Яка вона, історія львівських стадіонів?

27 жовтня 15:17
Переглядів: 183
Default Image

Відкриття нового львівського стадіону до Євро-2012 – у всіх на вустах. Тим часом історія стадіонів у Львові багата і цікава. Львівські аматори футболу розпочинали своє знайомство з новою грою – копанкою, як тоді називався футбол – на непристосованих до гри майданчиках – якась більша галявина, плац військової частини чи просто клаптик вільної землі на Кайзервальді, Личакові чи Богданівці. Та поступово щораз частіше шкільна та гімназійна молодь збиралася у Стрийському парку, де й відбувся перший зафіксований газетярами матч на майданчику Виставки 14 липня 1894 року, що стало днем народження не тільки львівського, а й українського футболу.

Місце на вулиці Стрийській сподобалося, і згодом на ній розмістили свої спортивні об’єкти такі клуби, як «Чарні» (після 1944 року – стадіон «Динамо», а нині – споруда ДПА у Львівській області), «Погонь» (плац військової частини навпроти ДПА), «Сокіл» (частина Стрийського парку в кінці вулиці Івана Франка). Та найпершим львівським стадіоном слід вважати сьогоднішній стадіон Львівського державного університету фізичної культури на вулиці Черемшини на Личакові. У 1895 році міська влада виділила гімнастичному товариству «Сокул» кілька моргів землі, на яких згодом було споруджено цілий спортивний комплекс: футбольне поле стандартних розмірів з біговими доріжками довкола та трибунами для глядачів, критий кінний манеж, зали для занять гімнастикою та фехтуванням. Багато років на цьому стадіоні виступали лігова команда «Лєхія» та «Другий Сокул».Нині ця найстаріша львівська спортивна споруда в стадії реконструкції, адже має бути об’єктом для Євро-2012 і базою для підготовки збірної України з легкої атлетики перед Олімпійськими іграми 2012 року в Лондоні.

 Проте головною футбольною ареною міста все-таки залишався стадіон у Стрийському парку, хоча футболісти перебралися з виставкового майданчика на велотрек, де в середині доріжок облаштували поле. Але футбол збирав щораз більше прихильників, яким було затісно, і вони розширили свої володіння за рахунок землі за стрийською рогаткою – увесь той простір, що лежить між сьогоднішніми вулицями Козельницькою та Чмоли: тут, крім футбольного поля, були ще чотири спортивні майданчики (до 80-х років тут були хороші тенісні корти, на яких проходили змагання найвищого рівня). Трибуна на 500 сидячих місць була критою. Це був справжній ігровий спортивний парк, який було урочисто відкрито 29 червня 1909 року. Цікаво, що того дня перед глядачами показали нову гру з м’ячем – баскетбол у виконанні дівочих команд. На території парку збудували стадіон «Чарні», що був відкритий 29 червня 1923 року. Саме на цьому стадіоні 2 вересня 1923 року відбувся перший у Львові міжнародний матч національних збірних: у зустрічі команд Польщі та Румунії вийшла нічия – 1:1. Але через сім років – в ніч на 3 вересня – дерев’яні трибуни стадіону згоріли. Тоді на допомогу найстаршому клубу Львова прийшла уся Польща: з кожного квитка лігового матчу відраховувався певний відсоток коштів на відбудову стадіону. За такої підтримки «Чарні» вже через рік збудували сучасний стадіон із залізобетонними трибунами на 1800 місць, а всього тут могли розміститися 10 тисяч глядачів. Було поставлено і великий годинник фірми «Етерна», але через кілька років його замінили на солідніший – фірми «Омега».

 1 травня 1913 року навпроти цього парку свій власний стадіон відкрила «Погонь». Через декілька років було збудовано трибуну на дві тисячі місць, а всього за грою на футбольному полі могли спостерігати майже десять тисяч глядачів. Особливо популярною вважалася так звана Зелена трибуна – на деревах, що оточували колом стадіон, сиділи та висіли сотні хлопчаків. Цей стадіон проіснував до кінця 40-х років, а потім став плацом для вояків Залізної дивізії.

 ЖКС (Жидівський клуб спортовий) «Гасмонея», як той вічний Жид, не мав спокою і мандрував містом у пошуках власного поля. Спочатку товариство мало майданчик на Янівському передмісті (вулиця Шевченка), але після Першої світової війни спортовців звідтіля «попросили» військові, бо поруч були розташовані склади боєприпасів. Тоді знайшлося місце в Кривчицях, де 7 липня 1923 року «Гасмонея» відкрила новий стадіон, що був найбільшим у місті – на його трибунах могли розміститися 11 тисяч глядачів. Однак 28 листопада 1932 року красень-стадіон згорів. Було прийнято рішення збудувати в іншому місці новий стадіон, який постав на вулиці Золотій поблизу кладовища (після 1944 року стадіон назвали «Торпедо», а нині там черговий львівський ринок).

 Горів і український стадіон «Сокола-Батька», який збиралися відновлювати усією громадою, але воєнні події ІІ Світової війни стримали ці намагання, а потім всі спортивні об’єкти стали державними. На початку 60-х у Снопківському парку збудували новий красень стадіон «Дружба» на майже 50 тисяч глядачів, що сиділи на дерев’яних лавках, який відкрили 18 серпня 1963 року. На ньому свої матчі проводила краща команда міста «карпати». 1999 року стадіон, який на початку 90-х отримав назву «Україна», був реконструйований (залишилося тільки тридцять тисяч зручних крісел) перед виступом «Карпат» у європейському турнірі. На ньому шість переможних матчів провела збірна України, не втративши жодного очка! «Карпати» у сезоні 2010 року при переповнених трибунах провели тут шість поєдинків у розіграші Ліги Європи.

 Перед війною менш заможні спортивні товариства та клуби мали для власних потреб переважно «стадіончики», де було тільки футбольне поле. Наприклад, РКС (Робітничий клуб спортовий) виступав на тому місці, де тепер стадіон колишнього виробничого об’єднання «Сільмаш» на вулиці Любінській. На Цитаделі своє поле мав 19-й піхотний полк, на якому часто проводилися різні матчі, бо він був зручно розташований – майже у центрі міста. На цьому стадіоні вперше у Польщі 1931 року було проведено футбольну зустріч при штучному освітленні. Тепер там кілька занедбаних тенісних кортів.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: