Володимир Шнуровський: "Якщо на сцену чи футбольне поле можна вийти за гроші, то на ринг ти за гроші не вийдеш"

27 березня 07:19
Переглядів: 166
Шнуровський

Тернополянин Володимир Шнуровський добре знає, що таке аперкот, джеб та крос. Адже в нього за плечима багаторічний боксерський досвід, який він зараз передає своїм юним вихованцям. Нещодавно підопічні Володимира вибороли золоті медалі на чемпіонаті України з боксу серед юнаків 2004-2005 р. н. та готуються представити область на чемпіонаті Європи, який відбудеться у Болгарії.

 – Володимире, щиро вітаю з перемогою і Вас, і юних боксерів! Та розслаблятися ніколи, вірно?

– Дякую за привітання. Звісно, відпочинок не на часі. Із 12 березня в Харкові почнеться двотижневий збір, а згодом пройде міжнародний турнір з боксу серед юнаків пам’яті заслуженого майстра спорту Анатолія Кліманова. Нашим боксерам потрібно підтвердити успіх на чемпіонаті України, аби на належному рівні боксувати в Європі.

– Вдається хлопцям відволіктися від перемоги та продовжити тренування?

– Головне – дисципліна. Вони знають, що треба працювати, бо інакше результату досягнути неможливо.

– Ви тренуєте підлітків. Знаю, що й самі почали боксувати в юному віці.

– Насправді я почав займатися пізно – в 9 чи 10 класі. Виборював не раз титул чемпіона області. Хоча в той час бокс у Тернополі був не на найвищому рівні.Тому багато хлопців, що займалися боксом, переходили на кікбоксинг (вид спорту, в якому сполучаються техніка і правила боксу з прийомами східних єдиноборств, – авт.). Я також свого часу перейшов на кікбоксинг, захищав честь країни на чемпіонаті світу, який проходив в Австрії. Виконав нормативи майстра спорту.

– Як у Ваше спортивне життя «потрапила» економічна освіта?

– Я закінчував фізико-математичну гімназію ім. Франка. Згодом вчився  в економічному університеті. Далі – служба в армії, у спортроті. А коли почав тренерську діяльність, вирішив отримати освіту в нашому педагогічному університеті за напрямком «фізичне виховання». До речі, колись навіть півроку викладав бухгалтерський облік у Галицькому коледжі.

– Ви тоді вже перестали професійно займатися спортом?

– Ні, я і виступав, і викладав. Та поїхавши на чемпіонат світу, перестав викладати. А десь у 2001-2002 роках фактично припинив виступати на змаганнях.

– Коли зайнялися виключно тренерською діяльністю?

– Тренувати взявся 5 років тому. За цей час серед моїх вихованців було 8 призерів чемпіонатів України та три чемпіони України. І от зараз маємо результат: двоє хлопців стали чемпіонами України. Дуже добре, що вони показали такий результат, бо в мене є багато вихованців, які  працюють на такому ж рівні. Це для них стане стимулом. Вони бачать, що хлопці, які з ними займалися в одному залі, досягнули таких висот. Причому вони розуміють, що не дуже поступаються їм. Є, скажімо, резерв, з яким можна далі рухатися, з ким здобувати перемоги.

– Усе ж багато залежить від тренера. Знаю, що Ваш тренер досить поважного віку, але досі вчить боксувати.

– Так, Валерій Іванович Костенко вже у поважному віці. Нещодавно відзначав день народження – 78 років.

– І досі тренує?

– Не так активно, як колись, звісно. Дає приватні уроки.

– Діти у Вас займаються безкоштовно?

– Так. В «Палаці спорту» діти займаються безкоштовно.

– Порахуйте, будь ласка, в яку суму обійдуться для батьків ті ж рукавички, шолом …

–  Є різні ціни. Наприклад, для початківців рукавички можуть коштувати від трьохсот до тисячі гривень. Турнірні ж, з якими допускають на чемпіонат України із печаткою Федерації, вартують орієнтовно дві з половиною тисячі гривень. У таких рукавичках виступали тернопільські хлопці на чемпіонаті України.

– А шоломи?

– Десь півтори – дві тисячі коштують. Зараз, до речі, вся Україна використовує екіпіровку від компанії «Green Hill». Раніше боксували у спорядженні від «Reyvel». Та, за моєю інформацією, їхній завод розбомбили, адже знаходився на окупованій території України. Тому більшість боксерів перейшли на екіпіровку фірми «Green Hill».

– Скільки у Вас вихованців зараз?

– Я не буду відповідати на це запитання, адже у нас працює ціла команда тренерів. І кожен по-своєму докладається до виховання хлопців.

– Цікаво, коли Ви ще виступали, на кого з боксерів рівнялися? І кого для себе ставлять у приклад Ваші вихованці зараз?

–  Зараз беруть приклад із Василя Ломаченка (найтитулованіший діючий український боксер, – авт.), я ж свого часу рівнявся, приміром, на того ж Костянтина Дзю. Кожен вибирає собі кумира, манера бою якого йому імпонує найбільше. Я ж як тренер визначаю, яка манера ведення бою підходить кожному учню, раджу переглядати бої того чи іншого відомого боксера. Щодо мене, то намагаюся поєднувати стару школу і прогрес сьогодення, адже бокс на місці не стоїть, постійно розвивається. Та старої школи ніхто не скасовував. Наприклад,  В’ячеслав Лемешев чи Адоніс Стівенсон – це ж класика у боксі!

– А є відомі тернопільські боксери?

– Так, їх чимало, і не лише виступаючих. Багато просто успішних людей займалися боксом, адже цей вид спорту привчає працювати. Не хочу нікого образити, але якщо на сцену чи на футбольне поле можна вийти за гроші, то на ринг за гроші не зайдеш. Якщо ти в школі не вивчив уроку, то отримуєш двійку. Коли на рингу пропускаєш удар, то це відчуття не з приємних. А хто винен? Учень. Не знаєш теорії, не відпрацював на тренуванні, то й на рингу програв. А як інакше?

– Коли не пізно починати боксувати? Не для змагань, а для себе.

– Ніколи не пізно. Приміром, у Києві зараз існує ліга так званих «Білих комірців», де єдиною умовою для вступу є те, що людина не повинна до цього займатися професійно боксом. Тобто виключно для новачків. І от сорокарічний чоловік, приміром, приходить у спортзал, наймає тренера, платить йому великі гроші, щоби підготуватися до бою з такими ж непрофесіоналами. Є й таке. Вони боксують в приватних клубах, на публіку. Готуються.

– Так чи інакше Вам як тренеру доводиться вдягати рукавички під час навчання дітей. Не бувало так, що вихованці не розрахували удару і Вам діставалося?

– Я дуже рідко вдягаю рукавички. Скромність, звісно, не дозволяє сказати, але, повірте, мені ще вистачає навиків, щоби швидко реагувати та застосувати захисні дії. Ми ж із ними не працюємо у вільному спарингу, а опрацьовуємо конкретні завдання. Знаєте, якщо людина не є інтелектуалом, не розвивається різнобічно, то вона не досягне високого результату у боксі. Тільки ерудована та всебічно розвинена людина може показати красивий бокс. Хтось із відомих сказав, що боксерський поєдинок – це бій двох інтелектів та характерів, за допомогою  відточених до автоматизму прийомів нападу та захисту.

– Чим марять Ваші вихованці? На якому рингу хочуть виступити?

– Вони марять усім! Діти ж… Хочуть стати олімпійськими чемпіонами, професіоналами. Я намагаюся по-різному підтримувати в них той вогник, аби не згаснув. Якщо чесно, то багатьом дітям елементарно не вистачає уваги з боку батьків. Та у віці 11-13 років хочуть чимось займатися, щоби їх серйозно сприймали. Тому одна справа, коли дитина бачила лише кіно та піцу, і геть інша, коли в неї за спиною, приміром, кілька пристойних поєдинків на виїзді.

– Ваш син теж займається боксом?

– Так, але в Києві. Спочатку не хотів, чесно кажучи. Були сльози, був спротив. Та останнім часом дуже захопився.

– Не страшно дитину віддавати на такий небезпечний спорт?

– Та хіба покалічитися можна лише на рингу? Життя – це штука несподівана. Часом можна вийти на вулицю і потрапити під колеса через провину водія. Тут не передбачиш.

– Ви, до речі, забороняєте своїм вихованцям битися поза рингом? Приміром, «показати кулаки» в компанії…

– Тільки якщо потрібно заступитися за слабшого чи жінку. Я їм кажу: «Якщо бачите, що коїться несправедливість і можете втрутитися, то не стійте осторонь». Та вони чудово розуміють: якщо дізнаюся, що махали кулаками заради покрасуватися, то вижену одразу! Якщо чесно, то дуже рідко траплялося, щоби боксер десь когось побив. Мої підопічні всю енергію залишають у залі. Коли виходять із тренувань, то ледь ноги за собою волочать. А вдома ще уроки робити. Їм не до розбірок у дворах.

За матеріалами: gazeta1.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: