально відпрацював всі збори. Перший матч, який ми грали по тому, - товариський з ФК «Львів». У ту ніч, коли мали виїжджати, в мене народився другий синочок.

Вболівальники для вас – це…

Взагалі матч цікавіше відбувається, коли трибуни заповнені: всі кричать, живі емоції. Футбол створений для глядачів, це свого роду шоу. Будь-якому спортсмену, та й взагалі людині, приємно, коли приходять подивитись на твої успіхи. Тим більше, коли результат хороший і гра виходить на високий рівень, тоді люди від тебе чекають чогось більшого.

Конкуренція в команді відчувається?

Конкуренція мусить бути. Якби її не було, то не було б і результату. Порівняно з першими іграми, коли лише створювалась команда, зараз на кожну позицію є два рівноправних футболіста, що можуть один одного замінити на футбольному полі. Це дуже добре, бо ти себе постійно тримаєш в тонусі. Весь час знаєш, що мусиш добре грати і потрапляти чи у 18-ку, чи в основний склад.

Ваші цілі у «Прикарпатті»?

Моє найбільше бажання, щоб клуб завжди існував. Наш край завжди ставився хорошими футболістами, які свого часу грали і за збірну України, і за збірну СРСР. Тому я б хотів, аби молоде покоління, діти приходили на стадіон, так як я колись приходив, і мріяли, потрапити у професійну команду. Я б хотів, щоб діти тягнулись до футболу і цей футбол був не на рівні 2 ліги чи 1-ї, а щоб ми, за можливості, виступали у прем’єр-лізі. Раніше наш край мав 7 професійних команд: не підійшов у «Прикарпаття», пішов у «Нафтовик» Долину чи в «Чорногору». Хочеться, щоб був професійний футбол хоча б на рівні 1-ї ліги. І щоб у цій команді завжди ставили правильні задачі. Якщо команда працює з новими завданнями, це значить, що тут є стабільність, правильний курс, професійне ставлення до справи.

Перший рік, коли відновився клуб, багато хто не знав, як зробити те чи інше. Наш головний тренер займався всім, бо він більше 20-ти років грав на професійному рівні. Тому хочеться, щоб ми були професіоналами кожен в своїй ланці, кожен відповідав за своє.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: