Володимир Лапіцький: "Кожен із клубів, які ми відвідали, має власні родзинки й унікальності розвитк"

10 червня 21:15
Переглядів: 150
Володимир Лапіцький

У середині травня делегація «Руху» вирушила у європейське турне, за 20 днів керівники винниківського клубу подолали 7 500 кілометрів і відвідали 15 клубів. Головна ціль – перейняти міжнародний досвід у побудові та розвитку дитячо-юнацьких академій. Про нові ідеї та перші зміни у клубі спортивний директор «Руху» розповів в інтерв’ю клубній прес-службі.

РУХАЄМОСЬ У ПРАВИЛЬНОМУ НАПРЯМКУ

Володимире Георгійовичу, сезон завершився, команда фінішувала на 7-ій сходинці турнірної таблиці. Як оціните в цілому виступ «Руху»?

Президент клубу дав оцінку в одному з інтерв’ю, і я з ним погоджуюсь, особливо враховуючи початок чемпіонату, адже відбувся просто крах. Не було зовсім бажання кудись виходити, інколи хотілось просто залишитись вдома і не піднімати слухавку. Можна ще чимало сказати з цього приводу, але, на мою думку, кожен із нас, розпочинаючи з президента клубу, зробив декілька важливих висновків із чемпіонату, що минув. Він видався дуже важким, як у моральному, так і у фізичному плані, і є сподівання, що подібне більше не повториться. В загальному сезон можна поділити на три етапи: перший – це «Рух» під орудою Мостового, другий – під керівництвом Мазяра і третій – під опікою Кікотя. У кожного з них були плюси у роботі. Спершу під керівництвом Мостового довелося важко, можливо, далась взнаки фізична форма, а, можливо, й моральний аспект мав місце, також недооцінка Першої ліги зіграла свою роль. Вона справді дуже сильною виявилася минулого сезону, боюсь загадувати, що відбуватиметься наступного. Етап із Мазяром вийшов свого роду шоковою терапією для футболістів, він дав команді новий імпульс і змусив жовто-чорних заграти по-іншому. Проте у футболі не тільки результат головний, а й мікроклімат, тож із приходом Кікотя ми змогли вбити двох зайців, отримавши чудову атмосферу у команді і результат. Плюс до всього, Андрій Кікоть – молодий тренер, який зібрав біля себе таких же помічників. Ще донедавна вони самі грали у футбол, а тепер отримують перший важливий досвід на тренерському містку. Можливість тренувати у Першій лізі – це не те саме, що керувати обласною командою чи районною, а навіть дуже великий крок уперед, і я думаю, що вони зможуть упевнено пройти таке надважке випробування. Працювати ще дійсно є над чим, але ми впевнені, що рухаємось у правильному напрямку.

МІЖ НАМИ І ЄВРОПОЮ – ПРІРВА, ВІДСТАЄМО РОКІВ НА 20

Наприкінці сезону дещо незвично було не бачити на трибунах спортивного директора Володимира Лапіцького. Відомо, що у цей час ви відвідали багато інших поєдинків, а також побували у різних дитячо-юнацьких європейських академіях, де могли ближче ознайомитись і перейняти міжнародний досвід. Яка мета цієї поїздки?

Уперше дивився гру рідного клубу по телебаченню, раніше я не міг собі такого уявити. Комп’ютер був бідним після моїх переглядів, особливо після поєдинку з «Волинню», сподіваюсь, що в подальшому насолоджуватимусь грою улюбленців наживо, щоби перебувати поруч із командою. Так, я відвідав декілька різних академій («Нюрнберг», «Гоффенгайм», «ПСЖ», «Лілль», «Ланс», «Аякс», «Андерлехт», «Генк», «Стандард» (Льєж)), подорож зайняла біля 20-ти днів. Окрім того, відбулося багато різних цікавих зустрічей, емоції після них ще досі бурлять, важко про все розповісти у короткому інтерв’ю. Також я мав змогу порівняти свою дитячу спортивну академію, де я колись тренувався, з європейською. За час, коли я знайомився з європейською культурою, зразу кидалось у вічі ставлення до дітей, футболістів, до харчування, медоглядів, зборів, екіпірування, і можна зробити висновок, що між нами і Європою – прірва, відстаємо років так на 20. Що стосується футбольних талантів, то я вважаю, що у нас дуже талановиті діти, футболісти, але для того, щоби таланти розвивати, потрібно вчити тренерів. Необхідно давати їм можливість їздити за кордон на стажування для того, щоби вони мали змогу вчитись у хороших команд. Їм потрібні нові методи, щоби робити якісні аналізи матчів, а не так, як це є у нас. Щоби розвиватись у правильному руслі, повинна бути інша, якісніша гілка розвитку чи правильно побудована піраміда. Кожен із клубів, які ми відвідали, має власні родзинки й унікальності розвитку. До прикладу, п’ятирічні діти школи амстердамського «Аяксу» тренуються у різних гетрах, на правій нозі – червона гетра, а на лівій – біла (кольори клубу). Коли ми запитали: «В чому фішка?», вони відповіли: «Діти у такому віці не завжди пам’ятають, де права нога, а де ліва, але чудово знають кольори. Тож коли тренер кричить, що граємо тільки білою гетрою, то вони вже знають, що потрібно грати правою ногою і віддають пас правою. У льєжському «Стандарді» всі діти екіпіровані у чорні кольори, і немає взагалі маніжок, тож я запитую: «У чому проблема?», на що вони мені відповіли: «Коли ти бігаєш у маніжках, то голова у гравців нахилена донизу, тому ми даємо маленькі шарфики, білий і червоний відповідно, для того, щоби голова завжди була спрямована догори». Я дивувався і думав, що це такі дрібниці, але у майбутньому – це відіграє велику роль. Діти у них тренуються не п’ятірками-м’ячами, як у нас, а деколи одиничками чи двійками, для того, щоби відчути смак, що можна забити у дев’ятку. Ми зняли багато цікавого відео з різноманітними вправами й отримали у подарунок багато літератури. Також мали змогу поспілкуватись з Луїсом Фернандесом, у колишньому тренером і футболістом «ПСЖ», а тепер директором академії. Він розповідав, що наступного сезону тренером U-15 працюватиме Тьяго Мотта. Він не має тренерського досвіду, але для дітей він є зіркою екстра-класу, те, що він скаже, стане для них, як грім серед ясного неба, наче Господь з гори розповідає. Звісно, що у нього будуть помічники з досвідом у дитячому футболі, але його слова і настанови вони сприйматимуть по-особливому. У дітей до 13-ти років академія не вимагає результату, на відміну від нас. Насамперед вони намагаються відточити майстерність для юних футболістів, зокрема, дриблінг, все це робиться для того, щоби досягти результату в майбутньому. Вони навчаються грати один в один, їм допомагають три різні тренери на полі, є також лікар, масажист – уже з 6-ти років дітей змушують ставати професіоналами. Кожен має свою пляшечку з водою і номером, а також знає, скільки води він повинен випити за день, що він має з’їсти і які вітаміни прийняти. Вдома він отримує роздруківки, в яких вказано, що юний гравець повинен зробити в спортзалі наступного дня, це вже більше стосується дітей віком 15-ти і 16-ти років. Безумовно, є діти, які не відповідають рівню і амбіціям «ПСЖ», їх називають перехідною групою. Вони платять кошти тренеру, з яким займаються безпосередньо, тобто заради себе і для здоров’я. У Франції діти від 15-ти років підписують контракти й отримують фінансову допомогу.

Діти мешкають в академіях чи їх підвозять туди? Як це все відбувається? Гадаю, що там не платні академії. Клуб усе фінансує?

Платить за все клуб, але в жодній з академій діти не жили. У кожній школі, що ми відвідали, дуже велике значення надають навчанню. Якщо у дитини є талант, але вона не хоче вчитись, то її виключають. Азар погано вчився, його відраховували, але повернули через те, що він дав обіцянку повністю віддатись навчанню. Навіть неабиякий талант не застрахував його від звільнення через недбале ставлення до навчання. У команд є автобуси, які забирають їх від дому і везуть до школи – і навпаки. Учні мають ранкове тренування, далі йде навчання, а потім – вечірнє тренування. Інколи буває одне тренування в день, але доволі інтенсивне. Діти не живуть на території бази, учням з інших міст відведені спеціальні гуртожитки. Зазвичай, батьки живуть з дітьми і приїжджають на тренування, інколи складалось враження, що батьки юних вундеркіндів не працюють і вкладають всього себе в дитину, як у бізнес. У нас батьки – це чи не головні вороги для тренера, вони, не цікавлячись сином, вимагають для нього місце у старті, а в Європі – все навпаки, вони допомагають дітям морально для того, щоби ті домоглись цього місця власними силами. У Європі для батьків відведено спеціальну зону, їх не допускають на тренування зблизька, щоби вони не мали контакту з тренером, хтось через бінокль спостерігає за ними, а хтось – просто спілкується. Жоден із батьків не може й не має права підійти до тренера під час тренування чи гри, для них є спеціально відгороджене місце. Коли у батьків є претензії, то вони їх лише можуть висловлювати директору академії. Тренер для них – це як свята корова для індусів, не те, що у нас, де 30 батьків висять над головою і розповідають, кого потрібно змінювати і як вести гру. Головний тренер має карт-бланш від керівництва і відповідає за результат лише після 14-ти років.

Часто в Україні доводиться чути нарікання від тренерів чи батьків, що немає де тренуватися, про проблеми інфраструктури і т.д. Як в Європі з цим?

В Європі вже давно все побудовано, академія «Аякса» існує не рік, не два, не 10 і навіть не 20 років, це стосується й «Андерлехта». Ми спеціально їздили в академії, в яких можна щось побачити, почерпнути і навчитись – це топ-академії Європи. Звичайно, що ця поїздка не є останньою, адже є ще у планах відвідати лісабонський «Спортінг», італійський «Мілан», а також «Барселону» й «Атлетік» (Більбао). Щодо полів, то у мене є дуже багато відеозаписів, якими я поділився з нашим тренерським штабом і президентом. Цим я не міг не поділитись, адже я насправді шокований від побаченого. На кожній базі в середньому від 8-ми до14-ти різних полів, тож ніколи не виникає запитань, де грати. Також я бачу проблеми, що у нас зникли не лише якісь футбольні споруди, а й двори, адже двір – це місце, де маленький хлопчик вперше проявляє любов до футболу. Наше покоління і покоління наших батьків виросли, як кажуть, у дворах. Усі брали м’яч і грали в футбол до сьомого поту. На тренуваннях ніколи не отримаєш тих емоцій, не придумаєш команду на власний смак, власноруч не зробиш ворота більші чи менші, все це робиться у дворі. Перші великі футболісти, яких ми знаємо, також виховувались у дворах. Ми грали порваними м’ячами, подекуди спущеними. Також багато залежить від виховання, насамперед тому, що є комп’ютери, планшети й інші речі, які заважають їм займатись спортом. Дитину змалку потрібно заохочувати займатись спортом, адже потім все важче і важче змусити. У Європі, до прикладу, з цим немає проблем. Там, якщо ти хочеш займатись спортом, то батьки готові платити за дітей гроші, щоби вони займались у топових футбольних школах і займались в екіпіруваннях «Аякса», «ПСЖ» і т.д. Одна з місій Григорія Петровича – все це втілити у нас.

Як відбувається навчання цих тренерів? Де вони здобувають освіту? Ось є зірка Тьяго Мотта, який просто приходить, а інші як, адже не тільки колишні відомі футболісти працюють?

До прикладу, академія «Аякса» побудована таким чином: Овермарс, Ван дер Сар, Бергкамп, Райцигер, Гейтінга – це все зірки «Аякса», які вигравали Лігу Чемпіонів і є легендами світового футболу. Всі вони не бідні люди, у когось з них на рахунку не один мільйон доларів. Вони за свій вік, нагадаю, встигли виграти Лігу Чемпіонів, і дехто з них на Чемпіонаті Світу здобув срібні нагороди. Гейтінга, який нещодавно грав у фіналі проти Іспанії, настільки плідно тренує дітей, що я би ніколи не повірив, що він мільйонер. Так вони і здобувають досвід, окрім того, є спілка, яка відправляє молодих тренерів на курси, звісно, що не всі з них були великими футболістами, але прагнуть стати видатними тренерами. Не маю права і не хочу критикувати наш підхід, але там тренер опускається на коліна, щоби зрівнятися зі зростом дитини, дивиться їй в обличчя і розповідає тихо, даючи настанови, а не на загал. Все це робиться для того, щоби діти прислуховувались, а не в голос, так, наче собаки лають, все це відштовхує дітей від тренера. Ми перебували там разом з Євгеном Левченком, і він дуже хвалив цих наставників, адже у них дуже високі результати у чемпіонаті країни, на рівні, мабуть, з «ПСВ» і «Фейєнордом».

У чому, на вашу думку, секрет успіху, зокрема, «Аякса» і голландського футболу?

Секрет успіху не в таланті, його частка, звісно, є, але не більше 15-20%. Там настільки автоматизована робота, що кожен знає, за що відповідає: лікар, масажист, тренер, тренер із фізичної підготовки, який є чи не основним для них, адже він задає темп роботи у спортзалах і т.д. Головний тренер оголошує склад, дивиться, хто готовий до гри, хто ні. З командою працює не один тренер, а троє чи четверо. Там все, як кажуть, йде за розкладом. У Німеччині, наприклад, є спеціальні програми (application), на які приходять СМС-повідомлення з датою тренувань, що потрібно з’їсти, що зробити у спортзалі. Футболісти приїжджають за дві години до тренувань, окремо займаються в тренажерному залі, басейні, виконують список вправ на відновлення і тоді йдуть на головне тренування. Вони цей етап сприймають, як роботу, коли ти дивишся, як маленькі діти тягнуть величезні сумки, то хочеться порівняти їх з головними зірками, такими, як Кавані, Неймар чи Клюйверт. Все на іншому рівні: журнали, фаншопи, рівень підтримки, вболівання, все взаємозв’язане, приємно бачити, коли батько приводить власну дитину на тренування. У «Стандарді» понад 80% уболівальників купляють абонементи, ми для того, щоби потрапити на гру між «Стандардом» та «Брюгге», змушені були придбати квитки у спекулянтів. Всі уболівальники мають шарфики, футболки, від старого до маленького батьки передають дітям любов до клубу змалку. Поки у нас батьки не будуть із таким бажанням прищеплювати любов до рідних клубів, то які би ми не створювали їм умови, нічого не відбудеться. Насамперед – це любов, а вже далі правильне харчування, лікування і т.д. Що стосується таланту, то я впевнений, що у нас є набагато талановитіші діти, але з ними потрібно працювати, а для того, щоби працювати, потрібний правильний підхід і кваліфіковані тренери. Тренерів, своєю чергою, також потрібно навчати, давати їм шанс, а не тільки критикувати. У нас, на жаль, дитячий футбол перетворюється на бізнес, а тренери отримують маленькі гроші і живуть лише за рахунок поїздок на різного роду турніри.

Не цікавились, яка середня зарплата у тренерів в Європі?

У різних команд по-різному, адже не всі клуби хотіли нам розкривати карти. Наприклад, у тренера «Андерлехта», за словами Олега Ящука, зарплатня у межах 500 євро, проте якщо тренер досягне хорошого результату, то отримає шанс потрапити у старшу команду, де умови зовсім інші. Олег працював помічником тренера у команді U-19, яка брала участь у Лізі Чемпіонів, тренер залишив клуб, і він був змушений перейти у дитячу команду. Фінансові аспекти вирішує президент клубу або ж директор академії. Тренер так само, як і дитина, насамперед повинен любити свою справу, а не йти туди заради заробітків. Олег Ящук – відомий футболіст і людина не бідна, але він свою роботу дуже любить – і це найголовніше. Він сяє від своєї роботи, і це видно під час тренувань, спілкувань з дітьми, для нього вони – наче сім’я. Щоби домогтись такої сімейної атмосфери, потрібен не один день і не один місяць. Стосовно заробітної плати в «Аяксі» і «ПСЖ» – то це мені не відомо.

Які відмінності між голландською, французькою і німецькою школами?

Мав змогу поспілкуватися з бельгійцями про голландців, то вони кажуть одне, ті – інше, і навпаки. У цих країн-сусідів завжди між собою конкуренція, намагаються довести один одному, яка академія краща і сильніша. Голландці досі вважають, що їх схема 4-3-3 – це еталон, ноу-хау, вони за ним живуть і думають, що тільки вони можуть правильно це використовувати. Школа «Аякса» є закритою для інших, адже вони вважають, що якщо ти хочеш про них більше знати, то повинен заплатити. Вони можуть розповісти, навчити, але не до кінця, адже мають таємниці, які передаються з покоління в покоління. Роками доводять, що їх академія – одна з найкращих і щороку заробляють на трансферах близько 85-ти мільйонів. Також голландці вміють із маловідомого футболіста зробити зіркового і продати. Клуб регулярно виступає у Лізі Чемпіонів і через рік виграє чемпіонат Нідерландів. Ми спілкувались з Левченком і намагались розібратись, чому у них занепад, адже другий великий форум відбудеться без оранжевих. Ми дійшли до висновку, що вони повинні потрохи відійти від схеми (4-3-3), найголовніше те, що їхні тренери також так вважають, і, можливо, ми знову з часом побачимо велику голландську збірну на Чемпіонаті Світу і Чемпіонаті Європи. У Франції запам’ятався новий підхід до футболу у виконанні «ПСЖ». Клуб будує нову академію, яку завершать приблизно з нашою, шейхи будують нереальне і незвичне, щось на космічному рівні. Ми відвідали матчі «ПСЖ», і те, що буває на тренуваннях головної команди, намагаються повторити на рівнях молодіжних команд. Наприклад, те, як вони розпочинають атаку, задіявши голкіпера. Я поставив запитання: «Що відбуватиметься, якщо зміниться головний тренер, ось як зараз, був Емері, а прийшов Тухель, в академії пройдуть якісь зміни?», на що мені відповіли: «Ні, вони гратимуть так, хто би не прийшов, тому що в Європі підбирають тренера під гру «ПСЖ», можуть відбутися деякі корективи, змінюватимуться футболісти, але стратегія ніколи не зміниться». Ми мали змогу відвідати тренування, розпочинаючи з команди U-10 і закінчуючи іншою категорією, де грає син Джорджа Веа. Також мали змогу подивитись матч останнього туру чемпіонату між «ПСЖ» і «Ніццою». Цікаво було поспостерігати за вихованцями, молодими членами команди, адже збірники Кавані, Неймар та інші вже поїхали готуватись до Чемпіонату Світу, а Дані Алвеш травмувався… Чого не вистачає нам, то це інфраструктури, довіри, відпрацьованої до дрібниць. Якщо у нас все потрібно розпочинати з фундаменту, то там все вже працює, як цілісний механізм. Вони тільки все покращують і покращують, там кожен знає, за що несе відповідальність. Вони обожнюють свій клуб, прибирають, дивляться за всім, є охоронець, який запускає всіх на територію бази, все відпрацьовано до маленьких дрібниць. Людина – це деталь механізму, і якщо механізм не працює, то машина не їде, все це стосується усіх клубів, які ми об’їздили. Щоби нам щось тут побудувати, то потрібно брати від них найкраще. Я вірю, що у нас є хороші тренери, яких просто потрібно навчити і задати правильний курс для розвитку команди. У нас теж є діти, які обожнюють футбол, але ми їм у цьому маємо сприяти. Ми маємо забирати у них планшети, комп’ютери і дарувати їм любов до футболу.

Чи плануєте відправляти молодих тренерів у Європу, зокрема, Андрія Кікотя і його тренерський штаб?

Я вже згадував про це в одному з інтерв’ю, ми вже радились з Андрієм Ярославовичем, коли краще це зробити. Зараз у Європі чемпіонати завершились, і ми запланували поїздку по завершенні першого кола, тоді коли наш чемпіонат піде на зимову перерву. Кікоть, Горецький і Шевчук поїдуть на навчання до «Гоффенгайма», тривалість поїздки – близько 10-ти днів. Андрію Ярославовичу цікавий саме німецький футбол, тож йому буде корисно побачити, як працює перша команда, зокрема, Юліан Нагельсманн. Він є майже однолітком Кікотя, і це для нього також перший професійний клуб, гадаю буде дуже цікаво. Григорій Петрович пішов їм у цьому назустріч і дуже радий за них. Тренери, які навчатимуться у їхній академії, матимуть змогу відвідати всі турніри, вони також пішли нам назустріч і дали змогу приїхати до нас і допомогти нам у нашому розвитку.

Чи відома дата початку будівництва нашої академії?

Таке запитання краще поставити Григорію Петровичу, проте я бачив, як у нього горіли очі, коли він згадував про неї, називавши це своєю місією, тому я впевнений, що він це зробить якомога швидше. Робота вже ведеться щодня, який стан наразі – я не можу сказати, не хочу розкривати всі карти.

Все, за що береться Григорій Петрович, він доводить до кінця, навіть якщо ця ідея спочатку здавалася нереальною. Який досвід ви привезли до нас і чи реально його застосувати у наших умовах?

Звісно, що так, перебуваючи за кордоном я розмовляв з президентом клубу, з головним тренером, не казатиму, про що саме, нехай це будуть наші сімейні секрети. Таке може бути, що ми про це не знали, а інші команди вже подібне практикували. Є запитання щодо лікування, харчування, відновлення, є нові цікаві ідеї, які схвалили наші тренери, президент клубу, і найближчим часом ми намагатимемось їх втілити. Ми – молода команда, молодий проект, незабаром у липні виповниться 2 роки, відколи ми граємо на професійній футбольній карті України.

Скільки часу ви перебували у відрядженні у цьому європейському турне і скільки клубів вам вдалось відвідати?

Проїхали близько 7 500 км, відвідали 15 клубів, у деякі ми, на жаль, не встигли заїхати, тобто були домовленості, але все зривалось в останній момент через те, що наш приїзд припадав на вихідні для команд дні. Це був 20-денний тур, який було не просто побудувати, хтось захворів, хтось не зміг, у когось гра – життя непередбачуване. На початку вересня плануємо їхати далі у відрядження і відвідати такі команди, як «Бенфіка», «Барселона», «Спортінг», «Атлетік», «Мілан», «Інтер», «Удінезе», «Сампдорія», «Динамо» (Загреб) та інші. Нас цікавить усе до деталей, як вони тренуються, за якою схемою розміщені поля, де і як відбуваються теоретичні заняття.

ПІДПИСАЛИ ПЕРШОГО НОВАЧКА

Давайте тепер повернемося до головної команди «Руху». Стало відомо, що Євген Лозовий залишив команду. Чому прийняли таке рішення?

У нас з Євгеном вийшла спільна згода, насамперед тому, що у нас грають місцеві вихованці, мало футболістів, які не зі Львова чи області. Жені 30 років, він харківський хлопець, і якщо бути відвертим, то він програвав конкуренцію Баранцям і Грисю, можливо, щось у нього не виходило, хоча це футболіст хорошого рівня, він чудово виступив у першому колі. Проте не варто тримати гравця, коли невідомо, чи знайде він гру, чи ні, плюс у нього є сім’я, дитина. У нього з’явилися варіанти для продовження кар’єри, і він залишився вдячним за те, що захищав кольори нашого клубу. У нас до нього немає претензій, нехай він здобуває нові перемоги, забиває голи, але тільки не у ворота «Руху».

Окрім Лозового, хто ще може покинути «Рух»?

Ми ще попрощались з Віталієм Гемегою, дуже сумую, адже, крім того, що він хороший футболіст, то ще й спокійна та хороша людина. Григорій Петрович знає його ще з дитинства, бо зі Святославом вони грали за одну збірну. За станом здоров’я він, на жаль, не може продовжувати грати у футбол. Дай Боже йому здоров’я, щоби в майбутньому він зміг повернутися на поле, адже відновлення після операції затягнулось, і ми ніяк не могли його поставити на ноги. Дуже ймовірно, що ми ще понесемо втрати, адже гравці мають пропозиції з Прем’єр-Ліги і з-за кордону. Думаю, що не більше 1-го-2-ох гравців залишать клуб, остаточно це питання вирішиться найближчими днями. Також у нас є і перший новачок клубу, якого ми скоро презентуємо, залишилося лише певні формальності узгодити. Ми надалі продовжуємо активно працювати на трансферному ринку через те, що наступний чемпіонат обіцяє вийти напруженим і цікавим. Багато розповідати не потрібно, можна лише поглянути на перших 10 команд, які є: «Металіст», «Дніпро», «Чорноморець», «Сталь», «Зірка», «Волинь», «Колос», «Інгулець», «Авангард» і ми. Майже всі команди з цього списку в недалекому минулому грали у Прем’єр-Лізі, а дехто й у єврокубках, тому, повірте, чемпіонат буде непередбачуваним. Гадаю, що вболівальники вже з нетерпінням  очікують на зустрічі з іменитими суперниками.

Ви обережно сказали, що у нас вже є новачок, незабаром відбудеться його презентація. Чи привідкриєте завісу для вболівальників? Це свій футболіст, на якій позиції він гратиме?

Зараз не дуже хочу про це розповідати, адже маю гіркий досвід з минулого року, коли ми оголосили про закінчення нашої трансферної компанії, а потім отримали в розпорядження ще трьох нових футболістів. Станом на зараз команда показала себе з кращого боку, гравці заслужили грати у нашій команді, ми хочемо, щоби вони далі йшли з нами. У нас є хороша команда, колектив, який створюється не просто на папері. Щодо новачків, то поки що є лише одне придбання – це вихованець львівського футболу, і за декілька днів ми його презентуємо, і ви матимете змогу детальніше з ним поспілкуватися стосовно трансферу, а також, як відбувалася вся ця епопея. Ми на нього дуже розраховуємо, тренерський штаб, зокрема. Трансфером я задоволений, як буде далі – невідомо.

Ви часто спілкуєтесь із президентом клубу Григорієм Петровичем, чи озвучував він вам і тренерському штабу завдання на новий сезон?

Нам хочеться, як і кожному президенту і тренеру, вийти у Прем’єр-Лігу, але не будь-якою ціною. Я хочу, щоби відбувався цікавий процес, а найголовніше – чесно і справедливо. Як ви знаєте, нашу команду, на тлі останніх подій, ніхто не підозрює у договірних матчах та іншого роду скандалах. Президент клубу просто сяє від того, що ми граємо чесно, і так має робити й решта клубів України. Ті клуби, які минулого року дуже сильно кричали, що хочуть у Прем’єр-Лігу, наразі залишаються у Першій лізі, а ті, хто тихо, але впевнено і власними силами йшли до мети, піднялися у класі. Тож давайте і ми так зробимо, а наше завдання одне – вигравати і не засмучувати керівництво клубу і вболівальників. Наразі ми займаємось складом, а про конкретніші цілі думатимемо трішки пізніше.

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: