Володимир Садоха: вважаю, що ще не розкрив свого таланту

24 грудня 13:02
Переглядів: 207
Володимир Садоха

У складі «Руху» виступає без сумніву дуже талановитий гравець, який може незабаром засяяти яскравою зіркою у футболці винниківського клубу.  Щоправда, для цього потрібне поєднання кількох факторів. Перший і мабуть головний - центрального півзахисника мають залишити у спокої постійні травми, другий - він повинен невпинно працювати на тренуваннях, аби скористатися своїм шансом, який йому неодмінно надасть Руслан Мостовий. Цього разу знайомимо вас із вихованцем львівського футболу, який пройшов становлення у донецькому «Шахтарі», а майстер-класи отримував від рідного дядька Володимира Шарана. 

Володю, у першій частині чемпіонату ти провів доволі мало часу на полі.  У твоєму активі лише три неповних поєдинки у футболці «Руху». У чому причина?

Спершу у мене були травми, десь місяць лікувався, а згодом тренер не бачив мене у складі, ось і все.

Тобто ти тренувався повноцінно, був готовий грати, але з якихось причин не потрапляв у стартовий склад команди?    

Вважаю, що у тренувальному процесі виглядав непогано. Розумію, що у центрі серйозна конкуренція: це і брати Баранці, і Кінаш, які виступали у найвищому дивізіоні. Утім хоча б стабільно виходити на заміну вважаю заслужив. Бо лише через практику я міг набрати необхідних кондицій. Зараз збори будуть. Головне, щоб без травм і аби все вирішувалося на футбольному полі.

Чому не було довіри з боку тренера. Роман Гданський мабуть вказував тобі на помилки?

У мене від початку сезону не було жодної розмови з тренером. Знаю, що в багатьох командах так: якщо гравець не потрапляє до заявки на гру, то наставник викликає до себе на розмову і наводить  причину.  Так виходить, що з літа у мене не було індивідуальних бесід.  

Володю, нещодавно президент клубу Григорій Козловський розкритикував команду за виступ у першому колі. Ти згоден, що можна було досягнути кращого результату?

Вважаю, що президент має рацію - ми повинні бути першими. Але відрив від першого місця лише два очки, тож навесні треба виправляти ситуацію. Гадаю, ми здобудемо золоті медалі.  

  • ГЕНИ ШАРАНА

Чому обрав футбол? Якими були твої перші кроки?

У мене мабуть гени дядька. Він був дуже відомим футболістом. Це моєї мами рідний брат, який сьогодні успішно працює тренером в «Олександрії» -  дядько Володимир Шаран. Він дарував мені форму, м’ячі, я змалечку ходив з батьками на його матчі. Дуже подобалася футбольна атмосфера на стадіоні. Зі шкіряною кулею змалку не розлучався. Пам’ятаю, у третьому класі до нас прийшов легендарний «карпатівець» Богдан Грещак і запросив до СДЮШОР-4, а вже звідти я перейшов у футбольну школу «Карпат».  Там моїм першим тренером був Олег Бойчишин. 

З Володимиром Шараном часто спілкуєшся?

Після ігор телефоную йому, вітаю з перемогами. Загалом під час сезону він дуже зайнятий. Коли ми грали з «Інгульцем», то жили в Олександрії. Дядько приїжджав до мене в готель, спілкувалися. Невдовзі завітає до нас в гості на свята.

В «Олександрію» дядько тебе не запрошує?

Колись запрошував, але у мене тоді був чинний контракт з «Шахтарем», зараз такої пропозиції немає.

Можливо, поради тобі дає професійні? Зокрема, в яких компонентах потрібно додати?    

Так, ми спілкуємося на ці теми. Він мені ще з дитинства підказує, зараз менше допомагає. У нього своя робота, тож і без мене є кому давати настанови. За можливості всією сім’єю дивимося матчі за участю «Олександрії».

Як гадаєш, чому у Володимира Богдановича не склалося з «Карпатами»?

Тут не його провина. У «Карпатах» усім тренерам важко. Йому просто не надали часу. Збори пройшли чудово, і команда була хороша. Ерік, Лукас перший матч провалили, другий - вигравали у «Таврії» , але врешті поступились. Напевно, просто не пощастило. Якби його залишили, то, певен, команда виступала б у єврокубках, так як зараз це робить «Олександрія».  Свою профпридатність він вже довів. Вивести команду з Першої ліги до Ліги Європи - це серйозний показник. Гадаю, в цьому сезоні теж здобуде право виступати на міжнародній арені. 

  • СКАНДАЛЬНИЙ ПЕРЕХІД  ДО «ШАХТАРЯ»

Повернемося до твоєї кар’єри. Ти провів три роки у школі «Карпат», потому у 14-річному віці переїхав до Академії донецького «Шахтаря».   

Все відбулося за класичною на той час схемою. Ми перемогли у західній групі і поїхали на фінальний турнір. Там зібралося вісім найкращих команд. У нашій групі був «Шахтар», якого ми перемогли 2:1. Я тоді добре себе проявив. Голи мав в активі, тож одразу мною зацікавились. На той час Академію донецького клубу очолював Патрік фон Ліувен, власне він і зателефонував моєму батькові. Спершу я  категорично відмовлявся вирушати до Донецька. Для мене існувала одна команда - «Карпати», в якій змалку мріяв грати. Згодом мене переконали поїхати, подивитися на умови для тренування, проживання. Коли усе побачив наживо - поля, базу - то одразу погодився. Це були космічні можливості у порівняні з «Карпатами».  У Львові було тирсове поле, одного разу видали екіпіровку і все. Це зараз вже умови в «Карпатах» нічим не гірші, ніж у «Динамо» та «Шахтаря». 

З «Карпат» пішов зі скандалом ?  

Так, тоді були суди. Мені не хотіли віддавати документи, відтак і заявити мене не могли. Згодом «Шахтар» виграв судову справу і все налагодилося. Дуже багато мені допоміг мій колишній тренер Олег Бойчишин, який був за те, щоб я пристав на пропозицію з Донецька. Він бачив, що для мого прогресу так буде краще. Тож понині йому дуже вдячний. Пригадую, ми сиділи в кабінеті з батьком, Дячуком-Ставицьким, Єфремовим, і Олег Іванович не побоявся відстояти нашу позицію.

Як тривав період адаптації на новому місті, у новій команді для 14-ти річного хлопчака ?

Пригадую, був турнір, і мене тренер одразу поставив в основний склад. Я відчував довіру, тому у футбольному плані все минало добре.  А ось адаптуватися до життя спочатку було важко. Складалося враження, що переїхав до іншої країни: інша мова, культура, мене називали бандерівцем. Був період, коли хотів їхати додому. Згодом подружився з хлопцями і думки про повернення зникли. З багатьма ми досі товаришуємо, вони не раз приїжджали до Львова і переконалися, що тут гостинні та доброзичливі люди, а не такі, як їм завше малювали. Отож по приїзді до Донецька вони розповідали рідним, що у нас за спілкування російською не знищують.

Хто був першим твоїм тренером у «Шахтарі»? 

Їх було аж троє, Скічук, Гуляєв і Зубов. Від кожного намагався щось почерпнути. Цікаво, що кожного року у нас змінювалися тренери. На мою думку, це дуже добре, бо всі вони різні, тож маєш можливість більше для себе дізнатися. Кривенцов, Рудаков, Старостяк - самі розумієте, це легенди «Шахтаря», тож з такими людьми працювати - саме задоволення.

Коли виступав на юнацькому рівні за «Шахтар», в одному поєдинку ти забив аж шість мячів. Пригадуєш цей матч?

Це було дербі з донецьким «Олімпіком», нам по сімнадцять років було. Відколи я перейшов у «Шахтар», на позиції під нападником завжди грав Владлен Юрченко, який зараз у німецькому «Баєрі». Я  ж діяв нижче, на місці опорного. Відтак багато не забивав, в середньому сім голів на сезон.  А коли  Юрченка перевели у дубль, а згодом у маріупольський «Іллічівець», мене Валерій Рудаков поставив на його позицію. Я там дуже комфортно почувався, упродовж сезону забив 21 м’яч і став найкращим бомбардиром. Вищезгадану гру, звісно, пам’ятаю, бо це донецьке дербі. У нас тоді була доволі сильна команда. Окрім Юрченка, ще й Сергій Гринь, він добре себе проявив в «Олімпіку», Денис Безбородько, який нині в луганській «Зорі», Ігор Дуць і Віталік Кольцов зараз в «Іллічівці». Багато футболістів переїхало до Чехії, Литви. Зокрема мій друг Женя Єфремов до Швеції перебрався. Всі десь грають і не в останніх командах.

У «Шахтарі» ти не один раз тріумфував у чемпіонаті, тебе регулярно запрошували до юнацької збірної України. Чому в один момент у твоїй карєрі настала велика пауза?                  

Так, наш рік був дуже потужний. З чотирьох сезонів ми тричі ставали чемпіонами України. Але тоді було нереально пробитися до основного складу «Шахтаря». Судіть самі: Юрченко зараз грає за «Байер», а в той час і він не проходив. Найкращі шанси мали воротарі, центральні захисники і нападники. А на моїй позиції грали завжди бразильці. Це зараз вже надають шанс, зокрема приємно, що Віті Коваленку довірили місце у старті.  Щодо  мене, одна з головних причин – травми, які почали переслідувати у 16 років. Уявіть собі: за останні чотири роки сталося близько 15 різних ушкоджень.  

  • УРОКИ ВІД ФЕРНАНДІНЬЮ

Володю, чи часто вдавалося потренуватися зі знаменитими гравцями «Шахтаря»?

Було кілька тренувань, часто ми грали, коли були матчі збірних. Власне у ці періоди мали нагоди з багатьма займатися. Коли я виступав за дубль, то нерідко були спаринги з основним складом.

Мірча Луческу особисто відвідував матчі дублерів?          

Дуже рідко. Я пригадую лише раз. Ми грали проти маріупольського «Іллічівця»,  який випереджав нас на два очки і був на першому місці, тож нам в допомогу дали кількох футболістів, наближених до основи. Це Гай, Віценець і росіянин Ємельянов, а ще Кобін, Чижов і Рац. Тоді нам сказали, що Луческу на матчі. Перший тайм ми програли 0:1, він поїхав у перерві і, казали, що після цього оштрафував досвідчених футболістів. До речі, у перерві вийшли молоді гравці і команда перемогла 2:1. Натомість помічники Луческу приходили часто і, гадаю, мали достатньо інформації. 

Тим не менше, виступаючи за дублерів, ви здобували неоціненний досвід. Бо поруч грали великі майстри?

Дійсно, тоді на кожен матч нам давали по п’ять сильних футболістів. Дуже часто з нами виступав бразилець Алан Патрік, колумбієць Марсело Морено, Вася Кобін, а ще Микола Іщенко, Олександр Чижов. Були часи, коли після травми форму набирали Фернандінью та Чигринський. Звісно, цікаво грати з усіма, особливо в центрі поруч з Фернандінью: він легко притримував м’яч у центрі поля, його можна було одного ставити - бразилець обіграв би будь-яку команду у центрі поля.  Спокійно, холоднокровно - це вищий клас.      

  • ЧЕЧЕНЦІ ВРИВАЛИСЯ У САЛОН АВТОБУСА

Згодом ти виступав у Другій лізі за «Шахтар-3».  Команда змушена була залишити Донецьк через війну. Ти був свідком цих подій, пригадуєш, як усе починалося?   

Так, мені було дуже страшно. Пригадую, встав на тренування, а над моїм будинком кружляють літаки, безпілотники, сепаратисти захоплювали приміщення.  Багато росіян, чеченців, які відкрито ходили з автоматами. Це все лише починалося. Я навіть не можу уявити, що зараз відчувають люди, які там живуть. Автобус наш переслідували, з автоматами вривалися у салон, не пропускали нас на блокпостах на тренувальну базу. Ми об’їжджали, десять кілометрів щоб потрапити до себе базу. Ми переїхали у Полтаву, жили на базі однойменного клубу. Потім економічна криза, керівництво вирішило розформувати команду Другої ліги. Хоча у мене був чинний півторарічний контракт, я міг просто бігати по колу і отримувати зарплатню.  Але вирішив краще розірвати угоду і мати ігрову практику. Так і вийшло. Мене запросив до литовського «Утеніс» мій перший тренер Олег Бойчишин, який там працював спортивним директором. Але знову ж таки завадили травми - я порвав зв’язки, провів одну чи дві гри і поїхав додому лікуватися.

Виходить, що через проблеми зі здоров’ям ти не можеш до кінця розкрити свій потенціал?

Вважаю, що ще не розкрив свого таланту. Багато моїх однокласників грають у Прем’єр-Лізі, навіть молодші хлопці вже там виступають. Думаю, якби не проблеми зі здоров’ям, то міг би проявити себе з найкращого боку. Замислююсь над тим, чому стільки травм, але не можу знайти відповідь. Багато лікарів кажуть, що це від природи. Мовляв, може все змінитися до 24-ох років, коли сформується організм. Сподіваюся, що все погане нарешті позаду.    

  • ПІВРОКУ НА МЕНЕ ЗАПЛЮЩУВАЛИ ОЧІ

Як ти опинився у «Русі»?

Після Литви я відновлювався у спортзалі і там зустрів спортивного директора «Руху» Володимира Лапіцького. Після спілкування з ним  отримав запрошення до винниківської команди. Згодом відбулася ще одна розмова з президентом клубу Гигорієм Петровичем. Ми про все швидко домовилися і так розпочалося  повернення додому. Для мене це був ідеальний варіант. 

Володю, найкомфортніше ти почуваєшся на позиції плеймейкера?   

Так, бо на позиції опорного важкувато. У мене проблеми з відбором м’яча. Під нападником, мені здається, зможу себе проявити ефективніше.

У тебе як і в всіх хлопців вже відбулася розмова з новим головним тренером Русланом Мостовим.  На чому він акцентував?

Як тільки Руслан Іванович прийшов у команду, то покликав мене на бесіду. Знаєте, поговорив з тренером та одразу відчув себе в команді. Бо тих півроку такого відчуття не було. Тепер одразу змінився настрій, виникли бажання тренуватися та нова мотивація. Зараз будуть збори, тож треба довести, що це було помилкою, коли півроку на мене заплющували очі. Тож відсвяткую у сімейному колі Новий Рік та зі свіжими силами розпочну підготовку до весняної частини чемпіонату.   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: